Архієпископ Каетан Кіцький народився 1745 (чи 1746?) року у Варшаві в сім'ї артелерійського офіцера. У 1759-1763 роках навчався в семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві, а священичі свячення отримав 10 грудня 1769 року в каплиці Саського палацу у Варшаві з рук єпископа Антоніна Корнеля Пжедвоєвського.

Призначений 14 травня 1770 року парохом у Гноєві на Жулавах, проте туди не переїхав і був змушений 22 листопада 1774 року відмовитись від цієї посади. 22 березня 1776 року знову став став парохом на цих землях, тепер вже у Новому Ставі. Тоді ж був піднесений до гідності почесного каноніка хелмінського, а через півроку і греміального. У 1782 році відмовився від усіх посад у цих краях і переїхав у Галичину, до Львова, де митрополичу кафедру займав його родич архієпископ Фердинанд Кіцький, котрий і номіновав його 10 березня цього ж року на посаду свого єпископа-помічника, хоча на той час тут вже був один єпископ-помічник (Криспін Цешковський).

Архієпископ Фердинанд Кіцький народився 1721 року у Голиміні поблизу Цєханова на Мазовеччині в Польщі у заможній родині Олександра та Констанції Пжедвоєвської. Спочатку Фердинанд спробував військову кар'єру, дослужившись до звання капітана, проте у віці двадцяти п'яти років обрав шлях духовного служіння, поступивши до семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві. Вже 1747 року став кафедральним каноніком у Влоцлавку, хоча рукоположений в священники був лише 23 травня 1750 року (в колегіаті св. Йоана Хрестителя у Варшаві з рук єпископа Людвіка Riaucoura).

У 1764 році отримав призначення каноніком Львівського митрополичого капітулу та настоятелем парафій Воздвиження Святого Хреста у Городку та Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах на Львівщині. 2 лютого 1770 року у Замойській академії здобув ступінь доктора у правничій царині, а 2 жовтня наступного року вже був препозитом Краківського кафедрального капітулу.

Єпископ Францішек Кобельський народився 20 жовтня 1679 року в Дзепулці парафії Дменін Гнєзненської архідієцезії у Польщі в заможній шляхетській родині гербу Порай. Вже в молодості обрав духовний шлях, отримавши дієву допомогу від свого опікуна та покровителя, яким став після смерті батька у 1698 році його родич тодішній єпископ-помічник Краківський Станіслав Шембек (від 1700р. - ординарій Влоцлавський, а пізніше - примас). Нижче свячення йому уділив 26 березня 1701 року в Ловічу єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Мздевський. Ще до рукоположення в священники, яке отримав 3 квітня 1706 року у Вавельській катедрі з рук єпископа-ординарія Холмського Казимира Лубенського, у квітні 1705 року став каноніком вісьліцьким та настоятелем в Пясках Вєлькіх (відмовився від цих призначень 1711 року).

У 1707-1711 роках вивчав канонічне право у Римі, проте науковий ступінь не отримав, зате 2 жовтня 1708 року став також каноніком катедрального капітулу у Кракові, 1709 року - каноніком колегіати у Ловічу, 1714 року - каноніком митрополичого капітулу у Гнєзнені, а 15 жовтня 1717 року - препозитом катедрального капітулу у Кракові. Отримав також призначення деканом-прелатом варшавської колегіати та колегіати в Кєльцах.

Єпископ Адам Красінський народився 4 квітня 1714 року у шляхетській родині гербу Слєповрон, що походить із Мазовії, ймовірно, у Красному - садибі цього роду. Відомо, що у 19-річному віці, підтримуючи короля Станіслава Лещинського, перебував разом із ним в обложеному російськими військами Гданьську. 1734 року в якості комісара Дзіковської конфедерації був відправлений до Парижа, де продовжив свою освіту. А 1737 року, обравши церковну кар'єру, розпочав навчання у Римі (ймовірно, що саме тут і був висвячений на священника). Повернувся у Польщу у 1746-1747 роках та продовжив навчання у Краківській академії.

Після повернення працював в королівській канцелярії та став каноніком катедрального капітулу у Плоцьку. Пізніше - препозитом і навіть прелатом-деканом колегіатського капітулу в Ленчиці, від 1753 року - каноніком, а з 1757 року - прелатом-схоластиком митрополичого капітулу в Гнєзні. 1758 року отримав орден Білого Орла і розглядався в якості одного із кандидатів на єпископство у Холмі.

Архієпископ Владислав Лубенський народився 1 листопада 1703 року в Івановичах на терені Гнєзненської архідієцезії у Польщі у заможній шляхетській родині, яка раніше вже дала Церкві трьох архіпастирів. Навчався спочатку в єзуїтській колегії в Калішу, а по завершенні отримав нижче свячення з рук примаса (і митрополита Гнєзненського) Станіслава Шембека, що свідчило про обрання духовного життєвого шляху. Потім два роки навчався в семінарії у Ловічу та пройшов курс філософії знову в єзуїтській колегії в Калішу. З 1722 року студіював теологію та канонічне право у Краківській академії, а 1724 року виїхав до Рима, щоб продовжити там теологічне навчання в єзуїтській колегії. Наступного року, подорожуючи Західною Європою, повернувся в Польщу та розпочав служіння особистим секретарем примаса Теодора Потоцького. І лише наприкінці 1726 року був висвячений ним на священника в Гнєзненській архікатедрі.

У сані пресвітера отримав нові призначення, зокрема, в колегіатському капітулі в Ленчиці та колегіаті в Ласку, в катедральному капітулі у Кракові. Від Гнєзненського капітулу отримав на дванадцять років маєтності в Камьонці поблизу Вєлюня, де і присвятив себе, в основному, письменницькій праці. Зокрема, написав першу польською мовою всесвітню географію. У 1738 році оселився у Кракові, де в якості співпрацівника місцевого архієпископа Яна Ліпського отримав парафію у Рудаві. У 1740 році приступив до виконання обов'язків великого коронного писаря при королі Августі ІІІ, хоча формально на цю посаду був призначений лише 21 травня 1742 року. Відтоді протягом майже сімнадцяти років проживав разом із королем-саксонцем більше в саксонському Дрездені, ніж у Варшаві, що, зрештою, не завадило йому отримати 5 серпня 1742 року посаду декана-прелата митрополочиго капітулу у Гнєзні, а протягом наступних десяти років - посади в парадиському абацтві та колегіатському капітулі в Сандомирі.

Єпископ Адам Нарушевич народився 20 жовтня 1733 року поблизу Логішина біля Пінська (нині - Берестейська область Білорусі) у заможній родині гербу Вадвіч, що походила від бояр Литовсько-руського князівства, та був охрещений 25 жовтня у логішинському костелі. Після домашнього навчання спочатку вступив до єзуїтської колегії у Пінську, а 14 серпня 1748 року - до ордену єзуїтів у Вільнюсі. 13 січня наступного року отримав нижчі свячення. У 1750-1753 роках вивчав філософію у Вільнюській єзуїтській академії, по завершенні почав там викладати. 1758 року був переведений до Варшавської єзуїтської колегії, де продовжив викладання, та направлений вивчати теологію до Ліону у Франції. Під час цих студій, які тривали до 1762 року, відвідав Італію, Іспанію та Німеччину. 17 жовтня 1762 року був висвячений на священника у Відні.

Цього ж року повернувся до Речіпосполитої та продовжив викладання у шляхетській колегії єзуїтів у Варшаві, навчаючи там поетиці, риториці, географії та французькій мові. Брав активну участь в культурному житті Варшави та увійшов до кола наближених осіб короля Станіслава Августа Понятовського. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 року завдяки підримці монаршого двору став настоятелем у двох парафіях, у тому числы в Неменчині поблизу Вільнюса. 22 вересня цього ж року Вілюнюська академія надала йому ступінь доктора теології.

Єпископ Ігнатій Оссолінський народився у січні 1732 року та був охрещений 31 січня цього ж року настоятелем парафії у Нівиськах (нині - Підкарпатське воєводство у Польщі) о. Григорієм Вєжбовським. Належав до магнатського роду Оссолінських гербу Топор. Навчався, ймовірно, в одній із тамтешніх єзуїтських колегій. Відомо, що 1749 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів та 31 серпня прийняв нижче свячення, отримавши чернече ім'я Кандид. Після відповідного навчання в ордені та належних дияконських свячень 2 лютого 1755 року був рукоположений в священники Плоцьким єпископм-помічником Мартином Залуським.

Цього ж року продовжив теологічне навчання в Падуї (Італія) та завершив його 29 травня 1760 року, здобувши ступінь доктора теології. Повернувшись у Польщу, спочатку служив проповідником у Варшаві, потім у 1761-1763 роках був настоятелем (гвардіаном) капуцинського монастиря у Варці, а 1763 року повернувся до Варшави теж настоятелем.