67422 Понятівка

Межування поселення землевласника Йосифа Понятовського провели 23 листопада 1804 року та назвали його Понятівкою. У 1848р., маючи 808 мешканців, отримала статус містечка. 1886 року тут проживало 797 осіб, У 1887р. поряд з Понятівкою постала колонія Лангенберг, яка згодом злилась із містечком. У 1906р. воно мало 2030 жителів, 1916 року - 1753, 1924 року - 3105, нині - майже 9 сотень мешканців. У березні 1944 року жителів німецького походження депортували до Вартегау.

Католики латинського обряду Понятівки належали до парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Страсбурзі (нині - Кучурган) в складі Тираспольської дієцезії. У 1863 році коштом землевласника князя Цезарія Понятовського у містечку було споруджено мурований храм, освячений теж під титулом св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії. До 1903 року він мав статус філіальної каплиці страсбурзької парафії.

65045 Одеса,
вул. Гаванна, 5,
+380 (48) 223-89-20,
f.b.: st.petrus.od

Перша згадка про замок-порт Кацюбіїв, який у різні часи називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

На початку ХХст. одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста. Тому 1904 року відбулось урочисте закладення наріжного каменя під будівництво нового мурованого костелу по вулиці Гаванній. Земельну ділянку, а також 20 тисяч рублів на його спорудження пожертвував П'єр Вассаль, проект святині підготував його племінник інженер Олександр Вассаль (за іншою інформацією - архітектор Артур Л'юікс та інженер Карл Яковичем Меснер). Кошти на будівництво надали також інші католицькі сім'ї французького походження, тому цей храм називали в народі 'французьким' (ще й тому, що його відвідували французькі моряки з кораблів, що прибували в Одесу).

68552 Красне

У 1814р. колонію заснували німецькі переселенці із утвореного Наполеоном 1807 року Варшавського герцогства. Спочатку називалась Степом №7 або Католицькою колонією (на відміну від переважної більшості протестантських), і лише 1817 року отримала назву Красне. У 1886р. тут проживало 1890 мешканців, 1930 року - 2495, у тому числі 2416 німців, 1940 року - 3600, з них 3511 німців, нині - приблизно 1300 осіб. Восени 1940 року німці виїхали до Німецького рейху. До 2020 року входило до Таратинського району.

Вже 1818 року німецькі колоністи у Красному, які були переважно римо-католиками, збудували під керівництвом о. Пашковського мурований молитовний будинок, вкритий очеретяним дахом, з окремою дерев'яною дзвіницею. Поруч цей же душпастир збудував власним коштом парафіяльний будинок, який парафіяни придбали у його спадкоємців 1821 року. Красне спочатку належало до Кам'янецької дієцезії, а в середині XIXст. перейшло до новоутвореної Тираспольської дієцезії.

60000 Хотин,
вул. Олімпійська, 75

Поселення вперше письмово згадується 22 вересня 1002 року, є згадки у документах кінця XIVст. і 8 жовтня 1408 року. На початку XIXст. Хотин став центром повіту. У 1778р. у місті проживало 16857 мешканців, 1880 року - 19400, 1930 року - 15287, нині - понад дев'ять з половиною тисяч осіб. До 2020 року Хотин був районним центром.

У 1343 році у Хотині було засновано францисканську місію, яка, швидше за все, проіснувала недовго. Значно пізніше у місті в складі Баківської дієцезії вже існувала парафія, яка не вціліла в часи турецького поневолення. 29 вересня 1805 року римо-католики міста та околиць отримали від російської влади колишній мусульманський молитовний дім (дерев'яну споруду з черепичним дахом), який пристосували під храм. 22 жовтня 1808 року місцевий парафіяльний священник о. Діонізій Тарновський освятив його під титулом св. Миколая.

59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1782 році тут проживало 1035 жителів, 1866 року - 2622, принаймні, у 90-х роках XIXст. вже вважалась містом із населенням понад три з половиною тисяч мешканців (переважно українців), нині має понад 7700 осіб. У 1905 році стала центром повіту, у 1940-2020 роках була районним центром.

Початок парафіяльного життя у Заставній нагадує кіцманську парафію Воздвиження Святого Хреста. Тут також 1812 року заснували капеланію, проте, як і в Кіцмані, її, принаймні, до 1819 року адміністрував настоятель парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі о. Валентин Строменгер, обслуговуючи понад півтисячі вірних, з яких лише шість десятків проживало у Заставній. Як і в Кіцмані, заставнівський мурований костел збудували та консекрували (правда, під титулом cвв. Апп. Петра і Павла) 1826 року, проте тут також у першій половині 30-х років продовжували служити настоятелі інших парафій (зокрема, садгорський о. Франциск Ріхтер).

59006 Панка,
Шевченка, 17

Вперше Панка документально згадується 16 лютого 1428 року. На початку XIX століття сюди приїхали переселенці з Польщі (йомовірно, з Підляшшя), нащадки яких нині становлять близько 10 відсотків населення. 1900 року тут проживало 2069 мешканців (переважна більшість - українці, проте окрім поляків були і німці), тепер село має понад 2400 осіб. Від 1946 року називалось Клинівкою, до 2020 року входило до Сторожинецького району.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Красній, нараховуючи в середині XIX століття менше двох сотень вірян. З утворенням наприкінці 60-х - на початку 70-х років капеланії у Сторожинці, яка пізніше стала парафією св. Анни, вони перейшли до неї. На початку 80-х років їх чисельність становила вже три сотні осіб. Тоді і було споруджено у селі свою святиню.

59300 Кіцмань,
вул. Шевченка, 1,
+380 (3736) 231-98

Заснована не пізніше XII століття Кіцмань вперше згадується у документі 6 червня 1413 року, у 1798 році стала містом, пізніше - центром повіту. На початку 80-х років XIX століття тут проживало понад 4 тисячі мешканців, нині вона має понад 6 тисяч осіб. Із радянських часів до 2020 року місто було районним центром.

У 1812 році у Кіцмані було засновано капеланію, яку, принаймні, до 1819 року адміністрував настоятель парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі о. Валентин Строменгер, опікуючись близько чотирма сотнями вірян. Хоча мурований костел у місті збудували та консекрували під титулом Воздвиження Святого Хреста вже 1826 року, проте навіть у першій половині 30-х років капеланію ще продовжували обслуговувати настоятелі інших парафій (о. Антоній Кунц із парафії Воздвиження Святого Хреста у Чернівцях).

59342 Лужани

Вперше Лужани ззадуються у документі від 7 жовтня 1453 року, проте 2006 року у місцевій Вознесенській церкві знайшли фрески ХІІІ-ХІV століть, що свідчить про значно старший вік поселення. У 1880 році тут проживало 2127 мешканців, 1930 року - 3566, у тому числі 2687 українців, 301 поляків і 72 німців, нині - понад 4700 осіб. Із 1968 року є селищем (міського типу), яке до 2020 року входило до Кіцманського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Кіцмані. В середині XIXст. їх чисельність становила лише сотню осіб, а наприкінці 70-х років цього століття перевищила півтори сотні. Тоді, а саме 1879 року тут і було їхнім коштом споруджено примітивну дерев'яну каплицю. Її датування 1843 роком, яке інколи зустрічається в джерелах, швидше за все, є помилковим, оскільки до 1883 року ця каплиця не згадується в жодному із схематизмів Львівської архідієцезії. Окрім того, її не містить також і 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego'.

59220 Мілієве

Вперше село Мілієве згадується у галицьких судових актах 29 березня 1451 року, а також у 1445 та 1451 роках. У 1880 році тут проживало 1924 мешканців, нині село має понад 2100 осіб.

Католики латинського обряду Мілієвого належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Вижниці. Протягом другої половини XIX століття їх було лише три десятки, перед І світовою війною їх чисельність зросла до понад восьми десятків, проте в середині 20-х років XX століття становила лише шість десятків вірян. Приблизно тоді у селі постала тимчасова каплиця, яка згадується у схематизмі Львівської архідієцезії 1925 року.

59023 Стара Красношора

У 1793р. перша група чесько-німецьких колоністів поселилась на теренах Красної (Путної). Пізніше до них приєднались інші чесько-німецькі переселенці, а також польські та словацькі колоністи. З часом запрацював скляний завод, а поселення 1875 року офіційно назвали Альтгутою (вживалась також назва Стара Гута). У 1869р. тут проживало 783 мешканців, 1880 року - 893, 1900 року - 1216, 1940 року - 1724 (90% - німці, які того ж року майже повністю виїхали до Німеччини), нині - близько 750 осіб. У румунські часи село стало Старою Красношорою, до 2020 року входило до Сторожинецького району.

Понад 20 років тому віряни парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі встановили хрест на розташованій недалеко від села горі Вежа. Протягом цього часу вони здійснювали туди паломництво у Страсну п’ятницю та з інших нагод.