ОСИЧНЕ (Гута Осична). Цвинтарна каплиця без титулу (199? - 200?). Житомирська обл., Звягельський р-н

12724 Осичне

Перша документальна згадка про нинішнє село Осичне датується 1811 роком. Тоді у ньому проживало лише 7 мешканців, мало воно назву Гута Осична, яка вживалась і пізніше понад століття. 1906 року чисельність жителів зросла до 275 осіб, 1927 року їх було 312, причому переважну більшість складали поляки, нині село має лише півсотні осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.

Католики латинського обряду Гути Осичної, які становили переважну більшість її населення, раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах та своєї святині не мали. З відновленням церковного життя у пострадянські часи вони увійшли до парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.

Важливі події
історії святинь та служіння архіпастирів
Поточна дата: червень, 14
1619 - освячено під титулом Матері Божої Умиління костел бернардинів у Сокалі на Львівщині;
1868 - архієпископ Франциск Вежхлейський консекрував костел св. Миколая у Соколові на Львівщині;
1903 - архієпископ Йосиф Більчевський освятив оновлений головний вівтар костелу св. Станіслава єп. мч. у Фірлеєві (Липівці) на Івано-Франківщині;
- єпископ Кароль Фішер повторно освятив костел св. Миколая єп. у Дублянах на Львівщині;
1992 - повернений храм Пресвятої Трійці у Любомлі на Волині освятив о. Людвіг Камілєвський;
1996 - костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам‘янці-Бузькій на Львівщині проголосили санктуарієм Умираючого Господа Ісуса з Милятина;
2014 - єпископ Леон Дубравський у співлужінні єпископа Леона Малого консекрував костел Пресвятої Трійці в Окопах на Тернопільщині;

ДОВБИШ (Довбишів (Ставок), Мархлевськ). Костел Матері Божої Фатімської (1991 - 1995). Санктуарій Матері Божої Фатімської (2000). Житомирська обл., Звягельський р-н

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

ІВНИЦЯ. Колишній костел св. Йоана Хрестителя (1826). Житомирська обл., Бердичівський р-н

13420 Івниця

Перші письмові згадки про Івницю датуються 1456 роком, згадується також у 1545, 1569, 1584 і 1589 роках, а від 1598 року вважалась містечком, проте пізніше втратила цей статус. У другій половині XVIIIст. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, а 1761 року Івниця знову стала містечком. У 1880р. мала близько двох тисяч жителів, 1906 року - 2839, 1911 року - 3219, 1923 року - 2888, нині - понад 1600 осіб. Село входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

У середині XVIIIст. католики латинського обряду Івниці належали до парафії у Ходоркові. Перший (дерев'яний) івницький костел збудували з фундації когось із родини Лентовських (засновницький акт від 9 липня 1754р.). Оснастили святиню коштом місцевого власника Яна Чарнецького, а консекрував храм під титулом Пресвятої Трійці 31 травня 1762 року єпископ Андрій Залуський, який заснував тут самостійну парафію (її 1767 року обслуговував о.-паулін Ян Чосновський).

ГОРОДКІВКА (Халаїмгородок). Костел св. Клари (1910 - 1913). Житомирська обл., Бердичівський р-н

13450 Городківка,
вул. Шкільна, 40

Городківка (до 1946р. - Халаїмгородок) існувала ще у давньоукраїнські часи під назвою Китайгородок. Після знищення татаро-монголами відроджувалась як Великі Жерделі, Скоргородок та просто Городок, а від початку XVIIст. - як Халаїмгородок за прізвищем тодішніх місцевих власників. У 1880р. тут проживало 1690 мешканців, у тому числі півтисячі римо-католиків, 1900 року - 2279, нині село має майже 1100 осіб. Входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

У 1818 році у Халаїмгородку коштом місцевого власника Дезидерія Івановського постала мурована каплиця (в джерелах помилково її будівництво приписують Міхаловському - чоловіку Фабіани Івановської, дочки Дезидерія, народженої 1810 року). Принаймні, від початку 50-х років Халаїмгородок вже був філією парафії парафії св. Антонія у Білопіллі з окремим душпастиром о. Адамом Камінським.

ФАСТІВ. Костел Воздвиження Хреста Господнього (1903 - 1911). Київська обл., Фастівський р-н

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

БЕРШАДЬ. Костел св. Станіслава єп. мч. (1797 - 1798). Вінницька обл., Гайсинський р-н

24400 Бершадь,
вул. Юрія Коваленка, 9

Бершадь (Бершада) відома з 1459 року як фортеця. У 1648 році стала сотенним містом Уманського полку, 1797 року - центром повіту, від 1804 року була містечком. 1893 року тут проживало 13207 мешканців, 1905 року - 15620, нині - понад 12 тисяч осіб. 1922 року стала центром повіту, 1930 року - райцентром, від 1947 року була селищем міського типу, а з 1966 року є містом, яке від 2020 року входить до Вінницького району.

Перший храм у Бершаді постав у 1797-1798 роках коштом місцевого власника Фридерика Йосифа Мошинського (за однією інформацію, він вже був мурованим, за іншою, менш вірогідною - лише дерев'яним). У схематизмі Кам'янецької дієцезії 1831 року він згадується у складі парафії св. Йосифа у Чечельнику як громадська каплиця, яку вже тоді обслуговував місцевий душпастир, хоча формально філія і її фінансово-матеріальне забезпечення ще не були встановлені.

ЧЕЧЕЛЬНИК. Костел св. Йосифа (1786). Санктуарій Матері Божої Чечельницької (2015). Вінницька обл., Гайсинський р-н

24800 Чечельник,
вул. Героїв Майдану, 39,
+380 (4351) 212-71,
www: chechelnyk.ofm.org.ua

Перша згадка про сторожові поселення на місці теперішнього Чечельника датується 1529 роком. Статус містечка отримав 1635 року. У 1795р. перейменували на Ольгопіль та зробили центром повіту, проте 1812 року повітовий центр перенесли до Рогузки-Чечельницької, яку теж перейменували на Ольгопіль, а Чечельнику повернули стару назву. Був центром волості. У 1893р. тут проживало лише 2897 мешканців, 1905 року - вже 10558, нині - майже 5 тисяч осіб. Із 1961р. є селищем (міського типу), був райцентром (за винятком 1962-1966рр.), проте 2020 року увійшов до Гайсинського району.

У 1751 році у Чечельнику було споруджено дерев'яний костел (і місійний будинок) для барських єзуїтів коштом місцевого власника князя Станіслава Любомирського. 1759 року гайдамаки знищили, принаймні, будівлю єзуїтів (можливо, і храм), проте пізніше їх відновили. І єзуїти продовжували обслуговувати католиків містечка та околиць.