 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
48253 Личківці
Перша писемна згадка про село датується 1431 роком, у документах згадується теж 7 травня 1470 року, а також у 1469, 1475, 1482 і 1485 роках. 1522 року Личківці отримали міські права, проте втратили їх 1781 року. 1880 року тут проживало понад 1700 мешканців, у тому числі 1200 римо-католиків. Нині у селі живе понад 2200 осіб. Належало до Гусятинського району, а тепер - до Чортківського.
Костел (ймовірно, дерев'яний) у Личківцях, який згадується 1615 року, вже 1623 року вважався знищеним, проте у 1641 році зазначений як відновлений. Але ненадовго, бо вже через кілька років його знову не стало. 1712 року завдяки фундації місцевого власника Андрія Кавецького, яку пізніше було доповнено іншими жертводавцями, у Личківцях постала місія оо.-єзуїтів. Принаймні, у 1718-1725 роках їх храм вже мав титул Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, проте ще був дерев'яним і проіснував аж до 1774 року.
Наступний, мурований із використанням будматеріалів із розібраного місцевого замку костел спорудили, в основному, у 1726-1729 роках, проте будівельні роботи тривали ще, принаймні, до 1732 року, а внутрішнє оздоблення та оснащення святині продовжувалось ще одне десятиліття. Після ліквідації ордену єзуїтів 1774 року храм з п'ятьма вівтарями та дзвіницею на три дзвони перейняло дієцезіальне духовенство, але у 1825-1842 роках єзуїти знову опікувались парафією. Відомо, що 1824 року святиня потребувала суттєвого ремонту, частково проведеного у наступні роки. 9 червня 1838 року костел консекрував архієпископ Франциск Піштек.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть понад чотири тисячі вірян у Личківцях та ще п'яти сусідніх селах, у тому числі Городниці та Постолівці, обслуговував настоятель о. Йосиф Мушинський, а пізніше - адміністратор о. Ян Деренговський (правда, тоді чисельність парафії зменшилась до 2800 вірних, бо її покинули Городниця та Постолівка). Храм та парафільний будинок зазнали пошкоджень під час І світової війни, проте потім були відновлені. Від 1932 року близько 2300 парафіян перебували під опікою настоятеля о. Едуарда Щербовського.
У серпні 1945 року парафіяни-поляки та їх душпастир о. Михайло Суята разом із частиною костельного майна виїхали до Польщі, а святиню радянська влада зачинила та згодом використовувала спочатку як зерносховище, а пізніше - в якості складського приміщення місцевого колгоспу. З кінця 90-х років колишній римсько-католицький храм пустує, все більше і більше перетворюється на руїну та навряд чи переживе свій трьохстолітній ювілей.
