Архієпископ Болеслав Твардовський народився 18 лютого 1864 року у Львові, у родині польської інтелігенції. Навчався у львівських початковій і середній школах. 1882 року поступив до Львівської Вищої Духовної духовної семінарії, розпочавши водночас навчання теології у Львівському університеті. 25 липня 1886 року висвячений на священника митрополитом Львівським архієпископом Северином Моравським у Львові.
Протягом двох років вивчав канонічне право у Папському Григоріанському університеті у Римі, де потоваришував із майбутнім архієпископом Йосифом Більчевським. У 1888 році отримав ступінь доктора канонічного права. Після повернення із закородону був призначний префектом Львівської семінарії, а через кілька років - канцлером Львівської курії. Після семи років канцлеровської послуги 1902 року став настоятелем парафії у Тернополі, де завдяки йому було споруджено величний костел Матері Божої Неустанної Допомоги. Працював тут до 1918 року.
Єпископ Стефан Вальчикевич народився 25 липня 1886 року в Гостинині у центральній Польщі в ремісничій родині. Після закінчення місцевої школи із 1905 року навчався у Плоцькій Вищій Духовній семінарії, а пізніше продовжив студії у Григоріанському університеті у Римі, які завершив, здобувши докторські ступені з теології та канонічного права (за іншими даними - філософії). 6 квітня 1912 року був висвячений на священника у Римі.
Кілька місяців перебував в США, а повернувшись 1913 року у Плоцьк, працював там викладачем у Вищій Духовній семінарії. 1915 року отримав у семінарії кафедру теології моральної, а 1918 року - посаду віце-ректора семінарії. Від 1916 року був інспектором-вихователем Дієцезіального ліцею ім. св. Станіслава Костки у Плоцьку. Віце-рекотором семінарії пропрацював до 1928 року, викладаючи канонічне право, моральну теологію, педагогіку та історію філософії. Вів також активну суспільну діяльність, був знаною особою у Плоцьку.
Архієпископ Йосиф Вебер народився 12 червня 1846 року в заснованому на початку XIX століття поселенні німецьких колоністів Fürstenthal на Буковині, яке нині називається Воєводяса (Voivodeasa) і належить Румунії, а тоді було територією Австро-Угорщини. Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду. У селі існувала своя парафія свв. Апп. Петра і Павла із мурованим 1843 року костелом, яка належала до деканату Буковина Львівської архідієцезії. Після закінчення гімназії вступив до Львівської духовної семінарії та як здібний семінарист був направлений на навчання в Григоріанський університету у Римі, де захворів на туберкульоз та дав обітницю вступити до згромадження воскресінців, якщо видужає. Проте після виздоровлення його попросили відкласти виконання цієї обітниці, бо був потрібний архідієцезії. 7 червня 1873 року рукоположений в священники у базиліці св. Йоана Хрестителя на Латеранському пагорбі у Римі, а 1874 року отримав ступінь доктора теології.
Повернувшись до Львова, у 1875-1885 роках служив, зокрема, префектом, віце-ректором та духовним отцем Львівської семінарії, у 1885-1894 роках був канцлером Львівської консисторії, а від 1894 року працював ректором семінарії.
Архієпископ Франциск Вежхлейський народився наприкінці листопада 1803 року у сім'ї власників маєтку у Верхній Порембі на південному заході Польщі та охрещений 1 грудня. Навчався спочатку вдома, потім - у Новому Сончі, а пізніше - в гімназії у Тарнові. Таїнство Миропомазання отримав у Львові 21 травня 1820 року з рук архієпископа Андрія Анквіча. Тут розпочав філософські студії, проте невдовзі прийняв рішення стати священників. Теологічне навчання відбув у Відні, там же отримав дияконські свячення (24 лютого 1826 року) та священничі (25 червня).
Продовжив навчання у Відні в Інституті св. Августина, яке однак не завершилось отриманням ступеня доктора теології, оскільки 1827 року був направлений викладачем Святого Письма в Кальварію-Зебжидовську. Але невдовзі цю навчальну установу перенесли до Львова, і майбутній архіпастир знову опинився у цьому місті. У 1834 році став настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах (недалеко від Золочева), прослужив тут одинадцять років. Зарекомендував себе досвідченим та ревним душнастирем, був призначений золочівським деканом. У 1845 році вступив до Львівської митрополичої капітули та отримав призначення інпектора народних шкіл Львівської архідієцезії.
T_OSHZ
Єпископ Антон Церр народився 10 березня 1849 року в парафії св. Михаїла німецької колонії Францфельд (Надлиманське Овідіопольського району Одеської області) на теренах Тираспольської дієцезії в католицькій сім'ї. Навчався у Саратівській Вищій Духовній семінарії, яку закінчив 1871 року. 11 березня 1872 року був висвячений на священника.
Служив в кількох католицьких парафіях німецьких колоній на Поволжі, а від 1878 року був викладачем семінарії (викладав апологетику, догматику, філософію, латинські мову і літературу). З 1879 року був каноніком Тираспольської капітули і генеральним вікарієм Тираспольської дієцезії, а з 1881 року - ще й інспектором Саратівської семінарії.
32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Францисканська, 2,
+380 (3849) 911-57
Єпископ Радослав Змітрович народився 2 вересня 1962 року у Гданську-Вжешщ (Польща). У 1981 році вступив до згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. 21 травня 1987 року після новіціату, шести років філософсько-теологічних студій у Вищій Духовній семінарії згромадження в Обрі та навчання на Папському теологічному факультеті у Познані склав вічні обітниці у згромадженні. 17 червня 1989 року висвячений на священника єпископом Станіславом Напералою.
Працював вихователем та духовним отцем у Нижчих Духовних семінаріях згромадження, а також помічником настоятеля парафії у Познані. У 1997 році здійснював місійну працю у Туркменістані. У 2000-2002 роках розпочав душпастирство в Україні (перші два роки був вікарієм парафії Святого Духа у Чернігові, потім протягом року - настоятелем парафії св. Євгена де Мазенода у Славутичі на Київщині). У 2003-2006 роках служив настоятелем парафії св. Миколая у Києві та настоятелем місцевої чернечої спільноти. У 2007-2012 роках був настоятелем делегатури згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії в Україні.
T_OSHZ
Єпископ Франц Цоттман народився 27 червня 1826 року в Орнбау (Німеччина), навчався в Мюнхені та Вюрцбурзі. Проявив особливі здібності у вивченні іноземних мов (знав їх аж десять). Після завершення навчання приїхав 1853 року у Росію працювати гувернером. Виховуючи дітей грецького посла у Санкт-Петербурзі, зблизився із домініканцями, які служили в костелі св. Катерини, що суттєво вплинуло на його погляди. 1858 року переїхав у Москву, щоб працювати гувернером у сім'ї банкіра Йордана, після від'їзду якого з Росії поступив у Духовну семінарію в Саратові 1859 року. 29 червня 1860 року висвячений у Саратові на священника.
Єпископ Фердінанд Кан призначив його спочатку вікарієм катедри, а 14 лютого 1861 року - інспектором і викладачем семінарії. У 1865 році став її ректором. 10 червня 1867 року отримав гідність катедрального каноніка.