77470 Марківці

Марківці вперше у документах згадуються у 1435, 1461, 1464 роках. Від 1634 року протягом кількох століть були власністю монастиря домініканців у Тисмениці. У 1880р. у селі проживало 1025 мешканців, у тому числі 896 українців і 118 поляків, 1939 року - 1670 (1500 українців і 170 поляків), нині село має близько тисячі осіб. До 2020 року входило до Тисменицького району.

Місцеві католики латинського обряду відповідно належали до домініканської парафії свв. Миколая та Софії у Тисмениці. В середині XIXст. їх було менше чотирьох десятків, наприкінці цього століття - удвічі більше, а в першому десятилітті ХХст. їх чисельність перевищила дев'ять десятків вірних. Тоді і постав тут свій храм.

60321 Бояни

Бояни існували вже наприкінці XIV століття, проте перша письмова згадка про поселення датується 4 січня 1523 роком (є також згадки 8 квітня 1528 року і 3 квітня 1560 року). 1880 року у містечку проживало 5096 мешканців, 1890 року - 6194, у тому числі 3805 румунів, 1149 німців, 956 українців і 200 поляків, 1930 року - 4242, нині село має понад 4200 осіб. До 2020 року входило до до Новоселицького району.

На старому католицькому кладовищі в Боянах, розташованому неподалік костелу св. Яна Непомуцького, збереглась колишня парафіяльна цвинтарна мурована каплиця. Вперше вона згадується у схематизмі Львівської архідієцезії, складеному на початок 1862 року.

60311 Топорівці,
вул. Топорівська

Село Топорівці вперше документально згадується 1412 року, проте вважається заснованим раніше. На початку 90-х років ХІХ століття тут проживало понад 4400 мешканців, нині воно має приблизно таку ж кількість населення. До 2020 року входило до Новоселицького району.

Католики латинського обряду Топорівців належали до парафії св. Яна Непомуцького у Боянах. В середині ХІХ століття їх чисельність становила близько шести десятків, наприкінці цього століття перевищила 120 осіб, а перед І світовою війною майже досягла 180 вірян. Саме тоді тут і розпочали будівництво своєї святині.

77474 Старі Кривотули

Перша згадка в документах про село - 30 липня 1436 року, згадується воно також у 1487 році. 1858 року тут проживало 785 мешканців, на початку 80-х років ХІХст. - понад 970, у тому числі дев'ять сотень греко- і три десятки римо-католиків, 1910 року - 1425, 1921 року - 1311. У 1922 році на північних землях села постала колонія польських військових осадників Воля Польська (Левада), і 1931 року село вже мало 1929 жителів. Проте 1940 року радянська влада виселила колоністів до Сибіру, а від колонії з часом не залишилось і сліду. Нині село нараховує понад 2300 осіб. До 2020 року входило до Тисменицького району.

Католики латинського обряду Старих Кривотул належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Отинії. В середині ХІХ століття їх чисельність становила понад сотню осіб, проте із 70-х років цього століття суттєво зменшилась, і наприкінці століття їх було лише трохи більше двох десятків, а перед Ісв. війною - чотири десятки. Своєї святині вони не мали.

60321 Бояни,
вул. Головна, 25,
f.b.: BukowinaBoian

Бояни існували вже наприкінці XIV століття, проте перша письмова згадка про поселення датується 4 січня 1523 роком (є також згадки 8 квітня 1528 року і 3 квітня 1560 року). 1880 року у містечку проживало 5096 мешканців, 1890 року - 6194, у тому числі 3805 румунів, 1149 німців, 956 українців і 200 поляків, 1930 року - 4242, нині село має понад 4200 осіб. До 2020 року входило до до Новоселицького району.

У 1786 році у Боянах було засновано капеланію, яку спочатку адміністрували душпастирі із парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі. Принаймні, із 1833 року аж до середини 70-х років капеланію обслуговував адміністратор (потім - настоятель) о. Йосиф Барвульський. За цей час чисельність вірян в капеланії, яка охоплювала десяток населених пунктів, збільшилась із чотирьох сотень до понад 1300 осіб. Послуговувались звичайним будинком, пристосованим для богослужінь.

78450 Середній Майдан,
Граничний Майдан (Святий Йосиф)

Майдан Граничний, який із 1900-х років називали Святим Йосифом, був східним присілком відомого із 1679 року села Середній Майдан. У 80-х роках ХІХст. у ньому оселились німецькі колоністи. У 1880-1908рр. комітет, очолений настоятелем парафії Пресвятої Діви Марії Помічниці Вірних в Коломиї-Маріївці о. Каролем Пшиборовським, сприяв викупу місцевих земель німцями-католиками, до яких пізніше долучились також поляки-католики із навколишніх сіл. У 1786р. у Граничному Майдані проживало 52 мешканців, 1880 року - 70, а перед Ісв. війною і пізніше - вже більше тисячі. Наприкінці ІІсв. війни мешканців Святого Йосифа виселили на західні землі Польщі, а його терени відійшли до сусідніх сіл.

У 1883-1884 роках у Граничному Майдані оселені тут німці-колоністи, які разом із вірянами сусідніх сіл належали до вже згаданої парафії у Коломиї-Маріївці, збудовали дерев'яний однонефний храм із невеликою вежею. 1891 року його було освячено під титулом Опіки св. Йосифа (згадується у схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1894 року). В ньому регулярно кожної неділі та на свята відбувались богослужіння.

SURREXIT VERE ALLELUIA! Dzięki Opatrzności Bożej dożyliśmy kolejnych Świąt Wielkiej Nocy w roku 2026, czyli Wielkiego Dnia Zmartwychwstania naszego Zbawiciela Jezusa Chrystusa.

Ponad cztery lata cała Ukraina przeżywa niesprawiedliwą wojnę, kiedy Federacja Rosyjska napadła na sąsiedni Kraj. Nasi wierni cierpią fizycznie i psychicznie podczas ataków rakiet i dronów. Doświadczyłem tego osobiście w czasie pobytu w Charkowie w ubiegłym roku.

W czasie Świąt Wielkiej Nocy wspominamy ukrzyżowanie i zabicie Syna Bożego, złożenie do grobu, aby był nieobecny ze swoim ludem. On jednak zmartwychwstał i żyje w Kościele w wyznawcach wierzących w życie wieczne.

77191 Нараївка

Поселення Гербутів, яке 7 червня 1946 року перейменоване на Нараївку (за назвою місцевої річки), відоме, принаймні, від 1375 року, є також документальні згадки 1421 року та 18 березня 1437 року. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало понад сім з половиною сотень мешканців, 282 з яких були римо-католиками, 1939 року - 1220 (795 українців, 420 поляків), нині ж - понад 560 осіб. Село до 2020 року входило до Галицького району.

Католики латинського обряду Гербутова належали до кармелітської парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Більшівцях. Якщо у середині ХІХ столітті їх було лише дві сотні, то на початку ХХ століття - вже майже чотири сотні вірних. Саме тоді тут і була споруджена власна мурована святиня, яка у схематизмах Львівської архідієцезії згадується, починаючи із 1914 року.

78294 Княждвір

Княждвір вперше у документах згадується 10 січня 1461 року (за іншими даними - у 1416 і 1427рр.), проте навіть сама назва села свідчить про його існування задовго раніше. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало приблизно півтори тисячі мешканців, нині село має понад 1800 осіб. З січня 1940 року його поділили на Горішній Княждвір і Долішній Княждвір, 7 червня 1946 року ці села перейменували на Верхнє і Нижнє, проте 1993 року Верхнє і Нижнє об'єднали і повернули селу історичну назву.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. В середині ХІХ століття їх було лише з десяток, наприкінці цього століття та на початку наступного їх кількість перевищила 140 вірян. І свої святині вони не мали.

77124 Старі Скоморохи

Старі Скоморохи, як і Нові, заснували мешканці давнього села Скоморохи, які вціліли після його знищення татаро-монголами у XIII столітті. Проте перша письмова згадка про село датується 4 лютим 1437 року, згадується воно також у 1443, 1454 і 1475 роках. 1870 року тут проживало 583 мешканців, 1880 року - 682, а 1939 року - 1210, у тому числі 1020 українців та 185 поляків. До 2020 року село входило до Галицького району.

Католики латинського обряду Старих Скоморохах спочатку належали до кармелітської парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Більшівцях. В середині ХІХст. їх було лише трохи більше сотні, а наприкінці цього століття їх чисельність збільшилась удвічі - до двох сотень вірян. На початку ХХст. коштом місцевих власників Мавриція Мицельського та його дружини Гелени (із Кшечуновичів) у селі збудували муровану каплицю, яку освятили 1903 року під титулом св. Симона Штока. У ній більшівецькі душпастирі звершували богослужіння двічі на місяць.