Єпископ Владислав Керницький народився 3 травня 1912 року у Кулачківцях (парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) у Гвіздці на Івано-Франківщині. У 1920-1927 роках навчався у загальній школі у Кулачківцях, а в 1927-1934 роках - у приватній гімназії оо.-францисканців у Львові з перервою у навчаннях у п'ятому класі для відбуття новіціату. 04.10.1934р. - вічні обітниці в ордені Братів Менших Ковентуальних (отримав чернече ім'я Рафал). У 1934-1937рр. студії філософсько-теологічні у семінарії оо.-францисканців у Львові (1934р.) та Кракові (1935-1937рр.). У 1937-1939рр. продовжив навчання (4 і 5 рік) на Теологічному відділі Львівського університету Яна Казимира. 29 червня 1939 року висвячений на священника у Львові архієпископом Болеславом Твардовським.

У 1940-1944 роках працю у львівському костелі Христа Царя у Козельниках поєднував з підпільною діяльністю в антифашистській організації, де виконував обов'язки зв'язкового. У липні 1944 року, коли до Львова прийшла Червона Армія, його затримали та інтернували до Росії: 4 роки табірного життя - такою була 'подяка' священнику-антифашисту. У 1948р. був звільнений і одержав дозвіл на працю у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії. Брати і сестри кликали його до Польщі на гарну парафію, проте родині він дав зрозуміти, що його місце тут, в Україні. Відправляв Служби Божі, сповідав, відвідував хворих, допомагав людям словом і ділом, не зважаючи на їхню конфесійну приналежність.

Архієпископ Симон Козловський народився 5 листопада 1819 року в Олиці Вільнюської губернії. Навчався у Кейданах. У 1839 році поступив до Вільнюської Духовної семінарії, а потім із 1841 року продовжив навчання у Вільнюській Духовній академії, яку 1843 року було переведено до Санкт-Петербурга. Став магістром теології. 23 (чи 25?) грудня 1844 року висвячений на священника у Санкт-Петербурзі.

Працював у Ковні. З 1846 року був викладачем Вільнюської Духовної семінарії, а від 1848 року - Санкт-Петербурзької Духовної академії. У 1851-1864 роках був ректором Вільнюської Духовної семінарії. У 1852 році став каноніком, а 1862 року - доктором теології. Але важка праця підірвала його здоров'я, тому на якийсь час відійшов від активної роботи, яку відновив 1877 року з призначенням ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії.

01001 Київ,
вул. Костельна, 17,
+380 (44) 278-75-19,
f.b.: vitalii.kryvytskyi

Єпископ Віталій Кривицький народився в Одесі 19 серпня 1972 року. В тому ж році був охрещений о. Тадеушом Хоппе. Повну середню освіту отримав в Одесі. В 1989 році розпочав новіціат в згромадженні Св. Франциска Сальського (салезіян). В 1990 році вступив в Гродненську Духовну семінарію. Після І-го курсу перевівся у Краківську Вищу Духовну семінарію згромадження. Після закінчення філософії, в 1992 році був скерований на асистенцію, передбачену в салезіянських конституціях. Практику проходив в м. Коростишеві під керівництвом о. Антонія Мурзінського. В 1993 році повернувся до семінарії в Кракові на богослов’я, яке закінчив у 1997 році. 27 липня 1996 року склав вічні обітниці у згромадженні. В 1997 році отримав ступень магістра богослов’я в Люблінському Католицькому університеті. 24 травня 1997 року був рукоположений в священники у Польщі.

В 1997-1999 роках працював вікарієм парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Одесі та керівником молодіжного ораторія. У 1999р. очолив Молодіжний Центр «Дон Боско» в Одесі. У 2003-2012 роках служив настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці у Коростишеві на Житомирщині. 2006 року керував будівництвом та діяльністю Молодіжного Центру «Дон Боско» у Коростишеві. У 2012р. скерований для служіння вікарієм парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині, керівником місцевого ораторію та економом дому. 2014 році став настоятелем парафії св. Апостола Петра в Одесі.

Архієпископ Вісвалдас Кулбокас народився 14 травня 1974 року у Клайпеді (Литва). 1992 року після закінчення середньої школі в Клайпеді вступив до Тельшяйської Духовної семінарії. З 1994 року навчався в Римі в Папському університеті Святого Хреста, де здобув науковий ступінь доктора богослов'я (2001р.) та ліценціат з канонічного права (2004р.). 24 травня 1998 року висвячений у Римі на диякона, а 19 липня цього ж року в костелі св. Архангела Михаїла у литовському місті Гаргждай отримав священничі свячення з рук єпископа Тельшяйського Антанаса Вайчюса та був інкардинований до Тельшяйської дієцезії.

У 2001-2004 роках навчався також в Папській церковній академії. 1 липня 2004 року розпочав дипломатичну службу у Ватикані на посаді секретаря представництва Святого Престолу в Лівані (2004-2007рр). У 2007-2009 роках працював в нунціатурі у Нідерландах, у 2009-2012 роках - в Росії, а в 2012-2020 роках - у Відділі відносин з державами Державного Секретаріату Святого Престолу. У 2020-2021 роках був радником нунціатури в Кенії.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

T_OSHZ

Єпископ Вікентій Ліпський народився 17 березня 1795 року у Лозовиці біля Климовичів у Білорусі (тоді - Вітебська губернія Російської імперії). У 1808-1814 роках отримав початкову освіту в школі єзуїтів у Мстиславі. У 1816-1820 роках навчався в академії єзуїтів у Полоцьку. У 1820 року рішенням Могильовського митрополита був переведений у Віленську (Вільнюську) дієцезію, де навчався 5 років у семінарії та у Віленському університеті, отримавши 1824 року ступінь магістра богослов'я (у 1831 році став доктором богослов'я). 5 квітня 1814 року висвячений на диякона, а 21 травня цього ж року - на священника.

Направлений працювати у Віленську семінарію викладачем. З 1828 року - вікарій Віленської катедри, з 1829 року - дієцезіальний екзаменатор, а від 1830 року - цензор духовних книг. Цього ж року став каноніком Віленського капітулу. Після переїзду у 1834 році Віленської духовної академії до Санкт-Петербурга продовжив викладацьку роботу там, у 1836-1840 роках був заступником інспектора, з 5 травня - інспектором, а потім двічі ректором Санкт-Петербурзької духовної академії (06.1840р. - 10.1842р., 10.1855р. - 02.1857р.).

Єпископ Францішек Лісовський народився 1 жовтня 1876 року у Цєшанові (Східна Польща), на теренах тодішньої Львівської архідієцезії (у цьому містечку народився також єпископ Мар'ян Бучек). Після початкової школи продовжив навчання в гімназії у Ярославлі, закінчивши яку 1895 року, поступив на юридичний факультет Львівського університету, звідки перевівся до Львівської духовної семінарії. Потім продовжив теологічні студії у Григоріанському університеті у Римі, де 19 серпня 1900 року був висвячений на священника та 15 травня 1902 року отримав науковий ступінь доктора теології і філософії.

Цього ж, 1902 року повернувся у Львівську архідієцезію та служив вікарієм спочатку парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві на Львівщині, а з наступного року - Львівської катедри Успіння Пресвятої Діви Марії, а також працював катехитом у кількох гімназіях Львова та Бродів. 1911 року підтвердив докторат у Ягеллонському університеті у Кракові, у 1912 році читав там лекції з догматики, а 1913 року здобув габілітацію на основі праці 'Słowa ustanowienia Najświętszego Sakramentu a Epikleza, Studium dogmatyczno-historyczne'. З того часу та аж до 1933 року (з перервами) викладав там курс догматики та навіть займав адміністративні посади, одночасно працюючи у Львівській семінарії (з 1913 року префектом, з 1920 року - віцеректором, а з 1923 року - ректором).