Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Архієпископ Йосиф Вебер народився 12 червня 1846 року в заснованому на початку XIX століття поселенні німецьких колоністів Fürstenthal на Буковині, яке нині називається Воєводяса (Voivodeasa) і належить Румунії, а тоді було територією Австро-Угорщини. Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду. У селі існувала своя парафія свв. Апп. Петра і Павла із мурованим 1843 року костелом, яка належала до деканату Буковина Львівської архідієцезії. Після закінчення гімназії вступив до Львівської духовної семінарії та як здібний семінарист був направлений на навчання в Григоріанський університету у Римі, де захворів на туберкульоз та дав обітницю вступити до згромадження воскресінців, якщо видужає. Проте після виздоровлення його попросили відкласти виконання цієї обітниці, бо був потрібний архідієцезії. 7 червня 1873 року рукоположений в священники у базиліці св. Йоана Хрестителя на Латеранському пагорбі у Римі, а 1874 року отримав ступінь доктора теології.

Повернувшись до Львова, у 1875-1885 роках служив, зокрема, префектом, віце-ректором та духовним отцем Львівської семінарії, у 1885-1894 роках був канцлером Львівської консисторії, а від 1894 року працював ректором семінарії.

Архієпископ Франциск Вежхлейський народився наприкінці листопада 1803 року у сім'ї власників маєтку у Верхній Порембі на південному заході Польщі та охрещений 1 грудня. Навчався спочатку вдома, потім - у Новому Сончі, а пізніше - в гімназії у Тарнові. Таїнство Миропомазання отримав у Львові 21 травня 1820 року з рук архієпископа Андрія Анквіча. Тут розпочав філософські студії, проте невдовзі прийняв рішення стати священників. Теологічне навчання відбув у Відні, там же отримав дияконські свячення (24 лютого 1826 року) та священничі (25 червня).

Продовжив навчання у Відні в Інституті св. Августина, яке однак не завершилось отриманням ступеня доктора теології, оскільки 1827 року був направлений викладачем Святого Письма в Кальварію-Зебжидовську. Але невдовзі цю навчальну установу перенесли до Львова, і майбутній архіпастир знову опинився у цьому місті. У 1834 році став настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах (недалеко від Золочева), прослужив тут одинадцять років. Зарекомендував себе досвідченим та ревним душнастирем, був призначений золочівським деканом. У 1845 році вступив до Львівської митрополичої капітули та отримав призначення інпектора народних шкіл Львівської архідієцезії.

Священник Зигмунт Гораздовський народився 1 листопада 1845 року в шляхетській родині у Саноку (Польща). Навчався у школі в Саноку, а потім у гімназії в Перемишлі, після закінчення якої 1864 року став студентом юридичного факультету Львівського університету. Проте на другому році навчання в університеті відчув голос покликання до служби Богові в священничому сані і вступив у Львівську Вищу Духовну семінарію. Після завершення навчання 1869 року у зв’язку з загостренням хвороби легенів і появою сильних кровотеч, які загрожували його життю, рукоположення у священники було відкладено на невизначений термін, що стало для Зигмунта дуже болісною драмою.

За два роки стан його здоров’я покращився і 25 липня 1871 року диякона Зигмунта Гораздовського висвятив на священника у Львівському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископ Франциск Вежхлейський.

Єпископ Лонгін Жарновецький народився у шляхетській родині 15 березня 1842 року в селі Великі Фільварки (нині - Плоске) на Тернопільщині, на теренах парафії св. Станіслава у Кременці. Спочатку навчався в Острозькому дворянському училищі та Рівненській гімназії, а 1859 року вступив до Житомирської семінарії. 1862 року продовжив навчання у Петербурзькій римсько-католицькій духовній академії, де у 1865 році здобув ступінь кандидата богослів'я. У 1866р. висвячений на священника та отримав ступінь магістра богослів'я.

Після повернення в дієцезію був призначений вікарієм Луцького кафедрального собору свв. Петра і Павла, а пізніше працював викладачем історії Церкви в Житомирській семінарії. У 1874 році за наполяганням царської влади його відправили настоятелем до віддаленої парафії св. Діоніcія у Монастирищах на Черкащині, де присвятив себе ревному душпастирству і вже 1879 роком став на чолі деканату. Окрім того, займався науковою діяльністю, пов'язаною із особливостями літургійного вбрання, та написав і видав на цю тему кілька книг, а також опублікував статі в європейських наукових журналах. Його ревне служіння отримало високу оцінку церковної влади, зокрема, був піднесений до гідності каноніка Луцько-Житомирського кафедрального капітулу та став її віце-кустошем.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

Архієпископ Симон Козловський народився 5 листопада 1819 року в Олиці Вільнюської губернії. Навчався у Кейданах. У 1839 році поступив до Вільнюської Духовної семінарії, а потім із 1841 року продовжив навчання у Вільнюській Духовній академії, яку 1843 року було переведено до Санкт-Петербурга. Став магістром теології. 23 (чи 25?) грудня 1844 року висвячений на священника у Санкт-Петербурзі.

Працював у Ковні. З 1846 року був викладачем Вільнюської Духовної семінарії, а від 1848 року - Санкт-Петербурзької Духовної академії. У 1851-1864 роках був ректором Вільнюської Духовної семінарії. У 1852 році став каноніком, а 1862 року - доктором теології. Але важка праця підірвала його здоров'я, тому на якийсь час відійшов від активної роботи, яку відновив 1877 року з призначенням ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії.

Єпископ Кирило Любовидзький народився 21 липня 1823 року у Друхові на Рівненщині, на теренах парафії св. Каетана у Березневому. Після початкового домашнього навчання продовжив вчитись у гімназії в Житомирі, а 1837 року поступив до семінарії у Луцьку. У 1841 році його як здібного семінариста перевели навчатись у Вильнюську духовну академію, разом з якою він роком пізніше переїхав до Санкт-Петербургу. Там 22 червня 1845 року отримав ступінь магістра богослов'я, а після повернення у Житомир 11 жовтня 1845 року отримав призначення викладача догматичної теології у місцевій семінарії, хоча сам ще був семінаристом. І лише 12 вересня 1847 року, у віці 24 років був висвячений на священника (у Вільнюсі єпископом-помічником Казимиром Дмоховським, котрий раніше, 3 квітня рукоположив його в диякони).

Продовжував і далі працювати в семінарії у Житомирі, якій віддав 22 роки свого життя. 5 жовтня 1850 року був піднесений до гідності почесного каноніка, а 8 грудня 1855 року - дійсного каноніка та заступника кустоша Житомирського кафедрального капітулу, 1861 року став його схоластиком, 1864 року - кантором, 1866 року - архідияконом, 1876 року - деканом-прелатом. У 1856-1874 роках служив візитатором семінарії, проте не уникнув також і душпастирського служіння: у 1857-1859 роках був настоятелем в парафії cв. Антонія Падуанського у Старій Котельні, а у 1874-1884 роках - настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці.

Архієпископ Северин Моравський народився 2 січня 1819 року у шляхетській родині у селі Сільце на Тернопільщині. Навчався вдома, потім у василіянів у Бучачі, у 1929-1931 роках - в Бережанах, а в 1832-1834 роках - у гімназії єзуїтів в Тернополі. Останнє півріччя вчився в Академічній гімназії Львова, де отримав атестат зрілості. У 1834-1836 роках студіював на відділі філології Львівського університету, проте через смерть батька та свою хворобу повернувся додому, не завершивши навчання. У грудні 1837 року поступив на факультет права Львівського університету, який закінчив 1841 року. У 1841-1849 роках працював урядником в губернаторстві у Львові. У 1849 році вступив до Львівської Духовної семінарії, у 1849-1852 роках вивчав теологію у Львівському університеті. 31 серпня 1851 року висвячений на священника.

Працював в парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку у 1852-1853 роках та у Львівській катедрі у 1853-1855 роках. В 1855 році став канцлером митрополичої консисторії, а в 1867-1875 роках був настоятелем катедри та деканом львівським.

Єпископ Кароль Недзялковський народився 21 травня 1846 року у Миньківцях Дубенського повіту на Волині (Дубенський район Рівненської області) в родині землевласників гербу Равіч. З 1856 року ходив до повітової шляхетської школи в Луцьку, а потім до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, яку закінчив 1862 року. 6 вересня 1862 року вступив до Духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року був направлений на навчання в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку закінчив 20 червня 1867 року із ступенем магістра теології. Рукоположений в священники 23 (чи 25?) січня 1869 року єпископом Луцько-Житомирським Каспером Боровським, ймовірно, у Житомирській катедрі св. Софії.

Саме тут до 1781 року працював вікарієм. Молодому священнику доручили справу покращення проведення обрядів у катедрі, на його старання звернув увагу єпископ-помічник (та з 1870 року адміністратор) дієцезії Людвіг Брінк, який 1872 року запропонував йому посаду секретаря єпископської консисторії (канцлера єпископської курії). Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність. У 1867-1897 роках був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного права, а також історії Католицької Церкви в Духовній семінарії у Житомирі. У 1884 році став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та Луцьку, а в 1890 році - ректором Духовної семінарії в Житомирі. У 1897-1901 роках був ректором Духовної академії в Санкт-Петербурзі.