 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
48111 Семиківці
Перша письмова згадка про Семиківці датується 1468 роком, у 1578-1600 роках мали статус містечка. 1870 року у селі проживало 628 мешканців, 1880 року - 788, а нині - близько 240 осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.
Римо-католики Семиківців спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові, у середині ХІХ століття перейшли до новоствореної парафіяльної експозитури у селі Росохуватець, яка пізніше стала самостійною, а 1906 року їх долучили до новозаснованої парафіяльної експозитури у Беневі (від 1925 року - самостійної парафії Матері Божої Святого Розарію).
На початку ХХ століття, коли чисельність вірян у Семиківцях перевищила п'ять з половиною сотень осіб, у селі збудували філіальну муровану каплицю, яку освятили 1902 року, проте під час І світової війни ця святиня була знищена. І детальний схематизм Львівської архідієцезії 1925 року її навіть не згадує. Проте 1926 року муровану каплицю було споруджено заново.
Наприкінці 30-х років Семиківці нараховували менше чотирьох сотень римо-католиків, а їхня каплиця, в якій бенівські душпастирі звершували богослужіння кожної неділі, на той час вже мала досить значне костельне оснащення. Зокрема, містила три вівтарі - головний із образом Матері Божої Ченстоховської та бічні з іконами Розп'яття та Матері Божої Скорботної.
Під час ІІ світовї війни святиня отримала незначні пошкодження (сигнатурки та даху). У посткомуністичний період колишню римсько-католицьку каплицю спочатку отримали православні, проте від 1991 року вона є греко-католицькою церквою св. Димитрія.
