75134 Абрикосівка,
вул. Південна, 15,

Хутір у цьому місці з'явився ще у 90-х роках ХІХ століття, проте село вважається заснованим у 1928 році як Сад-комбінат ім. Фрунзе. З 1957 року називається Абрикосівкою. Населення - близько 1200 мешканців. У селі є церква Почаївської ікони Божої Матері Херсонської єпархії Московського патріархату та костел Матері Божої Фатімської. Жодна з громад, яким належать ці святині, не є домінуючою, співіснують доброзичливо.

З 1999 року в Абрикосівці проводились богослужіння у сім'ях парафіян. Статут парафії Матері Божої Фатімської було зареєстровано органами влади 12 вересня 2006 року, цього ж року в Абрикосівці розпочалось спорудження свого мурованого храму, яке здійснювалось на пожертви як місцевих вірян, так і сімей з Польщі.

31226 Гайдайки,
вул. Миру, 2а

На початку 60 років XIX століття тут, на безлюдній території першими поселилась родина Гайдай. Гайдай проводив виміри земельних наділів для селян, які прибували на місце нового поселення з навколишніх сіл. Це і стало основою населеного пункту Гайдайки. У 1968 році до Гайдайок увійшло поселення Червоне. У Гайдайках раніше переважали мешканці польського етнічного походження, тоді як у Червоному мещкали переважно українці. Нині тут проживає лише трохи більше трьох сотень селян.

Будівництво місцевого мурованого костелу проводилось у 1989-1992 роках зусиллями о. Яна Білецького та Ганни Пачковської. 12 грудня 1992 року єпископ Ян Ольшанський MIC освятив цей храм.

23655 Ганнопіль,
вул. Польова, 47а

Перші згадки про село можна знайти в історичних джерелах XVIII століття. Наприкінці XIX століття тут проживало майже дві тисячі мешканців, з яких 1700 були православними, тоді як нині - менше півтори тисячі.

У 1995 році в Ганнополі було придбано земельну ділянку під спорудження мурованого костелу та розпочато на ній перші будівельні роботи. 25 червня 1996 року о. Владислав Дажицький освятив будівельний майданчик, а 19 травня 1997 року єпископ- ординарій Кам'янець- Подільський Ян Ольшанський MIC освятив наріжний камінь майбутнього храму. Вже через десять місяців будівлю святині накрили дахом, а 1998 року у ній розпочали богослужіння.

30423 Городище

Давньоруське городище, яке тут розташоване, окремі дослідники вважають літописним Ізяславом, інші - фортецею на його підступах. Воно збудоване у ХІІст. і належало князю Теребовлянського князівства, а потім відійшло до земель Болохівського князівства, де виконувало роль форпосту для захисту його північних кордонів. Зруйнували городище у 1241р. монголо-татари. За легендою, село заснували люди, які вижили після нападу монголо-татар, неподалік зруйнованого городища на відстані одного кілометра у ХІV столітті. Уперше в документах Городище згадується як володіння князя Іллі Костянтиновича Острозького (в акті від 31.01.1534р.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

З відновленням релігійного життя після падіння комуністичного режиму вірні збирались на богослужіння у приватному будинку. У 1994 році єпископ Ян Ольшанський MIC освятив наріжний камінь під новий храм, оскільки повернути колишню кармелітську святиню Пресвятої Діви Марії, споруджену 1746-1782 роках, не вдалось (її віддали Московському патріархату).

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

45109 Дубище

Дубище відоме з 1322 року, коли тут згадується у джерелах православний монастир. 1793 року село мало лише сім десятків мешканців, 1900 року - удвічі більше та ще 174 в колоніях Дубище Старе і Дубище Нове, нині ж у селищі (міського типу), яким воно стало 1992 року, проживає майже дві тисячі осіб (у 1991-1995рр. населення збільшилось за рахунок переселенців з-під Чорнобиля - на підставі рішення Ради Міністрів України від 28.08.1990р.). Входило до Рожищенського району, а від 2020 року - до Луцького.

Місцеві католики латинського обряду, що населяли переважно колонію Дубище Нове, спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках, але після заснування у 1920-1921 роках парафії Преображення Господнього у Рожищах, перейшли до неї, проте своєї святині раніше не мали. Від 1931 року, коли вперше у схематизмах Луцької дієцезії почали вказувати населені пункти парафій, у складі рожищенської парафії подається лише Дубище Нове без Дубища і Дубища Старого.

81110 Зимна Вода,
вул. Залізняка, 19

Найстарша письмова згадка про Зимну Воду датується 1365 роком, коли воно ще існувало на «руському» праві. У 1425р. село знову згадується у документах, а 1461 року отримало «німецьке» право. У липні 1607 року останній власник поселення подарував його львівським єзуїтам, котрі володіли ним наступні 167 років. За цей період Зимна Вода була майже повністю полонізована. Із входженням Галичини до Австрійської імперії у селі поселились також німецькі колоністи. У 1946–1989 роках Зимна Вода носила назву Водяне. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Парафія у Зимній Воді існувала з 1453 року, проте колишній костел св. Катерини першої чверті XVII століття у 1989 році віддали греко-католикам. Тому місцеві римо-католики в 2000-х роках відремонтували звичайний приватний будинок та облаштували у ньому каплицю.