65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33

Єпископ Броніслав Бернацький народився 30 вересня 1944 року у Мурафі Вінницької області. У 1966-1972 роках навчався у Вищій Духовній семінарії у Ризі. 28 травня 1972 року висвячений на священника єпископом Юліаном Ваіводсом у Ризі.

Розпочав пастирське служіння 11 червня 1972 року в парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі, а потім працював настоятелем на Вінничині в парафіях св. Анни у Барі, св. Миколая, єп. мч. у Чернівцях та св. Олексія у Жмеринці. З 1995 року служив настоятелем парафії у Мурафі та генеральним вікарієм Кам'янець-Подільської дієцезії.

01001 Київ,
вул. Костельна, 17,
+380 (44) 278-75-19

Єпископ Олександр Язловецький народився 2 березня 1979 року у селі Гибалівка поблизу Шаргорода на Вінничині. Після навчання у шаргородському професійно-технічному училищі за спеціальністю 'будівельник' вступив 1996 року до Вищої Духовної семінарії Святого Духа в Городку на Хмельниччині. 26 червня 2004 року отримав пресвітерське рукоположення з рук єпископа Леона Дубравського OFM.

Протягом двох років о. Олександр душпастирював в парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі на Вінничині та служив у семінарії в Городку вихователем. 2006 року розпочав навчання в Папському Латеранському університеті, захистивши 2013 року докторат з канонічного права. Повернувшись до України, став віце-ректором та економом семінарії в Городку, а 2014 року - ректором. У 2018 році був призначений канцлером Курії Київсько-Житомирської дієцезії.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

79008 Львів,
вул. Винниченка, 32,
+380 (32) 235-06-50, 235-06-49

Єпископ Леон Малий народився 17 серпня 1958 року у Барі Вінницької області. Після закінчення середньої школи та школи кінематографії вивчав філософію і теологію у підпіллі під керівництвом о. Генріка Мосінга - засновника світського інтституту св. Лаврентія 'помічників Церкви'. 7 червня 1984 року висвячений на священника у Львові таємним єпископом Яном Ценським.

У 1984-1990 роках супроводжував о. Генріка Мосінга в його душпастирських поїздках, був у підпіллі мандруючим душпастирем - працював серед католиків на півдні України та в Росії. У 1990-1995 роках - парох у Херсоні. У 1995-2000 роках навчався у Папському Університеті Святого Хреста у Римі. 2000 року повернувся у Львів, був префектом та викладачем Львівської Вищої Духовної семінарії, викладав також у Вищій Духовній семінарії в Городку. З 2000 року адміністрував парафію св. Марії Магдалини у Львові.

Arcybiskup Piotr Mańkowski urodził się 1 listopada 1866 roku we wsi Sajinka obwodu Winnickiego na terenach parafii św. Mikołaja bp i m. w Małych Czerniowcach. Po śmierci ojca w 1871 roku z matką wyjechalół do Drezna, gdzie brał lekcje prywatnie, a od 1881 roku uczył się w miejscowej szkole. W 1885 roku wstąpił na Uniwersytet Wrocławski na studia agronomiczne, ponieważ wiedza w tej dziedzinie potrzebna była do zarządzania majętnościami rodzinnymi. Do domu wrócił w 1888 roku. Ale taki sposób życia mu nie odpowiadał i w 1896 roku wstąpił do seminarium w Żytomierzu. Wyświęcony 7 lipca 1898 roku.

Został wikariuszem w katedrze św. Zofii w Żytomierzu. W 1902 roku został proboszczem parafii św. Apostołów Piotra i Pawła w Kamieńcu Podolskim, która po likwidacji diecezji w 1866 roku utraciła status katedralnej. Po dziewięciu latach pracy władze carskie zmusiły go do rezygnacji z urzędu proboszcza i duszpasterzowania, zarzcając mu wspieranie jednego ze zgromadzeń, które uważali za nielegalne. Przeniósł się do Żytomierza, gdzie nieformalnie wykonywał część obowiązków kanclerza Kurii. Na początku I wojny światowej przeniósł się do Krakowa, gdzie wznowił pracę duszpasterską. W 1917 roku został mianowany wikariuszem generalnym na terenach diecezji Łucko-Żytomierskiej i Kamieniecko-Podolskiej.