78410 Тисменичани
Вперше Тисменичани згадуються документально 4 лютого 1437 року, є також згадка 9 червня 1519 року. У 1715 році село подарували єзуїтам (костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і св. Алоїзія Гонзаги) у Станіславові (Івано-Франківську) як частину фундації їхньої колегії і перебувало воно у їхній власності аж до ліквідації ордену у 70-х роках, після чого його продали приватним власникам. 1880 року тут проживало 1839 мешканців (1723 українців, 74 німців і 42 поляків), нині село має близько трьох тисяч осіб.
Є непідтверджена інформація, що колись у Тисменичанах існувала парафія (можливо, це було тоді, коли село перебувало у власності станіславівських єзуїтів). Але, принаймні, 1814 року парафії тут вже точно не було. Католики латинського обряду Тисменичан належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. І їх чисельність впродовж другої половини ХIХ століття зменшилась від дев'яти до чотирьох десятків вірних.
Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
---|---|
Поточна дата: лютий, 17 | |
1709 | - полонений московитами архієпископ-митрополит Львівський Константій Зелінський помер у Москві; |
1754 | - Тодійський єпископ-ординарій Gerolamo Formagliari у Римі рукоположив в пресвітори майбутнього єпископа Луцького Фелікса Турського; |
1884 | - розпочало працю засноване о. Зигмунтом Гораздовським згромадження Сестер Милосердя св. Йосифа; |
1990 | - майбутній єпископ о. Ян Ольшанський освятив повернений храм Серця Ісуса у Красилові на Хмельниччині; |
77401 Тисмениця
Перші письмові згадки про Тисменицю містять руські (давньоукраїнські) та вірменські літописи, проте на новому місці (після 'переїзду') вона вперше документально датується 1436 роком. У 1448 році отримала магдебурзьке право. 1880 року тут проживало 7080 мешканців (переважна більшість - українці), нині - менше дев'яти тисяч осіб. Місто було райцентром, але від 2020 року входить до Івано-Франківського району.
Перший (дерев'яний) костел у Тисмениці згадується 1600 року як такий, що був відбудований після знищення татарами, тобто існував раніше. Проте і його зруйнували татари 1618 року. Душпастирство у Тисмениці, яке не мало визначеного фінансово-матерільного забезпечення, час від часу здійснювали домініканці.
78661 Рибне
Рибне (Рибно) вперше у документах згадується 1427 року, є також письмові згадки у 1444, 1448 і 1469 роках. У 1870 році тут проживало 903 мешканців, 1880 року - 1039 (майже всі були українцями), нині село має понад 1200 осіб.
Від десятка до півсотні римо-католиків Рибного зі середини ХІХ століття належали до новоствореної капеланії в Кутах, а раніше, як і кутські віряни, швидше за все, входили до парафії в Косові. Наприкінці 20-х років ХХ століття їх чисельність збільшилась до семи десятків осіб. Тоді тут і розпочали спорудження власного храму.
77325 Негівці
Пняки заснували переселенці з Польщі на теренах Негівців, які вперше згадуються 1443 року (є також згадки у 1447, 1453 і 1458 роках). 1880 року у Негівцях проживало 917 мешканців (переважно - українців). У середині 30-х років ХХст. Пняки стали окремим селом. 1939 року Негівці мали 1480 осіб, а Пняки - 530, з яких 510 були поляками. У радянські часи Пняки знову стали частиною Негівців, їх заселили лемками із Польщі (замість вивезених поляків). Нині село нараховує майже 1300 мешканців.
Нечисленні католики латинського обряду Негівців, яких у другій половині ХІХст. було менше чотирьох десятків, належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. Але 1908 року, коли їх перевели до новоутвореної парафіяльної експозитури у Довгому Войнилові, чисельність негівцівських вірян збільшилась до двох сотень, а перед початком І світової війни становила вже 370 осіб.
78635 Рожнів
Рожнів вперше документально згадується 1408 року, є також згадка у 1424 і 1452 роках. 1880 року у селі проживало 5445 мешканців, з них лише 80 були римо-католиками, 1935 року - понад 7800 (переважна більшість була українцями), нині село має понад п'ять з половиною тисяч осіб.
Католики латинського обряду Рожнева спочатку належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Косові. В середині ХІХ століття їх було менше дев'яти десятків, наприкінці ж цього століття чисельність місцевих римо-католиків збільшилась незначно - до 110 осіб. Проте попри невелику кількість, за непідтвердженою інформацією, вони вже на початку наступного століття намагались збудувати у селі каплицю.
78354 Джурів
Першу письмову згадку про село містить документ короля Владислава від 29 червня 1394 року, а отже село існувало ще раніше, згадується також 28 квітня 1461 року. 1880 року тут проживало 2151 мешканців, переважну більшість яких становили українці, нині - майже 1700 осіб. Джурів входив до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.
Католики латинського обряду Джурова, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише трохи більше півсотні, належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові, а наприкінці цього століття їх кількість перевищила дві сотні вірян.
78600 Косів
Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.
Парафіяльний дерев'яний костел у Косові, що існував від початку XVIIIст., у 1777р. замінили іншим дерев'яним храмом, який 1881 року згорів. Тому у 1890-1897рр. постав мурований костел Матері Божої Святого Розарію. Але ще раніше, на початку 70-х років ХІХст. збудували муровану цвинтарну каплицю, яка двічі була парафіяльною святинею (у 80-х - 90-х роках ХІХст. після пожежі у костелі, а потім - у пострадянські часи).