Arcybiskup Piotr Mańkowski urodził się 1 listopada 1866 roku we wsi Sajinka obwodu Winnickiego na terenach parafii św. Mikołaja bp i m. w Małych Czerniowcach. Po śmierci ojca w 1871 roku z matką wyjechalół do Drezna, gdzie brał lekcje prywatnie, a od 1881 roku uczył się w miejscowej szkole. W 1885 roku wstąpił na Uniwersytet Wrocławski na studia agronomiczne, ponieważ wiedza w tej dziedzinie potrzebna była do zarządzania majętnościami rodzinnymi. Do domu wrócił w 1888 roku. Ale taki sposób życia mu nie odpowiadał i w 1896 roku wstąpił do seminarium w Żytomierzu. Wyświęcony 7 lipca 1898 roku.

Został wikariuszem w katedrze św. Zofii w Żytomierzu. W 1902 roku został proboszczem parafii św. Apostołów Piotra i Pawła w Kamieńcu Podolskim, która po likwidacji diecezji w 1866 roku utraciła status katedralnej. Po dziewięciu latach pracy władze carskie zmusiły go do rezygnacji z urzędu proboszcza i duszpasterzowania, zarzcając mu wspieranie jednego ze zgromadzeń, które uważali za nielegalne. Przeniósł się do Żytomierza, gdzie nieformalnie wykonywał część obowiązków kanclerza Kurii. Na początku I wojny światowej przeniósł się do Krakowa, gdzie wznowił pracę duszpasterską. W 1917 roku został mianowany wikariuszem generalnym na terenach diecezji Łucko-Żytomierskiej i Kamieniecko-Podolskiej.

79011 Львів,
вул. Самчука, 14A,
+380 (32) 276-94-15, 296-61-14

Архієпископ Мечислав Мокшицький народився 29 березня 1961 року у селі Майдан Лукавецький на теренах Апостольської адміністратури (Львівської) в Любачеві (Польща). Після отримання початкової освіти в Лукавці і Цєшанові навчався в аграрному технікумі в Олешицях. У 1981-1983рр. навчався у Вищій Духовній семінарії в Перемишлі, а в 1983-1987рр. - на богословському факультеті Католицького Університету в Любліні. 17 вересня 1987 року висвячений на священника єпископом Мар’яном Яворським у Любачеві.

У 1987-1990рр. працював вікарієм парафії Белжець, а в 1990-1991рр. - нотарієм Курії в Любачеві та секретарем єпископа Мар’яна Яворського. У 1991-1995рр. навчався у Папському Університеті св. Фоми „Angelicum” у Римі. Був особистим другим секретарем Святіших Отців Йоана Павла ІІ (1996-2005рр.) та Бенедикта XVI (2005-2007рр.).

Єпископ Адам Нарушевич народився 20 жовтня 1733 року поблизу Логішина біля Пінська (нині - Берестейська область Білорусі) у заможній родині гербу Вадвіч, що походила від бояр Литовсько-руського князівства, та був охрещений 25 жовтня у логішинському костелі. Після домашнього навчання спочатку вступив до єзуїтської колегії у Пінську, а 14 серпня 1748 року - до ордену єзуїтів у Вільнюсі. 13 січня наступного року отримав нижчі свячення. У 1750-1753 роках вивчав філософію у Вільнюській єзуїтській академії, по завершенні почав там викладати. 1758 року був переведений до Варшавської єзуїтської колегії, де продовжив викладання, та направлений вивчати теологію до Ліону у Франції. Під час цих студій, які тривали до 1762 року, відвідав Італію, Іспанію та Німеччину. 17 жовтня 1762 року був висвячений на священника у Відні.

Цього ж року повернувся до Речіпосполитої та продовжив викладання у шляхетській колегії єзуїтів у Варшаві, навчаючи там поетиці, риториці, географії та французькій мові. Брав активну участь в культурному житті Варшави та увійшов до кола наближених осіб короля Станіслава Августа Понятовського. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 року завдяки підримці монаршого двору став настоятелем у двох парафіях, у тому числы в Неменчині поблизу Вільнюса. 22 вересня цього ж року Вілюнюська академія надала йому ступінь доктора теології.

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Францисканська, 2,
+380 (3849) 911-57

Єпископ Ян Нємєц народився 14 березня 1958 року в Козловці біля Стжижова (Польща, Підкарпатське воєводство). У 1977-1981 роках навчався у Вищій педагогічній школі у Ряшеві (Жешуві). 1981 року вступив до Вищої Духовної семінарії у Перемишлі. 24 червня 1987 року висвячений на священника єпископом Ігнатієм Токарчуком.

Працював душпастирем, зокрема, у Сталевій Волі. У 1991 році закінчив навчання у Католицькому Університеті в Любліні. 1992 року разом з групою священників Перемишльської дієцезії приїхав в Україну. З 1993 року був вихователем, викладачем і префектом Вищої Духовної семінарії у Городку, а також душпастирем на теренах Кам'янець-Подільської дієцезії. З 2001 року працював ректором Вищої Духовної семінарії у Городку.

Єпископ Ігнатій Оссолінський народився у січні 1732 року та був охрещений 31 січня цього ж року настоятелем парафії у Нівиськах (нині - Підкарпатське воєводство у Польщі) о. Григорієм Вєжбовським. Належав до магнатського роду Оссолінських гербу Топор. Навчався, ймовірно, в одній із тамтешніх єзуїтських колегій. Відомо, що 1749 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів та 31 серпня прийняв нижче свячення, отримавши чернече ім'я Кандид. Після відповідного навчання в ордені та належних дияконських свячень 2 лютого 1755 року був рукоположений в священники Плоцьким єпископм-помічником Мартином Залуським.

Цього ж року продовжив теологічне навчання в Падуї (Італія) та завершив його 29 травня 1760 року, здобувши ступінь доктора теології. Повернувшись у Польщу, спочатку служив проповідником у Варшаві, потім у 1761-1763 роках був настоятелем (гвардіаном) капуцинського монастиря у Варці, а 1763 року повернувся до Варшави теж настоятелем.

Єпископ Станіслав Падевський народився 18 вересня 1932 року в парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Новій Гуті (поблизу Монастириськ) на Тернопільщині. В 1945 році був переселений разом з родиною до Польщі у Нижню Сілезію, навчався у педагогічному та загальноосвітньому ліцеях. 27 серпня 1950 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів у Кракові, філософську та богословську освіту отримав в їхній Вищій Духовній семінарії. 24 лютого 1957 року був висвячений на священника у Кракові єпископом Станіславом Роспондом.

В роках 1961-1966 вивчав гуманітарні науки (спеціалізація – славістика) у Люблінському Католицькому Університеті та Ягелонському Університеті у Кракові. 22.06.1966р. отримав диплом магістра на підставі праці 'Слов'янські справи у польській та латинській літературі часів Зигмунда Старого'. У 70-х роках приїжджав в Україну на допомогу місцевим священникам. В 1988 році повернувся в Україну і працював у різних парафіях, у тому числі у Барі, Полонному та інших. З часом отримав українське громадянство.

Zachodnie tereny obwodu Lwowskiego,
obecnie należące do archidiecezji Lwowskiej,
przed II wojną światową należały do diecezji Przemyskiej,
części ówczesnej metropolii Lwowskiej.

Biskup Józef Pelczar urodził się 17 stycznia 1842 roku w miasteczku Korczyna koło Krosna. Od 1848 roku uczył sięw szkole parafialnej w Krośnie, od 1850 roku - w szkole i gimnazjum w Rzeszowie, a po zakończeniu nauki wstąpił do niższego seminarium. Dnia 17 lipca 1864 roku w katedrze Przemyskiej przyjął święcenia kapłańskie z rąk ordynariusza biskupa Antoniego Monastyrskiego.

Półtora roku pracował wikariuszem parafii św. Jana Chrzciciela w Samborze koło Lwowa. Od 1865 roku studiował w Rzymie, gdzie otrzymał doktorat z teologii. W 1868 roku niedługo pracował wikariuszem w parafii św. Katarzyny w Wojutyczach obwodu Lwowskiego, po czym został prefektem seminarium Przemyskiego. Z czasem stanął na czele dwu katedr tego seminarium. Wykładał teologię pastoralną i prawo kanoniczne. Dnia 19 marca 1877 roku został mianowany profesorem zwyczajnym historii Kościoła i prawa kanonicznego Uniwersytetu Jagillońskiego w Krakowie, gdzie przepracował 22 lata. W latach 1882-1883 wybierano go rektorem uniwersytetu. W latach 1891-1899 był zastępcą rady Nadzorczej Towarzystwa św. Wincentego a Paulo, które otwierało biblioteki dla ubogich, wydawało bezpłatne książki. W 1891 roku założył bractwo Najświętszej Maryi Panny, które opiekowało się sierotami i ubogimi. W 1894 roku założył zgromadzenie Sióstr Służebnic Najświętszego Serca Jezusowego.