Архієпископ Каспер Цецішовський народився 5 січня 1745 року у середньозаможній шляхетській родині в Озорові (Мазовія, Польща). У 1764 році вступив до Варшавської семінарії, а 1765 року виїхав до Риму, де вступив до семінарії конгрегації Поширення Віри, яка готувала майбутніх місіонерів. Ще до рукоположення в диякони, яке відбулось 18 лютого 1769 року, став 15 грудня 1768 року каноніком Варшавського капітулу, членом якого на той час був його родич о.-канонік Микола Цецішовський. А на священника висвятили 1768 року у Римі (у джерелах рукоположення приписують Святішому Отцю Климентію XIII).

Цього ж року у грудні повернувся до Польщі, а наступного став настоятелем парафії у Збучині Краківської дієцезії. Король Польщі Станіслав Август 13 березня 1775 року погодився з кандидатурою о. Каспера Цецішовського на посаду єпископа-коад'ютора Київського (єпископом-ординарієм тоді був Ігнатій Оссолінський). 29 червня цього ж року Святіший Отець Пій VI підтвердив це призначення, надавши титулярне єпископство Тheveste та право наступництва Київської кафедри зі збереженням гідності варшавського каноніка та посади настоятеля у Збучині. 8 жовтня 1775 року відбулась єпископська консекрація у Варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя (консекратор - єпископ Познаньський Анджей Млодзєйовський, співконсекратори - єпископ Холмський Антоній Окенцький та єпископ Смоленський Габріель Водзиньський).

89430 Галоч,
вул. Головна, 56

В письмових джерелах Галоч відоме як 'Galich', 'Galuch', 'Galoch', 'Gálocs', а перша письмова згадка датується 1273 роком. Сьогодні тут проживає майже півтисячі мешканців, більшість з яких мають угорське етнічне походження.

Галоч був філією доборусківської парафії. На переломі XVI-XVII століть село стало реформатоським. У 1741 році тут згадуються дві церкви (можливо, одна з них була католицькою). У 1851 році у Галочі проживало 132 католика східного обряду та 88 - латинського. У 1928 році постала мурована Покровська греко-католицька церква, яку радянська влада закрила 1952 року (станом на 1944 рік у селі було 94 римо-католиків та майже у два рази більше греко-католиків).

90150 Лисичово,
вул. Головна, 10

Розташоване на лівому березі річки Лисичанки село Лисичово відоме з 1465 року під назвою «Liszicza» та 1466 року як «Lissica». У 1517 році його називали «Rawasmezew», а в 1662 році — «Ravaszmező». У 1795 році було відоме як українське (русинське) поселення, в якому проживало понад півтисячі греко-католиків. У 1910р. тут вже було понад 1700 мешканців, з них лише близько сотні були римо-католиками німецького та угорського етнічного походження. Нині у селі проживає понад 3100 мешканців.

У 1993 році місцеві католики латинського обряду придбали звичайний сільський будинок та пристосували його для богослужінь в якості каплиці. 8 серпня цього ж року відбулось освячення цієї каплиці.

89420 Шишлівці,
вул. Ужгородська, 30,
f.b.: sisloci.r.k.plebania

Вперше село Шишлівці ('Syslocz', 'Zysluch') згадується у документі від 1323 року. Нині тут проживає трохи більше трьох сотень мешканців, майже 60 відсотків яких мають угорське етнічне походження.

Парафіяльну спільноту римо-католиків у цьому селі заснували 1989 року. Раніше місцеві віряни не мали своєї святині. Будівництво власного мурованого костелу розпочали у 1991 році. Завершили спорудження святині 1994 року. Новозбудований храм було освячено 30 жовтня цього ж року. 25 березня 2017 року єпископ Антал Майнек OFM освятив золоту корону для скульптурки Матері Божої Фатімської, а також парафіяльні приміщення.

32409 Мушкутинці,
f.b.: 1576032019463738

Село Мушкутинці, яке поділяє на дві частини річка Студениця, налічує нині менше тисячі мешканців, тоді як 1901 року лише католиків, які складали дві третини населення села, було 1487 душ обох статей.

Місцеві римо-католики до І світової війни належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях, своєї святині не мали. Після відродження Церкви у 80-х - 90-х роках минулого століття увійшли до парафії Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії у Голозубинцях. Мурований костел тут збудували, ймовірно, наприкінці 2000-х - на початку 2010-х років. Якийсь час адміністраторем парафії був настоятель у Дунаївцях.

32463 Миньківці,
вул. Нагірна, 2

Миньківці вперше згадуються в документі від 20 жовтня 1407 року. У 1637 році поселення отримало магдебурзьське право. У радянські часи якийсь час було районним центром, проте 27 січня 1959 року Миньковецький район було ліквідовано. Проживає тут близько півтори тисячі мешканців.

Попередній миньковецький костел вважається збудованим коштом Ігнатія Сцібур-Мархоцького у 1797 році, проте відомо, що ще 1741 року майстер Іван Копровський уклав з Михайлом Жевуським угоду щодо зовнішнього розпису храму, спорудження якого мало завершитись влітку того ж року. За радянської влади святиню розібрали та з отриманого каменю спорудили середню школу.

32424 Нестерівці,
вул. Лісна, 1

Вперше документально село Нестерівці згадується у податкових списках 1493 року. Нині тут проживає майже 1300 мешканців.

Відомо, що 1583 року у селі був католицький священник, проте відсутня інформація щодо храму у Нестерівцях. Пізніше місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та своєї святині не мали. Спочатку для богослужінь пристосували каплицю у житловому будинку. У 1993 році під керівництвом о. Марка Бзінковського було розпочато будівництво філіального мурованого храму, яке завершили на початку XXI століття. Костел освятив єпископ Ян Ольшанський MIC.