Архієпископ Андрій Анквіч народився 22 червня 1777 року в родині Юзефа та Анни Старовєйських у будинку свого двоюрідного діда каноніка катедрального капітулу на Вавелі о. Андрія Анквіча у Кракові (Польша). При хрещенні наступного дня отримав імена Андрій, Алоїзій, Ян і Станіслав, проте пізніше послуговувався лише першими двома. Навчався у Кракові, потім - у Варшаві, а зі середини 90-х років XVIII століття - у Віденському університеті (спочатку на юридичному факультеті, де навіть отримав ступінь доктора). Проте за порадою єпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий опікувався ним, у 1799 році продовжив навчання, але тепер вже в царині філософсько-теологічній, готуючись стати священником (формально був клериком Тарновської дієцезії). Після короткої перерви, зумовленої австрійсько-французькою війною, завершив вивчення філософії 1804 року, а теології - через два роки. Проте рукоположення в священники отримав лише 2 вересня 1810 року в каплиці резиденції архієпископів Відня з рук архієпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий тоді вже став Віденським митрополитом.

Цього ж року став також доктором теології. Протягом трьох років здійснював душпастирство у Віденській архікатедрі св. Стефана. У 1813 році був призначений греміальним каноніком митрополітального капітулу в Оломоуці (Моравія), директором місцевої Духовної семінарії та директором теологічних студій в колишньому місцевому університеті, який тоді став ліцеєм. Проте служіння його тут тривало недовго.

Архієпископ Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 року у Віламовицях біля Кентів Західної Галичини, яка тоді належала до Австро-Угорщини, в бідній землеробсько-ремісничій родині Францішка Біби та Анни Файкіш. 29.04.1860р. охрещений у місцевому костелі. У 1871-1880 роках закінчив школу у Віламовицях, а потім навчався у Кентах. Навчання продовжив у гімназії у Вадовицях, яку закінчив з відзнакою. У 1880 році вступив до Духовної семінарії у Кракові та на Теологічний відділ Ягелонського університету. 6 липня 1884 року висвячений на священника у Кракові єпископом Альбіном Дунаєвським.

Був вікарієм у Могілє біля Кракова. 30.11.1885р. дозволено змінити прізвище 'Біба' на 'Більчевський'. У 1886-1888 роках навчався на богословських факультетах у Відні, Римі, Парижі та Ягелонському університеті у Кракові. Працював вікарієм у Кентах та Кракові. 1890 року захивтив докторат в Ягелонському університеті у Кракові на тему 'Християнська археологія з точки зору історії Церкви та догмату'. З 1891 року був професором догматики у Львівському університеті, пізніше - деканом богословського факультету. У 1900 році став ректором Львівського університету.

61057 Харків, вул. Гоголя, 4,
+380 (57) 706-17-66,
79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62,
bpmarian.buczek@gmail.com

Єпископ Мар’ян Бучек народився 14 березня 1953 року у Цєшанові (Східна Польща), поблизу нинішнього кордону (любачівська частина довоєнної Львівської архідієцезії). У 1973-1979 роках після закінчення школи та агротехнічного технікуму навчався у Перемишльській Вищій Духовній семінарії. 16 червня 1979 року висвячений на священника в Цєшанові Апостольським адміністратором Львівської архідієцезії в Любачеві єпископом Мар’яном Реховичем.

Виконував обов’язки нотаріуса та віце-канцлера єпархіального управління в Любачеві, одночасно був секретарем єпископів Мар’яна Реховича та Мар’яна Яворського. З 1991 року по 2002 рік - канцлер дієцезіальної Курії у Львові. 28 лютого 1992 року обраний Секретарем Конференції римсько-католицьких єпископів України, цю посаду займав 22 роки до переходу на становище єпископа-емерита. 01.10.1993р. - почесний капелан Святішого Отця.

Архієпископ Каспер Цецішовський народився 5 січня 1745 року у середньозаможній шляхетській родині в Озорові (Мазовія, Польща). У 1764 році вступив до Варшавської семінарії, а 1765 року виїхав до Риму, де вступив до семінарії конгрегації Поширення Віри, яка готувала майбутніх місіонерів. Ще до рукоположення в диякони, яке відбулось 18 лютого 1769 року, став 15 грудня 1768 року каноніком Варшавського капітулу, членом якого на той час був його родич о.-канонік Микола Цецішовський. А на священника висвятили 1768 року у Римі (у джерелах рукоположення приписують Святішому Отцю Климентію XIII).

Цього ж року у грудні повернувся до Польщі, а наступного став настоятелем парафії у Збучині Краківської дієцезії. Король Польщі Станіслав Август 13 березня 1775 року погодився з кандидатурою о. Каспера Цецішовського на посаду єпископа-коад'ютора Київського (єпископом-ординарієм тоді був Ігнатій Оссолінський). 29 червня цього ж року Святіший Отець Пій VI підтвердив це призначення, надавши титулярне єпископство Тheveste та право наступництва Київської кафедри зі збереженням гідності варшавського каноніка та посади настоятеля у Збучині. 8 жовтня 1775 року відбулась єпископська консекрація у Варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя (консекратор - єпископ Познаньський Анджей Млодзєйовський, співконсекратори - єпископ Холмський Антоній Окенцький та єпископ Смоленський Габріель Водзиньський).

Єпископ Миколай Дембовський народився у грудні 1693 року на теренах Плоцької дієцезії у знатній заможній родині гербу Єліта, з якої походять ще три єпископи, з них ще один Кам'янець-Подільський - Ян Йосиф Дембовський. Був охрещений 17 грудня цього ж року. Духовний шлях обрав ще в молодості, що не завадило йому робити світську кар'єру серед королівських секретарів, проте тривалий час зволікав із свяченнями. І лише 18 грудня 1729 року, вже у статусі каноніка варшавського та настоятеля бєльського був рукоположений в священники.

7 вересня 1730 року став ще й сохачевським настоятелем, а 11 червня наступного року - каноніком Краківського катедрального капітулу. Після смерті короля Августа ІІ підтримав його сина як кандидата на трон, після коронації якого міг бути упевненим в успішності своєї як церковної, так і світської кар'єри. Зокрема, 1735 року отримав посаду Великого коронного писаря та мєховського генерального препозита, потім - каноніка Плоцького катедрального капітулу, а 1739 року - варшавського архідиякона.

Архієпископ Михаїл Годлевський народився у шляхетській родині 21 жовтня 1872 року у Варшаві. До 1893 року навчався в 4-ій Варшавській гімназії, після чого поступив до Варшавської духовної семінарії. У 1897р. його направили продовжувати теологічну освіту до Петербурзької римсько-католицької духовної академії, яку закінчив 1901 року, отримавши ступінь магістра теології. 20 червня 1900 року в костелі Святого Хреста у Варшаві був висвячений на священника єпископом-помічником Варшавським Казимиром Рушкевичем.

У 1901-1903 роках продовжив навчання у Фрібурзькому університеті в Швейцарії, де, вивчаючи історію Римсько-Католицької Церкви під керівництвом о.-домініканця Пьєра Мандонета та археолога Йогана Кірша, отримав ступінь доктора богослів'я. Повернувшись в Росію, став викладачем гомілетики в Петербурзькій духовній академії та очолив там кафедру гомілетики, а від 1904 року до 1917 року керував кафедрою історії Церкви. Наукову та викладацьку працю поєднував із душпастирським служінням в якості капелана католицьких черниць Петербурга, а також громадською роботою як один із засновників Товариства католицьких робітників та президент Польської освітньої організації «Macierz Szkolna».

Священник Зигмунт Гораздовський народився 1 листопада 1845 року в шляхетській родині у Саноку (Польща). Навчався у школі в Саноку, а потім у гімназії в Перемишлі, після закінчення якої 1864 року став студентом юридичного факультету Львівського університету. Проте на другому році навчання в університеті відчув голос покликання до служби Богові в священничому сані і вступив у Львівську Вищу Духовну семінарію. Після завершення навчання 1869 року у зв’язку з загостренням хвороби легенів і появою сильних кровотеч, які загрожували його життю, рукоположення у священники було відкладено на невизначений термін, що стало для Зигмунта дуже болісною драмою.

За два роки стан його здоров’я покращився і 25 липня 1871 року диякона Зигмунта Гораздовського висвятив на священника у Львівському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископ Франциск Вежхлейський.

Єпископ Станіслав Гозій народився, ймовірно, у листопаді (принаймні, був охрещений 25 листопада) 1674 року у селі Вапник (Kalkstein) північно-східної Польщі у відомій родині німецького походження, яка, зокрема, у XVI столітті дала Церкві видатного кардинала Станіслава Гозія. Спочатку навчався у єзуїтських колегіях у Браневі, яку колись заснував його знаменитий родич, та у Решелі, потім - у Краківській академії, а завершив студії протягом 1694-1698 років у Римі. Ще під час навчання 1697 року став каноніком Влоцлавського катедрального капітулу, хоча дияконські свячення отримав лише 23 лютого 1698 року, а священницькі - 15 березня.

Після повернення до Польщі єпископ-ординарій Холмський Теодор Потоцький 1699 року призначив його канцлером, 1700 року отримав посаду настоятеля у Міленцені, а 1702 року - каноніка катедрального капітулу у Хеммжі. У червні 1709 року увійшов да складу Краківського катедрального капітулу, що посприяло його подальшій церковній кар'єрі, тим більше, що 1713 року у Краківському університеті захистив докторат.

Архієпископ Фердинанд Кіцький народився 1721 року у Голиміні поблизу Цєханова на Мазовеччині в Польщі у заможній родині Олександра та Констанції Пжедвоєвської. Спочатку Фердинанд спробував військову кар'єру, дослужившись до звання капітана, проте у віці двадцяти п'яти років обрав шлях духовного служіння, поступивши до семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві. Вже 1747 року став кафедральним каноніком у Влоцлавку, хоча рукоположений в священники був лише 23 травня 1750 року (в колегіаті св. Йоана Хрестителя у Варшаві з рук єпископа Людвіка Riaucoura).

У 1764 році отримав призначення каноніком Львівського митрополичого капітулу та настоятелем парафій Воздвиження Святого Хреста у Городку та Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах на Львівщині. 2 лютого 1770 року у Замойській академії здобув ступінь доктора у правничій царині, а 2 жовтня наступного року вже був препозитом Краківського кафедрального капітулу.

Архієпископ Каетан Кіцький народився 1745 (чи 1746?) року у Варшаві в сім'ї артилерійського офіцера. У 1759-1763 роках навчався в семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві, а священичі свячення отримав 10 грудня 1769 року в каплиці Саського палацу у Варшаві з рук єпископа Антоніна Корнеля Пжедвоєвського.

Призначений 14 травня 1770 року парохом у Гноєві на Жулавах, проте туди не переїхав і був змушений 22 листопада 1774 року відмовитись від цієї посади. 22 березня 1776 року знову став став парохом на цих землях, тепер вже у Новому Ставі. Тоді ж був піднесений до гідності почесного каноніка хелмінського, а через півроку і греміального. У 1782 році відмовився від усіх посад у цих краях і переїхав у Галичину, до Львова, де митрополичу кафедру займав його родич архієпископ Фердинанд Кіцький, котрий і номіновав його 10 березня цього ж року на посаду свого єпископа-помічника, хоча на той час тут вже був один єпископ-помічник (Криспін Цешковський).