59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1782 році тут проживало 1035 жителів, 1866 року - 2622, принаймні, у 90-х роках XIXст. вже вважалась містом із населенням понад три з половиною тисяч мешканців (переважно українців), нині має понад 7700 осіб. У 1905 році стала центром повіту, у 1940-2020 роках була районним центром.

Початок парафіяльного життя у Заставній нагадує кіцманську парафію Воздвиження Святого Хреста. Тут також 1812 року заснували капеланію, проте, як і в Кіцмані, її, принаймні, до 1819 року адміністрував настоятель парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі о. Валентин Строменгер, обслуговуючи понад півтисячі вірних, з яких лише шість десятків проживало у Заставній. Як і в Кіцмані, заставнівський мурований костел збудували та консекрували (правда, під титулом cвв. Апп. Петра і Павла) 1826 року, проте тут також у першій половині 30-х років продовжували служити настоятелі інших парафій (зокрема, садгорський о. Франциск Ріхтер).

59006 Панка,
Шевченка, 17

Вперше Панка документально згадується 16 лютого 1428 року. На початку XIX століття сюди приїхали переселенці з Польщі (йомовірно, з Підляшшя), нащадки яких нині становлять близько 10 відсотків населення. 1900 року тут проживало 2069 мешканців (переважна більшість - українці, проте окрім поляків були і німці), тепер село має понад 2400 осіб. Від 1946 року називалось Клинівкою, до 2020 року входило до Сторожинецького району.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Красній, нараховуючи в середині XIX століття менше двох сотень вірян. З утворенням наприкінці 60-х - на початку 70-х років капеланії у Сторожинці, яка пізніше стала парафією св. Анни, вони перейшли до неї. На початку 80-х років їх чисельність становила вже три сотні осіб. Тоді і було споруджено у селі свою святиню.

59300 Кіцмань,
вул. Шевченка, 1,
+380 (3736) 231-98

Заснована не пізніше XII століття Кіцмань вперше згадується у документі 6 червня 1413 року, у 1798 році стала містом, пізніше - центром повіту. На початку 80-х років XIX століття тут проживало понад 4 тисячі мешканців, нині вона має понад 6 тисяч осіб. Із радянських часів до 2020 року місто було районним центром.

У 1812 році у Кіцмані було засновано капеланію, яку, принаймні, до 1819 року адміністрував настоятель парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі о. Валентин Строменгер, опікуючись близько чотирма сотнями вірян. Хоча мурований костел у місті збудували та консекрували під титулом Воздвиження Святого Хреста вже 1826 року, проте навіть у першій половині 30-х років капеланію ще продовжували обслуговувати настоятелі інших парафій (о. Антоній Кунц із парафії Воздвиження Святого Хреста у Чернівцях).

59342 Лужани

Вперше Лужани ззадуються у документі від 7 жовтня 1453 року, проте 2006 року у місцевій Вознесенській церкві знайшли фрески ХІІІ-ХІV століть, що свідчить про значно старший вік поселення. У 1880 році тут проживало 2127 мешканців, 1930 року - 3566, у тому числі 2687 українців, 301 поляків і 72 німців, нині - понад 4700 осіб. Із 1968 року є селищем (міського типу), яке до 2020 року входило до Кіцманського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Кіцмані. В середині XIXст. їх чисельність становила лише сотню осіб, а наприкінці 70-х років цього століття перевищила півтори сотні. Тоді, а саме 1879 року тут і було їхнім коштом споруджено примітивну дерев'яну каплицю. Її датування 1843 роком, яке інколи зустрічається в джерелах, швидше за все, є помилковим, оскільки до 1883 року ця каплиця не згадується в жодному із схематизмів Львівської архідієцезії. Окрім того, її не містить також і 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego'.

59220 Мілієве

Вперше село Мілієве згадується у галицьких судових актах 29 березня 1451 року, а також у 1445 та 1451 роках. У 1880 році тут проживало 1924 мешканців, нині село має понад 2100 осіб.

Католики латинського обряду Мілієвого належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Вижниці. Протягом другої половини XIX століття їх було лише три десятки, перед І світовою війною їх чисельність зросла до понад восьми десятків, проте в середині 20-х років XX століття становила лише шість десятків вірян. Приблизно тоді у селі постала тимчасова каплиця, яка згадується у схематизмі Львівської архідієцезії 1925 року.

59023 Стара Красношора

У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, до 2020 року входило до Сторожинецького району.

Понад 20 років тому віряни парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі встановили хрест на розташованій недалеко від села горі Вежа. Протягом цього часу вони здійснювали туди паломництво у Страсну п’ятницю та з інших нагод.

59200 Вижниця,
вул. Лук’яна Кобилиці, 10

Вижниця вперше згадується 1158 року (наступна згадка - у 1501 році). 1855 року містечко стало повітовим центром. На початку 90-х років XIXст. тут проживало понад 4300 мешканців, 1900 року - близько чотирьох з половиною тисяч, 1910 року - 5216, у тому числі 573 українців і 238 поляків, нині ж його населення - приблизно 3800 осіб. Від 1904 року (чи навіть раніше) є містом, із 1940 року - районний центр.

У схематизмах Львівської архідієцезії із 50-х років XIXст. датується заснування капеланії у Вижниці 1812 роком, проте ще навіть 1819 року вони не містять згадки про неї, а вперше її подають не пізніше 1831 року, коли її адміністрував настоятель парафії парафії Пресвятого серця Ісуса у Кутах о. Христофор Абрахамович, опікуючись понад двома сотнями вірян, півсотні яких проживали у Вижниці, а решта - в навколишніх селах.

59216 Банилів

Банилів, який називали також Баниловом-Руським (тобто українським, на відміну від вкраденої московітами давньої етнічної назви), існував вже у XIVст., проте вперше документально згадується 1433 року, а також 1 січня 1445 року. Перед Ісв. війною тут проживало 5010 мешканців (переважно українців), у тому числі 246 поляків та трохи менше вірменів, а 1938 року - 6 тисяч, серед них вірменських родин 12 (47 осіб), вірменсько-польських 18 (63 особи) і польських 32 (114 осіб). Нині село має понад 3600 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до буковинської капеланії (пізніше парафії Успіння Пресвятої Діви Марії) у Вашківцях, тоді як католики вірменського обряду - до галицької парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кутах. В середині XIXст. римо-католиків у селі було близько дев'яти сотень, а в 70-х роках цього століття - вже понад 160. Тоді тут і постала каплиця для задоволення духовних потреб католиків обох обрядів.

59210 Вашківці,
вул. Тараса Шевченка, 24

Перша документальна згадка про поселення датується 1431 роком, згадується також у 1433 і 1435 роках. На початку XIXст. Вашківці стають центром судової округи, а з 1903 року - містом, центром новоутвореного повіту. На початку 90-х років XIXст. тут проживало лише близько 640 мешканців, 1930 року - вже 6354, нині місто має понад 5400 осіб. До 1962 року було райцентром.

Капеланію у Вашківцях було засновано 1784 року, проте в схематизмах Львівської архідієцезії вона подається лише від 1814 року, коли її адміністрував о.-бернардинець Хризостомус Ганбаум, маючи під своєю душпастирською опікою близько трьох сотень вірян. І далі тут теж продовжували служити францисканці. Схематизм 1862 року вперше вказує вашковецький мурований костел, датуючи його консекрацію 1826 роком.

81370 Львів,
вул. Персенківка, 10

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Місцевість була частиною колишнього приміського села Кульпарків і називалась спочатку Коснерівкою, а після того, як 1687 року її придбав купець Яків Персінг, отримала назву Персенківка. У 1930р. разом із Кульпарковом увійшла до Львова.

Римо-католики Персенківки спочатку належали до львівської парафії св. Миколая, а у вересні 1933 року увійшли до виділеної з неї парафії Вікентія де Поля місіонерів з тимчасовим осередком у львівському костелі св. Софії, оскільки будівництво парафіяльного храму на той час перебувало ще на стадії підготовки.