Єпископ Ян Ольшанський народився 14 січня 1919 року у Гутищі Бродському (парафія Пониква) Бродського повіту Тернопільського воєводстсва у родині Яна Ольшанського і Марії Бойко, навчався у місцевій початковій школі, а пізніше - у Бродівській державній гімназії ім. Й. Коженьовського. 1938 року склав іспити у гімназії та вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії та на Теологічний відділ Львівського університету. 1 жовтня 1942 року став субдияконем, а 8 листопада 1942 року висвячений на диякона. 15 листопада 1942 року висвячений на священника у Львові у семінарійному костелі архієпископом Болеславом Твардовським.

Вже 21 листопада цього ж року був призначений вікарієм парафії Качанівка Підволочиського району Тернопільської області, де пропрацював два роки. У 1944 році переїхав на Поділля, у Городок-Подільський, і там після арешту місцевих священників був єдиним душпастирем для католиків на території у кілька сот квадратних кілометрів. 1946 року під тиском радянської влади переїхав до Львова, служив вікарієм парафії Матері Божої Сніжної, допомагав також священникам з інших парафій.

Єпископ Станіслав Падевський народився 18 вересня 1932 року в парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Новій Гуті (поблизу Монастириськ) на Тернопільщині. В 1945 році був переселений разом з родиною до Польщі у Нижню Сілезію, навчався у педагогічному та загальноосвітньому ліцеях. 27 серпня 1950 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів у Кракові, філософську та богословську освіту отримав в їхній Вищій Духовній семінарії. 24 лютого 1957 року був висвячений на священника у Кракові єпископом Станіславом Роспондом.

В роках 1961-1966 вивчав гуманітарні науки (спеціалізація – славістика) у Люблінському Католицькому Університеті та Ягелонському Університеті у Кракові. 22.06.1966р. отримав диплом магістра на підставі праці 'Слов'янські справи у польській та латинській літературі часів Зигмунда Старого'. У 70-х роках приїжджав в Україну на допомогу місцевим священникам. В 1988 році повернувся в Україну і працював у різних парафіях, у тому числі у Барі, Полонному та інших. З часом отримав українське громадянство.

Zachodnie tereny obwodu Lwowskiego,
obecnie należące do archidiecezji Lwowskiej,
przed II wojną światową należały do diecezji Przemyskiej,
części ówczesnej metropolii Lwowskiej.

Biskup Józef Pelczar urodził się 17 stycznia 1842 roku w miasteczku Korczyna koło Krosna. Od 1848 roku uczył sięw szkole parafialnej w Krośnie, od 1850 roku - w szkole i gimnazjum w Rzeszowie, a po zakończeniu nauki wstąpił do niższego seminarium. Dnia 17 lipca 1864 roku w katedrze Przemyskiej przyjął święcenia kapłańskie z rąk ordynariusza biskupa Antoniego Monastyrskiego.

Półtora roku pracował wikariuszem parafii św. Jana Chrzciciela w Samborze koło Lwowa. Od 1865 roku studiował w Rzymie, gdzie otrzymał doktorat z teologii. W 1868 roku niedługo pracował wikariuszem w parafii św. Katarzyny w Wojutyczach obwodu Lwowskiego, po czym został prefektem seminarium Przemyskiego. Z czasem stanął na czele dwu katedr tego seminarium. Wykładał teologię pastoralną i prawo kanoniczne. Dnia 19 marca 1877 roku został mianowany profesorem zwyczajnym historii Kościoła i prawa kanonicznego Uniwersytetu Jagillońskiego w Krakowie, gdzie przepracował 22 lata. W latach 1882-1883 wybierano go rektorem uniwersytetu. W latach 1891-1899 był zastępcą rady Nadzorczej Towarzystwa św. Wincentego a Paulo, które otwierało biblioteki dla ubogich, wydawało bezpłatne książki. W 1891 roku założył bractwo Najświętszej Maryi Panny, które opiekowało się sierotami i ubogimi. W 1894 roku założył zgromadzenie Sióstr Służebnic Najświętszego Serca Jezusowego.

Єпископ Михайло Пивницький народився, ймовірно, на початку осені в греко-католицькій родині та був охрещений 29 вересня 1771 року в містечку Несухоїжі (нині - село Воля Ковельського району Волинської області). Навчався в середній школі у Володимирі(-Волинському), після чого вступив до греко-католицької семінарії у Вільнюсі, водночас студіюючи у Вільнюському університеті. 17 та 18 листопада 1795 року отримав дияконські та священничі свячення з рук Володимир(-Волинського) та Брестського греко-католицького єпископа-коад'ютора Арсенія Гловневського, василіанина.

Відтоді за побажанням єпископа А. Гловневського працював у Володимирі(-Волинському) викладачем теології греко-католицької Духовної семінарії та проповідником в греко-католицькій катедрі. 1797 року під впливом єпископа-коад'ютора Київського Каспера Цецішовського перейшов в латинський обряд. Вже у листопаді-грудні став почесним каноніком катедрального капітулу в Києві та секретарем і керівником єпископської канцелярії у Житомирі, від 1798 року - настоятелем парафії свв. Анни і Станіслава єп. мч. у Мацеєві (нині - Луків) на Волині, від 1799 року - дійсним каноніком капітулу у Житомирі, із 1803 року - кустошем Олицької колегіати на Волині, а з 1807 року - дійсним каноніком у Луцьку. У 1810 році призначений настоятелем парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному (на Рівненщині), а 1814 року - прелатом-схоластиком капітулу у Луцьку. У 1815 році, захистивши дисертацію у Вільнюсі, отримав ступінь доктора богослов’я і канонічного права, а наступого року став віце-офіціалом луцької консисторії і архідияконом луцького капітулу.

Єпископ Ян Підгороденський народився у шляхетській родині чернігівського кастеляна восени 1741 року на Волині та був охрещений 16 жовтня в парафіяльному костелі св. Йоахима i св. Анни у Володимирі-Волинському. Його призначили до духовного служіння, то ж 1758 року у Луцьку прийняв нижче свячення. Від 1759 року навчався у Замойській академії, де пізніше працював викладачем. 1762 року став кустошем Луцького катедрального капітулу і тоді ж виїхав на студії до Риму, які завершив докторським ступенем в царині філософії та канонічного і цивільного права. Там же 17 березня 1764 року отримав дияконське рукоположення, а 14 вересня цього ж року був висвячений на священника.

Служив архідияконом (1766р.), деканом (1797р.) та препозитом (1803р.) Луцького катедрального капітулу, а також збаразьким, острівецьким, порицьким та звягельським настоятелем. В консисторії виконував функції спочатку заступника судді (1769р.), а від 1774 року - вікарія та генерального офіціала (суміщав церковні та світські функції). У 1791 році став генеральним вікарієм Луцької дієцезії.

Єпископ Ян Пурвінський народився 19 листопада 1934 року у Долні Ілікштанського повіту (Латвія). 1 вересня 1956 року поступив до Ризької Вищої Духовної семінарії. 1960 року висвячений на диякона, а 13 квітня 1961 року рукоположений на священника у Ризі єпископом Петрасом Мієжалісом.

З 8 червня 1961 року працював вікарієм парафії у Даугавпілс, з 21 квітня 1977 року - адміністратором парафії в Балбінаве і віце-адміністратором парафії у Краслві. За згодою кардинала Юліана Вайводса 2 серпня 1977 року був призначений вікарієм Житомирського собору св. Софії, а 25 липня цього ж року - вікарієм єпископа України і Молдови. 1983 року отримав почесне звання капелана Папи Римського.

Кардинал Ян Пузина народився 13 вересня 1842 року у Гвіздці (парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, нині - св. Антонія ) на Івано-Франківщині у заможній галицькій знатній родині Пузин, яка походить від давньоукраїнських (руських) князів. Спочатку навчався у школах Станіславова (Івано-Франківська) та Львова, а потім - на правничих факультетах університетів Львова і Праги. Після отримання 1868 року ступеня доктора права працював у судочинстві Галичини, проте 1876 року несподівано для рідних та знайомих вступив до Перемишльської духовної семінарії. І через два роки, 8 грудня 1878 року був висвячений на священника у Перемишлі місцевим ординарієм єпископом Мацеєм Хіршлером.

У 1879-1880 роках працював вікарієм на теренах дієцезії в парафії Святого Духа у Переворську, а, повернувшись у Перемишль, 1880 року став каноніком катедрального капітулу.