Архієпископ Андрій Анквіч народився 22 червня 1777 року в родині Юзефа та Анни Старовєйських у будинку свого двоюрідного діда каноніка катедрального капітулу на Вавелі о. Андрія Анквіча у Кракові (Польша). При хрещенні наступного дня отримав імена Андрій, Алоїзій, Ян і Станіслав, проте пізніше послуговувався лише першими двома. Навчався у Кракові, потім - у Варшаві, а зі середини 90-х років XVIII століття - у Віденському університеті (спочатку на юридичному факультеті, де навіть отримав ступінь доктора). Проте за порадою єпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий опікувався ним, у 1799 році продовжив навчання, але тепер вже в царині філософсько-теологічній, готуючись стати священником (формально був клериком Тарновської дієцезії). Після короткої перерви, зумовленої австрійсько-французькою війною, завершив вивчення філософії 1804 року, а теології - через два роки. Проте рукоположення в священники отримав лише 2 вересня 1810 року в каплиці резиденції архієпископів Відня з рук архієпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий тоді вже став Віденським митрополитом.

Цього ж року став також доктором теології. Протягом трьох років здійснював душпастирство у Віденській архікатедрі св. Стефана. У 1813 році був призначений греміальним каноніком митрополітального капітулу в Оломоуці (Моравія), директором місцевої Духовної семінарії та директором теологічних студій в колишньому місцевому університеті, який тоді став ліцеєм. Проте служіння його тут тривало недовго.

Єпископ Владислав Бандурський народився 25 травня 1865 року у Сокалі на Львівщині (парафія св. Архангела Михаїла) у ремісничій родині. Прислужував в костелі міністрантом при настоятелі о. Антонієві Шеліговському. Після початкової п'ятикласної школи сестер-феліціанок у Сокалі закінчив 1883 року навчання в одній із львівськіх гімназій та вступив до Львівської духовної семінарії та одночасно до Львівського університету на теологічний відділ. 24 липня 1887 року висвячений на священника у Львові архієпископом Северином Моравським.

Продовжив навчання у Григоріанському університеті в Римі, де 1889 року отримав ступінь доктора теології і філософії. Після повернення у Львівську архідієцезію із листопада 1890 року працював вікарієм в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій та катехитом у місцевій п'ятикласній школі. З 1892 року служив вікарієм в колегіаті Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та навчав релігії у кількох місцевих школах. У 1893-1894 роках розпочав працю вікарієм Львівської архікатедри Успіння Пресвятої Діви Марії та викладання релігії у львівських навчальних закладах. У 1894-1895 році став капеланом і секретарем тодішнього єпископа Краківського та колишнього єпископа-помічника Львівського Яна Пузини, згодом - керівником Краківської малої семінарії, а у 1896 році - канцлером Краківської єпископської консисторії. 1902 року піднесений до гідності прелата папського дому.

Архієпископ Лукаш Баранецький народився 14 жовтня 1798 року у Кабарівцях біля Зборова на Тернопільщині у незаможній шляхетній родині. Навчався в початковій школі у Бучачі, а гімназію закінчив у Львові, де і вступив до Вищої Духовної семінарії (теологічне навчання здобув у Львівському університеті). 6 жовтня 1822 року висвячений на священника у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископом Андрієм Анквічем.

Спочатку служив в парафії св. Лаврентія у Жовкві, але з липня 1823 року вже працював катехитом у кафедральній парафії у Львові, а з 1826 року був її вікарієм. Із січня 1829 року був настоятелем парафії Всіх Святих у Годовиці, а з жовтня 1833 року - настоятелем парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Журавній. У червні 1836 року увійшов до складу Митрополичого капітулу, а в липні 1838 року став настоятелем Львівської катедри і львівським деканом. З 1841 року став виконувати обов'язки директора-куратора гімназійної освіти Галичини. У 1845 році обраний депутатом Галицького сейму.

Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Архієпископ Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 року у Віламовицях біля Кентів Західної Галичини, яка тоді належала до Австро-Угорщини, в бідній землеробсько-ремісничій родині Францішка Біби та Анни Файкіш. 29.04.1860р. охрещений у місцевому костелі. У 1871-1880 роках закінчив школу у Віламовицях, а потім навчався у Кентах. Навчання продовжив у гімназії у Вадовицях, яку закінчив з відзнакою. У 1880 році вступив до Духовної семінарії у Кракові та на Теологічний відділ Ягелонського університету. 6 липня 1884 року висвячений на священника у Кракові єпископом Альбіном Дунаєвським.

Був вікарієм у Могілє біля Кракова. 30.11.1885р. дозволено змінити прізвище 'Біба' на 'Більчевський'. У 1886-1888 роках навчався на богословських факультетах у Відні, Римі, Парижі та Ягелонському університеті у Кракові. Працював вікарієм у Кентах та Кракові. 1890 року захивтив докторат в Ягелонському університеті у Кракові на тему 'Християнська археологія з точки зору історії Церкви та догмату'. З 1891 року був професором догматики у Львівському університеті, пізніше - деканом богословського факультету. У 1900 році став ректором Львівського університету.

Архієпископ Йосиф Вебер народився 12 червня 1846 року в заснованому на початку XIX століття поселенні німецьких колоністів Fürstenthal на Буковині, яке нині називається Воєводяса (Voivodeasa) і належить Румунії, а тоді було територією Австро-Угорщини. Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду. У селі існувала своя парафія свв. Апп. Петра і Павла із мурованим 1843 року костелом, яка належала до деканату Буковина Львівської архідієцезії. Після закінчення гімназії вступив до Львівської духовної семінарії та як здібний семінарист був направлений на навчання в Григоріанський університету у Римі, де захворів на туберкульоз та дав обітницю вступити до згромадження воскресінців, якщо видужає. Проте після виздоровлення його попросили відкласти виконання цієї обітниці, бо був потрібний архідієцезії. 7 червня 1873 року рукоположений в священники у базиліці св. Йоана Хрестителя на Латеранському пагорбі у Римі, а 1874 року отримав ступінь доктора теології.

Повернувшись до Львова, у 1875-1885 роках служив, зокрема, префектом, віце-ректором та духовним отцем Львівської семінарії, у 1885-1894 роках був канцлером Львівської консисторії, а від 1894 року працював ректором семінарії.

Архієпископ Франциск Вежхлейський народився наприкінці листопада 1803 року у сім'ї власників маєтку у Верхній Порембі на південному заході Польщі та охрещений 1 грудня. Навчався спочатку вдома, потім - у Новому Сончі, а пізніше - в гімназії у Тарнові. Таїнство Миропомазання отримав у Львові 21 травня 1820 року з рук архієпископа Андрія Анквіча. Тут розпочав філософські студії, проте невдовзі прийняв рішення стати священників. Теологічне навчання відбув у Відні, там же отримав дияконські свячення (24 лютого 1826 року) та священничі (25 червня).

Продовжив навчання у Відні в Інституті св. Августина, яке однак не завершилось отриманням ступеня доктора теології, оскільки 1827 року був направлений викладачем Святого Письма в Кальварію-Зебжидовську. Але невдовзі цю навчальну установу перенесли до Львова, і майбутній архіпастир знову опинився у цьому місті. У 1834 році став настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах (недалеко від Золочева), прослужив тут одинадцять років. Зарекомендував себе досвідченим та ревним душнастирем, був призначений золочівським деканом. У 1845 році вступив до Львівської митрополичої капітули та отримав призначення інпектора народних шкіл Львівської архідієцезії.