Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.

У січні 1718 року прохання у Рим щодо його призначення єпископом-помічником у Перемишлі направив ординарій цієї дієцезії єпископ Ян Алтен-Бокум, а в березні це прохання підтвердив новий ординарій Перемишльський єпископ Кшиштоф Шембек, то ж 5 грудня цього року Святіший Отець Климентій ХІ номінував його єпископом-помічником у Перемишлі та титулярним єпископом Utica. 23 квітня 1719 року у Кракові відбулось рукоположення в єпископи, яке здійснили єпископ-помічник Краківський Михаїл Шембек, що замінив свого важко хворого ординарія, та єпископи-помічники П. Тарло з Познані і Ф. Шанявський зі Львова. Проте у Перемишлі новий єпископ не пропрацював ні дня, оскільки 22 травня його обрали капітульним вікарієм Краківської дієцезії після смерті ординарія К. Лубенського, а по завершенні цих адміністраторських обов'язків був номінований на єпископську кафедру в Інфляндії, що і затвердила Апостольська Столиця 16 вересня 1720 року.

Проте це призначення не задовільнило молодого амбітного архіпастиря, адже було швидще символічним, ніж реальним, бо Річпосполита фактично втратила інфляндські території. І вже незадовго (14 січня 1722 року) рішенням нового Папи Римського Інокентія ХІІІ став ординарієм у Кам'янці-Подільському. Його зобов'язали відновити місцеву катедру, заснувати семінарію і так званий 'побожний банк', виділивши на це 20 тисяч злотих. Ймовірно, що і ця номінація на одну із самих бідних та віддалених у Річпосполитій єпископських кафедр не викликала його захоплення, проте тут довелось прослужити довгих 11 років, залишивши по собі плідні результати урядування. Зокрема, вже наступного року провів візитацію всіє єпархії, освятивши при цьому кілька костелів, а завершивши її, видав цілий ряд постанов, якими впорядкував церковне життя в дієцезії.

Окрім того, продовжував вести активне політичне життя, що спонукало його більше часу проводити у Варшаві, ніж на Поділлі. Був серед єпископів одним із найбільших прихильників короля Августа ІІ. То ж не дивно, що 1732 року цей монарх наприкінці свого життя спочатку номінував його на Плоцьке єпископство, а після звільнення Познаньського - на цю кафедру (25 вересня 1732р.). 19 січня 1733 року Папа Климентій ХІІ підтвердив це призначення. 13 липня відбувся урочистий інгрес до Познаньської катедри. Помер 13 жовтня 1738 року у Варшаві, де і був похований в колегіаті св. Йоана Хрестителя, що нині є архікатедрою. Там йому було споруджено надгробний пам'ятник.

Як політичний діяч запам'ятався тим, що 1733 року попри вказівку примаса та думку більшості духовенства проголосив королем Августа ІІІ Веттена.