59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59023 Стара Красношора,
www: krasnoszora.wordpress.com

У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, потім входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Вже 1810 року тут заснували римсько-католицьке кладовище (збереглось донині), а 27 червня 1811 року було утворено душпастирський осередок, яким опікувався священник із дуже далекої парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Качиці, що нині належить Румунії. І лише 1812 року завершили будівництво дерев'яної каплиці.

59022 Красноїльськ

Поселення вперше згадано в документі 1431 року, є також згадки у 1613 році його верхньої половини, що пізніше стала Красною Путною, та 1696 року його нижньої половини. Останню з часом назвали Красною Ільською за прізвищем Олександра Їльського, який її придбав. Красноїльськ як селище (міського типу) виник 1968 року, коли об'єднали ці два сусідні села. Нині у селищі проживає понад десять тисяч мешканців, входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Красної Ільської і Красної Путної належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті, Альтгуті). Вперше назви цих сіл подаються у схематизмах Львівської архідієцезії наприкінці 60--х - на початку 70-х років (тоді там проживало понад дві з половиною сотні вірян). На початку ХХ століття їх чисельність збільшилась до понад чотирьох сотень, а перед І світовою війною становила лише дві сотні.

59031 Череш

Село Череш вперше у документі згадується 14 квітня 1785 року, а село Опайцень, яке пізніше стало частиною Череша, - 13 березня 1813 року. 1900 року в Череші-Опайцені разом із фільварками проживало 1358 мешканців, нині - майже 1400 осіб. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Череша-Опайценя спочатку належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті). В середині ХІХ століття їх було близько двох десятків, а 1867 року, коли перейшли до парафії св. Анни у Сторожинці, - півсотні осіб. Від початку ХХ століття до ІІ світової війни чисельність місцевих вірян залишалась приблизно рівною двом сотням.

59024 Чудей,
вул. Карпатська, 207

Вперше Чудей датується 18 червня 1646 року, згадується село також у 1658р. та 15 серпня 1707 року. В 1793р. на окраїні збудували фабрику з виробництва скла, яка проіснувала до 1890 року, у 1880р. запрацювала цегельна фабрика. 1900 року у Чудині проживало 2594 мешканців, у тому числі 806 німців і 17 поляків, 1944 року - 1624, нині - понад 5200 осіб. У радянські часи село від 1946 року називалось Межиріччям. Входило до Сторожинецького району, а від 2020р. - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Чудина, чисельність яких в середині ХІХ століття становила три сотні вірних (у самому селі та на його окраїні, де містилась скляна фабрика), належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі. Саме тоді у селі і було збудовано костел.

60426 Корчівці

Корчівці (Корчешти, Корчовці, Корчевци) відомі у джерелах від березня 1654 року (посилання на 1462 рік, яке можна зустріти у літературі, стосується інших Корчівців). 1869 року у селі проживало 996 мешканців, 1880 року - 973, 1890 року - 1126, 1900 року - 1095, 1910 року - 1470, нині - понад 1700 осіб. Село входило до Глибоцького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Місцеві католики латинського обряду, чисельність яких протягом першої половини ХІХ століття не перевищувала півдесятка осіб, а перед І світовою війною була ще меншою, раніше не мали власної святині та відвідували костел Семи Скорбот Матері Божої у Старій Гуті, а також каплиці у сусідніх селах.