89471 Анталовці,
вул. Леніна, 91

Перша згадка про село Анталовці («Antolocz») зустрічається в грамоті короля Фердинанда І з 1548 року, проте вважається що поселення заснував наприкінці XV століття шолтейс на ймення Антал. У радянські часи село називалось Антонівка. Нині тут проживає приблизно тисяча мешканців.

У 1992 році Святіший Отець Йоан Павло ІІ у Римі освятив наріжний камінь сучасного мурованого костелу. А новоспоруджену святиню в Анталовцях консекрував 13 червня 1993 року Апостольський нунцій в Україні та Апостольский адміністратор Закарпаття архієпископ Антоніо Франко.

45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

32440 Балин

Поселення Балин відоме у джерелах, принаймні, з 1492 року (за непідтвердженою інформацією, називалось також як Чорний Брід). Наступного століття за сприяння нового власника Балин став містечком. Нині тут проживає понад дві тисячі мешканців.

Попри статус містечка місцеві римо-католики своєї святині не мали. З відродженням релігійного життя після падіння комуністичного режиму Балин стали обслуговувати священики із парафії св. Архангела Михаїла в Дунаївцях, але пізніше його віднесли до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Залісцях (після спорудження там костелу). Віряни Балина тривалий час послуговувались каплицею, облаштованою у приміщенні колишнього магазину.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', відноситься до 1401 року. У 1533 році до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца із сином Сигізмундом Августом, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром (на честь свого княжого володіння в Італії - Барі). А 24 листопада 1537 року звільнили всіх, хто поселився у Барі, від податків та створила Барське староство. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. З приєднанням Правобережної України до Росії Бар спочатку увійшов до її складу як повітове місто, а 1797 року став заштатним містом Могилівського повіту Подільської губернії. Нині - районний центр з населенням понад 15 тисяч мешканців.

Дерев'яний костел у Барі, споруджений у 1550-1557 рокою коштом королеви Бони, був спалений 1648 року. Новий дерев'яний храм (з бука) збудували зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року. Але він також згорів у 1806 році.

11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

22120 Білопілля

Поселення Білопілля (Білополь) у давні часи було відоме як городище Бернавка, принаймні, з 1444 року. У 90-х роках XVI століття тут постало містечко, засноване родиною Тишкевичів, у власності якої воно відтоді і перебувало. Раніше Білопілля належало до Козятинського району, а тепер - до Хмільницького. Є селом, в якому проживає сім сотень мешканців.

Відомо, що костел тут був вже 1626 року, проте у часи козацьких війн його знищили. Потім завдяки родині Тишкевичів на місці давнього городища спорудили наступний дерев'яний храм, який на цьому ж місці у 1814-1818 роках було замінено мурованим костелом св. Антонія Падуанського (теж коштом Тишкевичів). Відтоді у підземеллі святині ховали усіх померлих членів цієї родини.