Архієпископ Андрій Анквіч народився 22 червня 1777 року в родині Юзефа та Анни Старовєйських у будинку свого двоюрідного діда каноніка катедрального капітулу на Вавелі о. Андрія Анквіча у Кракові (Польша). При хрещенні наступного дня отримав імена Андрій, Алоїзій, Ян і Станіслав, проте пізніше послуговувався лише першими двома. Навчався у Кракові, потім - у Варшаві, а зі середини 90-х років XVIII століття - у Віденському університеті (спочатку на юридичному факультеті, де навіть отримав ступінь доктора). Проте за порадою єпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий опікувався ним, у 1799 році продовжив навчання, але тепер вже в царині філософсько-теологічній, готуючись стати священником (формально був клериком Тарновської дієцезії). Після короткої перерви, зумовленої австрійсько-французькою війною, завершив вивчення філософії 1804 року, а теології - через два роки. Проте рукоположення в священники отримав лише 2 вересня 1810 року в каплиці резиденції архієпископів Відня з рук архієпископа Сігізмунда Гогенварта, котрий тоді вже став Віденським митрополитом.

Цього ж року став також доктором теології. Протягом трьох років здійснював душпастирство у Віденській архікатедрі св. Стефана. У 1813 році був призначений греміальним каноніком митрополітального капітулу в Оломоуці (Моравія), директором місцевої Духовної семінарії та директором теологічних студій в колишньому місцевому університеті, який тоді став ліцеєм. Проте служіння його тут тривало недовго.

Архієпископ Лукаш Баранецький народився 14 жовтня 1798 року у Кабарівцях біля Зборова на Тернопільщині у незаможній шляхетній родині. Навчався в початковій школі у Бучачі, а гімназію закінчив у Львові, де і вступив до Вищої Духовної семінарії (теологічне навчання здобув у Львівському університеті). 6 жовтня 1822 року висвячений на священника у Львівській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископом Андрієм Анквічем.

Спочатку служив в парафії св. Лаврентія у Жовкві, але з липня 1823 року вже працював катехитом у кафедральній парафії у Львові, а з 1826 року був її вікарієм. Із січня 1829 року був настоятелем парафії Всіх Святих у Годовиці, а з жовтня 1833 року - настоятелем парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Журавній. У червні 1836 року увійшов до складу Митрополичого капітулу, а в липні 1838 року став настоятелем Львівської катедри і львівським деканом. З 1841 року став виконувати обов'язки директора-куратора гімназійної освіти Галичини. У 1845 році обраний депутатом Галицького сейму.

Архієпископ Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 року у Віламовицях біля Кентів Західної Галичини, яка тоді належала до Австро-Угорщини, в бідній землеробсько-ремісничій родині Францішка Біби та Анни Файкіш. 29.04.1860р. охрещений у місцевому костелі. У 1871-1880 роках закінчив школу у Віламовицях, а потім навчався у Кентах. Навчання продовжив у гімназії у Вадовицях, яку закінчив з відзнакою. У 1880 році вступив до Духовної семінарії у Кракові та на Теологічний відділ Ягелонського університету. 6 липня 1884 року висвячений на священника у Кракові єпископом Альбіном Дунаєвським.

Був вікарієм у Могілє біля Кракова. 30.11.1885р. дозволено змінити прізвище 'Біба' на 'Більчевський'. У 1886-1888 роках навчався на богословських факультетах у Відні, Римі, Парижі та Ягелонському університеті у Кракові. Працював вікарієм у Кентах та Кракові. 1890 року захивтив докторат в Ягелонському університеті у Кракові на тему 'Християнська археологія з точки зору історії Церкви та догмату'. З 1891 року був професором догматики у Львівському університеті, пізніше - деканом богословського факультету. У 1900 році став ректором Львівського університету.

Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Архієпископ Каспер Цецішовський народився 5 січня 1745 року у середньозаможній шляхетській родині в Озорові (Мазовія, Польща). У 1764 році вступив до Варшавської семінарії, а 1765 року виїхав до Риму, де вступив до семінарії конгрегації Поширення Віри, яка готувала майбутніх місіонерів. Ще до рукоположення в диякони, яке відбулось 18 лютого 1769 року, став 15 грудня 1768 року каноніком Варшавського капітулу, членом якого на той час був його родич о.-канонік Микола Цецішовський. А на священника висвятили 1768 року у Римі (у джерелах рукоположення приписують Святішому Отцю Климентію XIII).

Цього ж року у грудні повернувся до Польщі, а наступного став настоятелем парафії у Збучині Краківської дієцезії. Король Польщі Станіслав Август 13 березня 1775 року погодився з кандидатурою о. Каспера Цецішовського на посаду єпископа-коад'ютора Київського (єпископом-ординарієм тоді був Ігнатій Оссолінський). 29 червня цього ж року Святіший Отець Пій VI підтвердив це призначення, надавши титулярне єпископство Тheveste та право наступництва Київської кафедри зі збереженням гідності варшавського каноніка та посади настоятеля у Збучині. 8 жовтня 1775 року відбулась єпископська консекрація у Варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя (консекратор - єпископ Познаньський Анджей Млодзєйовський, співконсекратори - єпископ Холмський Антоній Окенцький та єпископ Смоленський Габріель Водзиньський).

Архієпископ Антоній Фіалковський народився 13 червня 1797 року у Лепелі (нині - Вітебська область Білорусі). Після завершення навчання у школі і гімназії до 1820 року студіював у Полоцькій єзуїтській академії, де отримав ступені кандидата філософії і магістра права. 8 вересня 1820 року вступив до Вільнюської Духовної семінарії та Вільнюського університету, по закінченню якого 1824 року став магістром теології. 31 травня 1824 року отримав священничі свячення.

У 1825 році захитив дисертацію «De fatis autbenticae et exegeseos apocalypsis et de novi natura, fine, utilitate, robore, divisione in simplex et solemne et effectibus juridicis utriusque» і отримав ступінь доктора богослов'я і канонічного права. У 1825-1833 роках був професором Вільнюської Духовної семінарії (у 1825-1832 роках - Вільнюського університету). З 1832 року - канонік, а з 1843 року - прелат Вільнюського кафедрального капітулу. У 1834 році став професором Вільнюської Духовної академії, а в 1836-1842 роках був її ректором. З 1844 року - засідатель, а з 1848 года - член Римсько-католицької духовної колегії у Санкт-Петербурзі. У 1855-1856 роках після смерті архієпископа Ігнатія Головинського виконував обов'язки адміністратора (капітульного вікарія) Могильовської архідієцезії.

Священник Зигмунт Гораздовський народився 1 листопада 1845 року в шляхетській родині у Саноку (Польща). Навчався у школі в Саноку, а потім у гімназії в Перемишлі, після закінчення якої 1864 року став студентом юридичного факультету Львівського університету. Проте на другому році навчання в університеті відчув голос покликання до служби Богові в священничому сані і вступив у Львівську Вищу Духовну семінарію. Після завершення навчання 1869 року у зв’язку з загостренням хвороби легенів і появою сильних кровотеч, які загрожували його життю, рукоположення у священники було відкладено на невизначений термін, що стало для Зигмунта дуже болісною драмою.

За два роки стан його здоров’я покращився і 25 липня 1871 року диякона Зигмунта Гораздовського висвятив на священника у Львівському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії архієпископ Франциск Вежхлейський.

Єпископ Фердинанд Кан народився 17 серпня 1788 року в Австрійській імперії (Галичині, ймовірно, на Львівщині) в австрійській сім'ї. У 1810 році переїхав в Російську імперію, 24 травня цього ж року вступив до ордену Братів Проповідників (домініканців). Навчався у Забяльській домініканській школі Вітебської губернії. 13 грудня 1814 року отримав дияконські свячення, а 13 березня 1815 року був рукоположений в священники.

О. Фердинанд Кан протягом кількох років був вчителем Гродненської та інших гімназій, у 1822-1835 роках працював душпастирем німецьких емігрантів в Забялах і Ревелі (нині - Таллін). У 1833-1849 роках служив настоятелем домініканського монастиря у Ризі.

Архієпископ Йосиф Кесслер народився 12 серпня 1862 року в Лує (Острогівка) Самарської губернії Російської імперії в католицькій сім'ї німецького етнічного походження. Початкову освіту отримав у земскій школі. Закінчив Тираспольську Малу і Вищу Духовні семінарії у Саратові, а також Католицьку Духовну академію в Санкт-Петербурзі, отримавши ступінь магістра богослов'я. Рукоположений в священники 4 березня 1889 року.

У 1889-1891 роках служив вікарієм катедри у Саратові і викладав латинську мову у місцевій семінарії. У 1891-1895 роках був адміністратором парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі в Криму, з літа 1895 року по 1899 рік працював настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в німецькому поселенні Зульц (Шульцева, Малашівська) на Миколаївщині, яке у рядянські часи повністю знищили разом з храмом, а з 15 вересня 1899 року по 1903 рік - у Кишиневі. 1903 року став інспектором Саратовської семінарії, а в 1904 році - каноніком Тираспольского капітула.

Архієпископ Каетан Кіцький народився 1745 (чи 1746?) року у Варшаві в сім'ї артелерійського офіцера. У 1759-1763 роках навчався в семінарії місіонерів-лазаристів у Варшаві, а священичі свячення отримав 10 грудня 1769 року в каплиці Саського палацу у Варшаві з рук єпископа Антоніна Корнеля Пжедвоєвського.

Призначений 14 травня 1770 року парохом у Гноєві на Жулавах, проте туди не переїхав і був змушений 22 листопада 1774 року відмовитись від цієї посади. 22 березня 1776 року знову став став парохом на цих землях, тепер вже у Новому Ставі. Тоді ж був піднесений до гідності почесного каноніка хелмінського, а через півроку і греміального. У 1782 році відмовився від усіх посад у цих краях і переїхав у Галичину, до Львова, де митрополичу кафедру займав його родич архієпископ Фердинанд Кіцький, котрий і номіновав його 10 березня цього ж року на посаду свого єпископа-помічника, хоча на той час тут вже був один єпископ-помічник (Криспін Цешковський).