32155 Косогірка

Поселення Косогірка відоме, принаймні, від початку XVIII століття як містечко Франпіль (помилково - Фрампіль). Зараз тут проживає півтисячі мешканців.

В дорадянський період місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Сказинцях (нині - Ясенівка). На початку 2000-х років в селі у звичайному будинку облаштували свою каплицю, першу Святу Месу в якій відправив 20 жовтня 2002 року о. Мирослав Станчук із парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Ярмолинцях. Косогірку продовжують обслуговувати дієцезіальні священники з Ярмолинців.

28008 Олександрія,
пров. Учительський 1

Перша згадка про поселення Усиківку на території міста датується 1746 роком, воно отримало отримало офіційний статус 1754 року. У 1752-1764рр. в Усівці розміщувалась 3 рота новосербського Пандурського полку, а поселення називали Бечея або Беча. Після 1784 року поселення отримало статус повітового міста та нову назву Олександрійськ, яка згодом змінилась на Олександрію. Нині є районним центром з населенням понад 80 тисяч мешканців.

Тривалий час богослужіння для місцевих римо-католиків проводили у приміщенні музичної школи священники із парафії Святого Духа у Кропивницькому. Проте пізніше тут постала своя каплиця. Роботи по її облаштуванню та впорядкуванню території навколо неї ведуться досі. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

59022 Красноїльськ

Поселення вперше згадано в документі 1431 року, є також згадки у 1613 році його верхньої половини, що пізніше стала Красною Путною, та 1696 року його нижньої половини. Останню з часом назвали Красною Ільською за прізвищем Олександра Їльського, який її придбав. Красноїльськ як селище (міського типу) виник 1968 року, коли об'єднали ці два сусідні села. Нині у селищі проживає понад десять тисяч мешканців, входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Красної Ільської і Красної Путної належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті, Альтгуті). Вперше назви цих сіл подаються у схематизмах Львівської архідієцезії наприкінці 60--х - на початку 70-х років (тоді там проживало понад дві з половиною сотні вірян). На початку ХХ століття їх чисельність збільшилась до понад чотирьох сотень, а перед І світовою війною становила лише дві сотні.

34400 Вараш,
Курчатова 13,
f.b.: varashkostel

У зв'язку із будівництвом Рівненської атомної електростанції 1973 року на місці колишнього села Вараш, яке згадується у документах з 1776 року, було засноване поселення та назване Кузнєцовськ. У 1984 році воно отримало статус міста обласного значення. 19 травня 2016 року було перейменоване на Вараш. Проживає тут близько 40 тисяч мешканців.

Ще у 90-х роках минулого століття в одній із квартир багатоповерхового будинку було облаштовано каплицю, в якій оо.-паллотинами відправлялась Служба Божа кожної неділі.

62455 Коротич,
f.b.: 105856936556870

Поселення Коротич засноване в середині XVII століття. Статус селища міського типу отримало 1938 року. Населяє його 5 тисяч мешканців.

В Україні сестри-оріоністки (згромадження Малих Сестер Місіонерок Милосердя) працюють від 1992 року, а через три роки вони почали служіння в Харкові. У 2000-х роках в партнерстві із Всеукраїнським благодійним фондом «Деполь Україна» сестри відкрили у своєму домі в Коротичі поблизу Харкова Центр матері та дитини для вагітних жінок і молодих жінок з дітьми до 5 років, які не мають постійного місця проживання і опинились в кризовій життєвій ситуації. Це великий будинок з усіма зручностями, в якому є кімнати для проживання на 2 людей, туалет, душ, ігрова кімната, кухня, їдальня та пральня. На території знаходиться зона для відпочинку, дитячий майданчик.

08200 Ірпінь,
вул. Троїцька, 38,
f.b.: TerezaIrpin

У II половині XIXст. на місці нинішнього Ірпеня виникла німецька колонія Северинівка. У зв'язку з будівництвом у 1898р. залізниці Київ-Ковель біля залізничного мосту через річку Ірпінь постало поселення (станція) Ірпінь, яке згадується вже 1902 року. У 1923 року Ірпінь увійшов до складу Гостомельського району Київської губернії, а 1928 року - до Київської округи. Від 1932 року Ірпінь - у складі Київської області. 30 грудня 1956 року Ірпінь віднесено до категорії міст районного підпорядкування (у складі Києво-Святошинського району), а 30 грудня 1962 року йому надається статус міста обласного підпорядкування. З 1967 року йому адміністративно підпорядковані Ворзель, Гостомель і Коцюбинське. Населення - понад 100 тисяч мешканців.

Лише у цьому столітті у римо-католиків Ірпеня з'явилась своя святиня. Каплицю облаштували у приватній садибі. Відомо, що 4 жовтня 2015 року архієпископ Петро Мальчук OFM під час храмового свята освятив наріжний камінь костелу.

Архієпископ Андрій Анквіч народився 22 червня 1777 року в родині Юзефа та Анни Старовєйських у будинку свого двоюрідного діда каноніка катедрального капітулу на Вавелі о. Андрія Анквіча у Кракові (Польша). При хрещенні наступного дня отримав імена Андрій, Алоїзій, Ян і Станіслав, проте пізніше послуговувався лише першими двома. Навчався у Кракові, потім - у Варшаві, а зі середини 90-х років XVIII століття - у Віденському університеті (спочатку на юридичному факультеті, де навіть отримав ступінь доктора). Проте за порадою єпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий опікувався ним, у 1799 році продовжив навчання, але тепер вже в царині філософсько-теологічній, готуючись стати священником (формально був клериком Тарновської дієцезії). Після короткої перерви, зумовленої австрійсько-французькою війною, завершив вивчення філософії 1804 року, а теології - через два роки. Проте рукоположення в священники отримав лише 2 вересня 1810 року в каплиці резиденції архієпископів Відня з рук архієпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий тоді вже став Віденським митрополитом.

Цього ж року став також доктором теології. Протягом трьох років здійснював душпастирство у Віденській архікатедрі св. Стефана. У 1813 році був призначений греміальним каноніком митрополітального капітулу в Оломоуці (Моравія), директором місцевої Духовної семінарії та директором теологічних студій в колишньому місцевому університеті, який тоді став ліцеєм. Проте служіння його тут тривало недовго.