78355 Новоселиця
Новоселиця вважається заснованою 1570 року, проте перші документальні згадки про неї датуються 1537, 1562 і 1569 роками, згадується також 1579 року. У 1872р. тут почали видобувати буре вугілля (робітниками копальні були, переважно, німці, які 1900 року виїхали зі села; їх замінили поляками). 1939 року у селі проживало 1880 мешканців (переважна більшість - українці), нині - близько 1100 осіб. Село входило до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.
Католики латинського обряду Новоселиці належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Косові. В середині ХІХст. їх було менше трьох десятків, а на початку 80-х років - більше сотні. Саме тоді і постав у селі дерев'яний костел.
Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
---|---|
Поточна дата: лютий, 16 | |
1899 | - призначений єпископом-помічником Перемишльським о. Йосиф Пельчар, майбутній святий; |
78600 Косів,
вул. Міцкевича, 9,
+380 (3478) 201-23
Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.
Парафія та дерев'яний костел у Косові відомі від початку XVIII століття під титулом св. Миколая, єпископа. У 1777р. спорудили наступний дерев'яний храм для францисканців конвентуальних коштом Тадея Дідушицького. 20 липня 1881 року ця святиня згоріла, тому 2 серпня 1890 року було освячено наріжний камінь під будівництво нового мурованого костелу. 13 вересня 1897 року новоспоруджений храм освятили під титулом Матері Божої Святого Розарію.
77760 Горохолина
Перша документальна згадка про Горохолину датується 1404 роком. 1803 року тут оселилось півсотні німців із Рейн-Пфальцу (Регенсбурга). На початку 80-х років ХІХст. у селі проживало близько 2700 мешканців, на початку 20-х років ХХст. - 3200, 1939 року - 4250, у тому числі понад 3800 українців і 250 німців, нині село має приблизно 2400 осіб. Входило до Богородчанського району, а 2020 року стало частиною Івано-Франківського.
Католики латинського обряду Горохолини, а це німці, українці та поляки, належали до домініканської парафії Відвідин Пресвятої Діви Марії у Богородчанах. Від середини ХІХ століття до його закінчення їх чисельність збільшилась від півсотні вірян до понад сотні, а на початку наступного століття тут розпочали спорудження власного мурованого костелу.
48340 Низьколизи
Низьколизи вважаються заснованими 1783 року, проте ще 14 січня 1465 року згадуються в книгах галицького суду. У 1841р. тут проживало 131 українців, 1880 року - 510, з них 303 українці і 195 поляків, 1900 року - 590, у тому числі 372 українців і 210 поляків, 1912 року - 747, з них 451 українців і 285 поляків, 1939 року - 470 українців і 300 поляків, нині - менше двох сотень осіб. У 1964-1992рр. село називалось Барвінковим. Входило до Монастириського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.
Католики латинського обряду Ниськолиз належали до парафії Пресвятої Трійці в Усті-Зеленому. Якась каплиця у селі існувала ще у 1774 році, про що свідчать тодішні протоколи візитації парафій Кукільницького деканату Львівської архідієцезії. Проте, принаймні, у середині ХІХ століття її вже не існувало, хоча село мало близько двох з половиною сотень вірян.
48341 Устя-Зелене
Вперше згадується Устя-Зелене (Горожане, Ружане) у 1436 та 1438 роках, є згадки також у 1443, 1448, 1461, 1464 і 1467 роках. 1548 року отримало магдебурзьке право, від 1564 року було центром староства. У 1880р. у містечку проживало 2464 мешканців (1352 українців, 828 німців і 2894 поляків), нині село має менше шести сотень осіб. Входило до Монастириського району, а а від 2020 року є частиною Чортківського.
У місцевому замку у другій половині XVIст. існувала мурована каплиця свв. Якова та Анни. 16 травня 1579 року в Усті-Зеленому заснували парафію коштом власника містечка Миколая Мєлецького. Парафіяльний костел згадується у 1600 і 1623 роках. 1718 року цей чи наступний дерев'яний храм описується як старий і непридатний для богослужінь, мав він каплицю фундації Мавриція Курдвановського, три вівтарі (головний Пресвятої Трійці та бічні Матері Божої Ченстоховської і св. Анни) та дзвіницю із трьома дзвонами.
47732 Мишковичі
Вважається, що Мишковичі вперше у документах згадуються 1564 року, проте є також згадка 18 грудня 1447 року в книгах галицького суду. 1832 року у селі проживало 670 осіб, 1880 року - 1321 (1000 греко- і 321 римо-католиків), 1890 року - 1670, у тому числі 1184 українці і 388 поляків, 1931 року - 1816, нині - понад дві тисячі мешканців. У 1944-1946рр. поляків-католиків вивезли до Польщі, а звідти оселили православних лемків. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є в Чортківському.
Католики латинського обряду Мишковичів належали до парафії Пресвятої Трійці у Микулинцях. В середині ХІХст. їх було майже дві з половиною сотні, наприкінці цього століття - понад 330 вірян. До будівництва власної святині вони приступили на початку наступного століття.
48137 Лозівка
Лозівка відома від 1785 року, була присілком Плебанівки. Велика земельна власність належала парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Теребовлі, доходи від її експлуатації йшли на утримання Львівської капітули, а потім - єпископа-помічника у Львові. 1 квітня 1927 року стала самостійним селом. Нині тут проживає лише трохи більше сотні мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.
Католики латинського обряду Плебанівки та її присілка Лозівка належали до вже згаданої парафії у Теребовлі. У схематизмах вони подаються разом аж до 1901 року, коли вперше занотовано кількість вірян окремо у Лозівці, що становила дві сотні осіб. А від 1907 року Лозівка там згадується як окремий населений пункт.