Архієпископ Каетан Кіцький народився 1745 (чи 1746?) року у Варшаві в сім'ї артелерійського офіцера. У 1759-1763 роках навчався в семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві, а священичі свячення отримав 10 грудня 1769 року в каплиці Саського палацу у Варшаві з рук єпископа Антоніна Корнеля Пжедвоєвського.

Призначений 14 травня 1770 року парохом у Гноєві на Жулавах, проте туди не переїхав і був змушений 22 листопада 1774 року відмовитись від цієї посади. 22 березня 1776 року знову став став парохом на цих землях, тепер вже у Новому Ставі. Тоді ж був піднесений до гідності почесного каноніка хелмінського, а через півроку і греміального. У 1782 році відмовився від усіх посад у цих краях і переїхав у Галичину, до Львова, де митрополичу кафедру займав його родич архієпископ Фердинанд Кіцький, котрий і номіновав його 10 березня цього ж року на посаду свого єпископа-помічника, хоча на той час тут вже був один єпископ-помічник (Криспін Цешковський).

Єпископ Францішек Кобельський народився 20 жовтня 1679 року в Дзепулці парафії Дменін Гнєзненської архідієцезії у Польщі в заможній шляхетській родині гербу Порай. Вже в молодості обрав духовний шлях, отримавши дієву допомогу від свого опікуна та покровителя, яким став після смерті батька у 1698 році його родич тодішній єпископ-помічник Краківський Станіслав Шембек (від 1700р. - ординарій Влоцлавський, а пізніше - примас). Нижче свячення йому уділив 26 березня 1701 року в Ловічу єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Мздевський. Ще до рукоположення в священники, яке отримав 3 квітня 1706 року у Вавельській катедрі з рук єпископа-ординарія Холмського Казимира Лубенського, у квітні 1705 року став каноніком вісьліцьким та настоятелем в Пясках Вєлькіх (відмовився від цих призначень 1711 року).

У 1707-1711 роках вивчав канонічне право у Римі, проте науковий ступінь не отримав, зате 2 жовтня 1708 року став також каноніком катедрального капітулу у Кракові, 1709 року - каноніком колегіати у Ловічу, 1714 року - каноніком митрополичого капітулу у Гнєзнені, а 15 жовтня 1717 року - препозитом катедрального капітулу у Кракові. Отримав також призначення деканом-прелатом варшавської колегіати та колегіати в Кєльцах.

Архіпископ Войтех Корицинський народився, ймовірно, 1610 року у шляхетській родині гербу Топор у Мєхові у південно-східній Польщі. Дитинство провів у містечку Жарків. Спочатку навчався в домашніх умовах, потім - в Краківській академії, та вже у молодому віці обрав духовну кар'єру. Відомо, що 1634 року студіював в Падуї (Італія), проте відсутня інформація щодо здобуття наукового ступеня. Ймовірно, що священничі свячення отримав у другій половині 30-х років після повернення в Польщу.

У 1637 році став настоятелем рідної парафії в Жарках та Рушчі (біля Кракова) і жарецьким препозитом, апостольським протонотаріусом та луковецьим каноніком, прелатом і секретарем короля Яна Казимира, а 13 листопада цього ж року - каноніком Краківського капітулу. Є також інформація щодо його членства в Луцькому катедральному капітулі. Відомо, що 1649 року перебував у Римі. 1654 року крол зробив його регентом Великої коронної канцелярії, а через чотири роки - Великим коронним секретарем. 1655 року став мєховським генеральним препозитом.

Єпископ Адам Красінський народився 4 квітня 1714 року у шляхетській родині гербу Слєповрон, що походить із Мазовії, ймовірно, у Красному - садибі цього роду. Відомо, що у 19-річному віці, підтримуючи короля Станіслава Лещинського, перебував разом із ним в обложеному російськими військами Гданьську. 1734 року в якості комісара Дзіковської конфедерації був відправлений до Парижа, де продовжив свою освіту. А 1737 року, обравши церковну кар'єру, розпочав навчання у Римі (ймовірно, що саме тут і був висвячений на священника). Повернувся у Польщу у 1746-1747 роках та продовжив навчання у Краківській академії.

Після повернення працював в королівській канцелярії та став каноніком катедрального капітулу у Плоцьку. Пізніше - препозитом і навіть прелатом-деканом колегіатського капітулу в Ленчиці, від 1753 року - каноніком, а з 1757 року - прелатом-схоластиком митрополичого капітулу в Гнєзні. 1758 року отримав орден Білого Орла і розглядався в якості одного із кандидатів на єпископство у Холмі.

Архієпископ Константій Ліпський народився приблизно 1622 року в родинному селі Ліпе Равського воєводства на півдні Мазовії (Польща) в шляхетській родині гербу Лада, яка дала Церкві кількох архіпастирів. Спочатку навчався в єзуїтській колегії в Раві-Мазовецькій, а потім - в Краківській академії. Після її закінчення обрав духовний шлях та продовжив студіювати в Грацькому університеті (Австрія), а також в Перуджі та Римі (Італія), вивчаючи теологію та канонічне право. Ще до рукоположення в священники 23 жовтня 1640 року завдяки своєму родичу примасу Польщі Яну Ліпському став каноніком Гнєзненського митрополичого капітулу, а потім кшеменецьким препозитом. Закордонне навчання завершив, не здобувши наукових ступенів, а, повернувшись до Польщі, був влаштований іншим своїм родичем в королівську канцелярію. За поданням монарха 1645 року став каноніком колегіатського капітулу в Сандомирі, а пізніше - каноніком колегіати у Велюні. І лише 1648 року отримав священичі свячення.

Зарекомендував себе енергійним, сумлінним та знаючим працівником як в церковному служінні, так і в суспільно-політичній царині. Зокрема, кілька разів був головою Коронного Трибуналу, неодноразово брав участь у сеймах, а також двічі ставав адміністратором Гнєзненської архідієцезії.

Єпископ Францішек Лісовський народився 1 жовтня 1876 року у Цєшанові (Східна Польща), на теренах тодішньої Львівської архідієцезії (у цьому містечку народився також єпископ Мар'ян Бучек). Після початкової школи продовжив навчання в гімназії у Ярославлі, закінчивши яку 1895 року, поступив на юридичний факультет Львівського університету, звідки перевівся до Львівської духовної семінарії. Потім продовжив теологічні студії у Григоріанському університеті у Римі, де 19 серпня 1900 року був висвячений на священника та 15 травня 1902 року отримав науковий ступінь доктора теології і філософії.

Цього ж, 1902 року повернувся у Львівську архідієцезію та служив вікарієм спочатку парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві на Львівщині, а з наступного року - Львівської катедри Успіння Пресвятої Діви Марії, а також працював катехитом у кількох гімназіях Львова та Бродів. 1911 року підтвердив докторат у Ягеллонському університеті у Кракові, у 1912 році читав там лекції з догматики, а 1913 року здобув габілітацію на основі праці 'Słowa ustanowienia Najświętszego Sakramentu a Epikleza, Studium dogmatyczno-historyczne'. З того часу та аж до 1933 року (з перервами) викладав там курс догматики та навіть займав адміністративні посади, одночасно працюючи у Львівській семінарії (з 1913 року префектом, з 1920 року - віцеректором, а з 1923 року - ректором).

Архієпископ Владислав Лубенський народився 1 листопада 1703 року в Івановичах на терені Гнєзненської архідієцезії у Польщі у заможній шляхетській родині, яка раніше вже дала Церкві трьох архіпастирів. Навчався спочатку в єзуїтській колегії в Калішу, а по завершенні отримав нижче свячення з рук примаса (і митрополита Гнєзненського) Станіслава Шембека, що свідчило про обрання духовного життєвого шляху. Потім два роки навчався в семінарії у Ловічу та пройшов курс філософії знову в єзуїтській колегії в Калішу. З 1722 року студіював теологію та канонічне право у Краківській академії, а 1724 року виїхав до Рима, щоб продовжити там теологічне навчання в єзуїтській колегії. Наступного року, подорожуючи Західною Європою, повернувся в Польщу та розпочав служіння особистим секретарем примаса Теодора Потоцького. І лише наприкінці 1726 року був висвячений ним на священника в Гнєзненській архікатедрі.

У сані пресвітера отримав нові призначення, зокрема, в колегіатському капітулі в Ленчиці та колегіаті в Ласку, в катедральному капітулі у Кракові. Від Гнєзненського капітулу отримав на дванадцять років маєтності в Камьонці поблизу Вєлюня, де і присвятив себе, в основному, письменницькій праці. Зокрема, написав першу польською мовою всесвітню географію. У 1738 році оселився у Кракові, де в якості співпрацівника місцевого архієпископа Яна Ліпського отримав парафію у Рудаві. У 1740 році приступив до виконання обов'язків великого коронного писаря при королі Августі ІІІ, хоча формально на цю посаду був призначений лише 21 травня 1742 року. Відтоді протягом майже сімнадцяти років проживав разом із королем-саксонцем більше в саксонському Дрездені, ніж у Варшаві, що, зрештою, не завадило йому отримати 5 серпня 1742 року посаду декана-прелата митрополочиго капітулу у Гнєзні, а протягом наступних десяти років - посади в парадиському абацтві та колегіатському капітулі в Сандомирі.