56100 Баштанка,
вул. Миколаївська, 2
+380 (51) 582-51-29
Заснували Баштанку на початку XIX століття переселенці із Полтавщини та Чернігівщини, і називалась вона до 1928 року Полтавкою. Статус міста отримала 1987 року, є районним центром з населенням понад 12 тисяч мешканців.
Із 1997 року сюди стали приїжджати оо.- христосівці із парафії в. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Миколаєві, богослужіння проводили у приватному будинку. Протягом кількох років вони згуртували тут спільноту вірян та допомогли зареєструвати місцеву парафію. Завдяки фінансовій допомозі тодішнього єпископа- помічника Кам'янець-Подільського Леона Дубравського OFM у Баштанці було придбано будинок на околиці міста, в якому і облаштували каплицю.
67700 Білгород-Дністровський,
вул. Захисників України, 9,
+380 (4849) 677-13,
f.b.: Sw.Malgorzata
У 4 столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), а на високому правому березі річки виросла скіфське поселення Тіра. Згодом два поселення злились в одне, яке у різні часи називалось Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білий Город (тиверців), Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар та Аккерман. У 1944 році місто, яке перейшло від Румунії, у складі якої воно перебувало після громадянської війни, до УРСР, отримало назву Білгород-Дністровський. Нині - районний центр із населенням майже 49 тисяч мешканців.
Варто зауважити, що це місто відвідали по дорозі на каторгу в Крим Папи Римські Клементій І у 93-95 роках та Мартин І у 623-625 роках.
До революції римо-католики Аккермана належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та мали свою муровану каплицю Матері Божої Ченстоховської, яка діяла до кінця ІІ світової війни. У 1946 році святиню переобладанали на житловий будинок, в якому досі проживають люди та міститься офіс невеликої фірми. Місцева римсько-католицька спільнота відновила свою діяльність 1999 року, богослужіння відправлялись у приватному будинку однієї з парафіянок.
77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67
Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.
Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.
22050 Війтівці
Війтівці вперше згадуються в документах за 1788 рік. На початку XX століття у селі проживало більше тисячі мешканців, з них католиків - 350. 1946 року поселення перейменували на Жданівку, а 11 червня 2016 року повернули стару назву. Нині чисельність населення - понад дві тисячі.
Римо-католики Війтівців належали до парафії св. Йони в Куманівцях (нині - св. Роха). Ще до більшовицького перевороту тут збудували будинок для священика із каплицею всередені та зібрали будівельні матеріали для спорудження костелу поряд із цим будинком. Але радянська влада відібрала і будинок, і будівельні матеріали. Відомо, що у 1950-1954 роках в колишній плебанії містилась школа, а пізніше - сільська рада.
84600 Горлівка,
вул. Середня, 2
Перші поселення на теренах Горлівки заснували на початку XVIII століття запорізькі козаки та селяни-втікачі. У другій половині XVIII століття для укріплення кордонів Російської імперії тут поселили також сербів, хорватів та словенців. 1754 року виникло село Государевий Буєрак, а 1776 році зимовники і хутори в балці Сухий Яр і в урочищі Жеваний Ліс злилися в слободу Зайцево. Ці два населені пункти і стали основою міста, яке 1779 року отримало назву Государів Посад, а 1869 року було перейменоване на Горлівку на честь інженера Петра Горлова. У 1925 році Горлівка стала районним центром, а 1932 року отримала статус міста. Населення - близько 244 тисячі мешканців.
До революції Горлівка не мала своєї римсько-католицької святині. Лише, ймовірно, наприкінці ХХ - на початку ХХІ століть у передмісті було облаштовано каплицю, проте місце її розташування створювало певні труднощі (важко було сюди добиратись). Тому було придбано невеликий приватний будинок у центрі Горлівки, який, після часткового ремонту, 19 червня 2009 року єпископ Мар'ян Бучек освятив як парафіяльну каплицю. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.
45700 Горохів,
вул. Богдана Хмельницького, 2,
www: parafiahorochow.wixsite.com/ukra...,
f.b.: RomeCatcholicHorokhiv
Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.
Горохівський костел Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста фізично проіснував десь до 60-х років минулого століття. А потім його, за різними джерелами, радянська влада або знищила повністю, або лише частково, перебудувавши для іншого призначення. 1973 року було ліквідоване також місцеве римсько-католицьке кладовище. Невелика громада римо-католиків міста збирається у приміщенні спортивної школи, орендованому Товариством польської культури ім. Е. Фелінської. У грудні 2015 року горохівський настоятель та священик УПЦ КП освятили пам’ятний знак на місці ліквідованого кладовища.
67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101
Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.
Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.