32424 Ганнівка

Село Ганнівка відоме у джерелах, принаймні, від 1817 року. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало близько пів тисячі мешканців, 1893 року - 631, 1905 року – 683, нині село нараховує сім сотень осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

Католики латинського обряду Ганнівки раніше належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях. Своєї святині вони не мали, тому доводилось долати майже десяток кілометрів, щоб потрапити на богослужіння до парафіяльного костелу.

Єпископ Олександр Виговський народився 1649 року в українській православній шляхетській родині (Лучичів) гербу Абданк. Його батько був рідним братом українського гетьмана Івана Виговського, а Йосиф, брат Олександра - греко-католицьким єпископом Луцьким і Острозьким. Охрещений 25 (15 за юліанським календарем) березня 1653 року на Замойщизні у Польщі. Змінив віросповідання на католицьке перед навчанням у семінарії. У 1681 році отримав нище свячення, а пізніше - три наступні (субдиякона, диякона і священника). Опісля призначений прелатом-кантором Київської кафедральної капітули та (завдяки підтримці короля Яна ІІІ Собеського) - каноніком катедр у Плоцьку і Вроцлавку, а 1689 року - абатом бенедиктинського монастиря Святого Хреста на Лисій горі. Після двох провальних голосувань насильно впроваджений на цю посаду 1690 року замість обраного та підтриманого Святішим Отцем іншого священнослужителя. У 1696р. король за три місяці до своєї смерті призначив його також духовним референдарем Великого литовського князівства.

Підтримав курфюрста Саксонії Августа II Фрідріха, обраного королем Польщі в червні 1697 року. Більше того, прислужився в захопленні на Вавелі оригінальних королівських клейнодів для проведення церемонії його коронації в Кракові, а також в інших справах. Із вдячності за послуги король номінував о. Виговського Луцьким єпископом-ординарієм 9 вересня 1701 року (після смерті архіпастиря Франциска Пражмовського 3 вересня цього ж року). Проте Святіший Отець підтвердив це призначення лише 1 жовтня 1703 року, зобов'язавши номінанта реорганізувати в повіреній дієцезії Духовну семінарію та відновити єпископську курію. 18 листопада цього ж року був висвячений на єпископа у варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя ординарієм Познанським Миколаєм Станіславом Свєнціцьким, який раніше був єпископом Київським (співконсекратори - єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Антоній Мдзевський, колишній єпископ-помічник Луцький, та єпископ-помічник Перемишльський Павло Константин Дубравський, який був адміністратором вакантної Луцької дієцезії).

32060 Купин

Поселення Купин відоме, принаймні, з 1407 року, згадується у документах також у 1455, 1493 і 1526 роках та пізніше. Потім вважалось містечком. В середині 80-х років у ньому проживало 1100 мешканців, 1893 року - 1256, 1905 року - 2789, нині - понад сім сотень осіб. У 1923-1931 роках Купин був районним центром. До 2020 року село входило до Городоцького району.

Колишній кармелітський храм Пресвятої Трійці у Купині царська влада 1832 року передала православним, які використовували його як Троїцьку церкву. Віряни містечка, приєднані до парафії св. Станіслава у Городку, послуговувались цвинтарною мурованою каплицею, збудованою 1820 року місцевою власницею вдовою Тадеуша Грабіни Терезою (із Стадницьких), в якій відтоді ховали членів її родини (попередніх власників Стадницьких хоронили в крипті збудованого ними костелу).

32060 Купин

Поселення Купин відоме, принаймні, з 1407 року, згадується у документах також у 1455, 1493 і 1526 роках та пізніше. Потім вважалось містечком. В середині 80-х років у ньому проживало 1100 мешканців, 1893 року - 1256, 1905 року - 2789, нині - понад сім сотень осіб. У 1923-1931 роках Купин був районним центром. До 2020 року село входило до Городоцького району.

За непідтвердженою інформацією, філіальний костел Успіння Пресвятої Діви Марії парафії Станіслава єп. мч. у Городку у другій половині 30-х - першій половині 40-х років XVIIст. фундував новий місцевий власник Миколай Гербурт, який запросив до Купина кармелітів босих, збудувавши для них монастир. Проте під час турецької окупації у другій половині цього століття костельно-монастирський комплекс було зруйновано.

32444 Залісці,
вул. Філімонова Дмитра, 1а

Поселення Залісці (Залісся) згадується у документах у 1469, 1493 і 1512 роках. На початку 90-х років ХІХст. тут проживало майже півтори тисячі мешканців, 1905 року - 1894, нині село має понад 1200 осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

У 1648 році у Залісцях коштом місцевого власника Заліського гербу Топур збудували перший костел (Пресвятої Богородиці), мурований, проте у буремній другій половині XVII століття його було зруйновано під час турецької окупації Поділля. Наступний, але вже дерев'яний храм постав із фундації чергових власників Петра і Яна Пепловських (Г(е/о)раздовських) у 1718-1719 роках.

32392 Китайгород

Містечко засноване 1607 року Андрієм Потоцьким на теренах, заселених ще раніше, про що свідчать виявлені археологами залишки поселень. Після великої пожежі, що сталась 1881 року, воно нараховувала приблизно тисячу мешканців, 1893 року - вже 2585, 1905 - 3200, нині село має менше півтисячі осіб. У 1923-1931 роках Китайгород був райцентром.

За інформацією схематизмів Луцько-Житомирської дієцезії, парафія Відвідин Пресвятої Діви Марії в Китайгороді мала громадську цвинтарну каплицю у містечку, принаймні, у період 1876 - 1889 років, проте пізніше вона вже не згадується.

32392 Китайгород,
f.b.: 268532194090552

Містечко засноване 1607 року Андрієм Потоцьким на теренах, заселених ще раніше, про що свідчать виявлені археологами залишки поселень. Після великої пожежі, що сталась 1881 року, воно нараховувала приблизно тисячу мешканців, 1893 року - вже 2585, 1905 - 3200, нині село має менше півтисячі осіб. У 1923-1931 роках Китайгород був райцентром.

Перший костел в Китайгороді постав у першій половині XVII століття з фундації когось із Потоцьких - Андрія, який помер через два роки після заснування містечка, чи вже його сина Станіслава, проте у другій половині цього століття був знищений нападниками. Існування цього храму підтверджують китайгородські літургійні предмети, що не пізніше, ніж від 1664 року зберігались в Кам'янець-Подільському кафедральному соборі.

32461 Дем’янківці

Вперше у документах поселення Дем’янківці згадується 1469 роком як королівська власність. У 1893 році тут проживало 741 мешканців, 1905 року - 848, нині село має близько півтисячі осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

В костелі Матері Божої Цариці у Дем'янківцях час від часу служив о. Ян Білецький, до якого за зціленням з'їжджалось багато людей. Маючи офіційний статус екзорциста, своїми молитвами допомагав їм позбутись одержимості, хворим - повернути здоров'я, залежним - отримати свободу, бездітним – народити дітей, самотнім – зустріти пару.

32461 Дем’янківці,
провул. Центральний, 5а

Вперше у документах поселення Дем’янківці згадується 1469 роком як королівська власність. У 1893 році тут проживало 741 мешканців, 1905 року - 848, нині село має близько півтисячі осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

У 1639 році власник села Михайло Станіславський надав ці маєтності парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях, до якої раніше і належали місцеві католики латинського обряду. Свого храму вони не мали, послуговувались парафіяльним, хоча для цього і доводилось долати понад 5 кілометрів.

32472 Сокілець

Сокілець у 1240р. зруйнували татаро-монголи, потім згадується 1395 року, а також у 1535, 1552, 1563 і 1565 роках. Із XVIIст. був містечком. 1893 року тут проживало 2894 мешканців, 1905 року - 2974, перед Ісв. війною - 2976. У 1973р. при будівництві Дністровської ГЕС його намагались затопити, а жителів переселили, проте рівень води виявився недостатнім, щоб затопити історичну частину села. Нині воно нараховує менше півтисячі осіб, до 2020 року входило до Дунаєвецького району.

Ще у 30-х - 40-х роках XVIIст. місцева власниця Гумецька намагалась заснувати в Сокільці домініканський монастир на 8 ченців (тоді там вже був якийсь костел, можливо, навіть мурований), проте єпископ Кам'янецький (невідомо, чи ще Павло Пясецький чи вже Андрій Лещинський) не дав дозволу на цю фундацію. А храм пізніше зруйнували турки.