47800 Підволочиськ

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Токах, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці.

Перший місцевий костел св. Софії, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано євреям, котрі перепродали його греко-католикам. У 1907 році відбулось закладення каменю під будівництво нового неоготичного костелу, який освятили 8 вересня 1909 року під титулом св. Софії. Ймовірно, що 1912 року храм було консекровано. Перед Ісв. війною тут вже існувала парафільна експозитура. Храм зазнав пошкоджень у 1918-1919 роках і був реставрований протягом 1919-1920 років. Наприкінці 20-х років експозитура стала самостійною парафією.

48767 Окопи

У 1692 році на місці давньоруського городища, на горі Трійця було закладено фортецю (окопи). Так утворилось поселення, яке отримало назву Окопи Святої Трійці. 1700 року воно отримало магдебурзьке право. Пізніше назву містечка скоротили, залишивши у ній лише перше слово. Нинішнє населення села - понад півтисячі мешканців.

Костел Пресвятої Трійці в Окопах було споруджено 1693 року, у 1748 році його перебудували у стилі бароко. Ймовірно, що храм було пошкоджено 1769 року, коли польські повсталі конфедерати кілька місяців у місцевій фортеці утримували облогу російських військ. Принаймні, наприкінці XIX століття, коли Окопи належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), костел описували як запустілий. Лише 1903 року відбулась реставрація святині. Станом на 1936 рік Окопи вже належали до парафії Матері Божої Ангельської у Дзвинячці.

23510 Плебанівка,
вул. Соборна, 53,
+380 (4344) 281-93

Першу писемну згадку про село Княжі Луки містить документ литовського князя Вітовта від 5 травня 1383 року, яким воно мало бути заснованим, проте сталось це пізніше. Принаймні, 1468 року село вже існувало, потім згадується 28 грудня 1510 року. У 90-х роках XVIст. село отримала новозаснована парафія св. Флоріана у Шаргороді, відтоді воно називається Плебанівкою. У XIXст. село перейшло у власність царської казни (ймовірно, внаслідок конфіскації парафіяльних маєтностей). У 80-х - 90-х роках цього ж століття тут проживало 1600-1800 мешканців, 1905 року - 2181, нині - майже 1700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

Зрозуміло, що католики латинського обряду Плебанівки належали до вже згаданої парафії св. Флоріана у Шаргороді, оскільки село кілька століть було її власністю, проте своєї святині вони не мали, тому аж до 90-х років ХХ столліття послуговувались парафіяльною, розташованою на відстані близько десяти кілометрів.

45200 Ківерці,
вул. Бойка, 6,
+380 (3365) 323-42

У 1870-1873 роках між містами Рівне і Ковель прокладали залізничну колію, а за 7 км від села Ківерці (тепер Прилуцьке) спорудили станцію з однойменною назвою. Статус міста Ківерці отримали 1951 року. Населення - понад 14 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Луцьку. Лише 1923 року у Ківерцях заснували парафію (тут була невеличка дерев'яна каплиця). У 1929-1933 роках коштом парафіян та завдяки зусиллям останнього передвоєнного пароха о. Тадеуша Бончковського було споруджено сучасний мурований костел, який консекрував єпископ Адольф Шельонжек. У 1946-1991 роках приміщення храму використовувалось у господарських потребах, а згодом його почали перебудувули на спортивний зал. 1991 року основну частину колишнього костелу передали православній громаді Київського патріархату.

57500 Очаків,
вул. Західна, 9,
+380 (515) 43-78-90

У 1480р. кримські татари захопили відоме ще з часів Київської Русі місто Дашів та у 1492-1493рр. збудували на його місці фортецю Кара-Кермен, яка пізніше отримала назву на турецький лад Ач(і/є)-Кале, що потім трансформувалось в Очаків. У 1792р. на місці зруйнованої турецької фортеці заклали портове місто Очаків. 1859 року у містечку проживало 4823 мешканців, У 80-х роках XIXст. - близько 5300, нині - понад 13 тисяч осіб. 1938 року Очаків отримав статус міста, до 2020 року був райцентром.

Раніше католики латинського обряду Очакова належали до парафії св. Миколая у Мюнхені (нині - Градівка). Причому, 1903 року їх ще було недостатньо, щоб подавати у схематизмі Тираспольської дієцезії у складі цієї парафії, проте, принаймні, 1912 року вони вже там згадуються. Але свої святині вони не мали.

8960? Мукачево,
вул. Гагаріна, 5

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

Завершення спорудження нового мурованого римсько-католицького храму у мукачівському мікрорайоні Борок-Телеп відбулось у 2014 році. Серед місцевих вірних є не тільки етнічні українці та угорці, але й навіть роми з циганського табору. 25 березня 2014 року костел освятив єпископ Антал Майнек OFM, а 4 жовтня цього ж року владика Антал храм консекрував.

22112 Листопадівка

Датою заснування поселення Листопадівка, яке до 1933 року називалось Богудзенька, вважається 1847 рік. Більшість мешканців цього невеличкого села були поляками. Нині тут проживає менше сотні селян.

Місцевий мурований костел у Богудзеньці було споруджено ще у царські часи (наприкінці XIX - на початку XX століть) як філіальну каплицю парафії Пресвятої Трійці у Хмільнику. Після революції святиню закрили, проте під час ІІ світової війни вона знову запрацювала. 1947 року її було реставровано.

15200 Щорс,
вул. Р. Люксембург, 65

Поселення виникло у 60-их роках XIX століття під назвою Коржівка як робітниче селище під час будови Лібаво-Роменської залізниці. Пізніше це поселення, розташоване на річці Снов, отримало назву Сновськ - таку ж, як і древній давньоруський Сновськ, який разом зі Стародубом і Новгород-Сіверським був був одним з трьох основних сіверських градів, проте розміщувався далі на південний захід, на теренах нинішнього Седніва. 1923 року Сновськ став районним центром, а 1924 року - містом. У 1935 році його перейменували на Щорс, з 2016 року - знову Сновськ. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Відомо, що, принаймні, 1897 року у Сновську вже був костел, який, зокрема, згадують станом на 1926 рік, проте відсутня інформація про те, що з ним сталось пізніше.

22163 Самгородок

Поселення Самгородок вважається заснованим 1602 року. Було містечком і центром волості, а в радянські період якийсь час - районним центром, проте нині є селом з населенням близько 1870 мешканців.

Місцеві римо-католики, яких за переписом 1897 року було 622 особи, належали до парафії свв. Апп. Петра і Павла у Копіївці. У 1882 році у Самгородку постав сучасний мурований філіальний костел, споруджений коштом Копчинського. Ймовірно, що тоді він мав титул св. Вікентія де Поля. У 40-х роках ХХ століття храм було закрито.

11784 Лебедівка,
вул. 40-річчя Перемоги, 1

Село Лебедівка, яке до 1961 року називалось Слобода-Чернецька, помилково вважається заснованим 1890 року, хоча вже 1805 року у ньому існувала римсько-католицька каплиця. У селі проживали переважно поляки. У жовтні 1935 року звідси до Харківської області було виселено 16 польських родин (94 особи), проте пізніше тут стали селитись українці з Черкаської області. Нині чисельність місцевого населення не перевищує трьох сотень.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Новограді-Волинському (нині - Звягель). 1805 року у Слободі-Чернецькій коштом Максиміліана Яблоновського (місцевого землевласника?) було споруджено філіальну дерев'яну каплицю Преображення Господнього (ймовірно, на кладовищі). А, принаймні, від 1852 року тут вже існувала окрема парафіяльна філія, яку обслуговував вікарій о. Йосиф Осмольський.