Єпископ Владислав Бандурський (1865 - 1932). Єпископ-помічник Вільнюський (1920 - 1932), Єпископ-емерит Львівський (1916 - 1920), Єпископ-помічник Львівський (1906 - 1916), Єпископ (1906)

Єпископ Владислав Бандурський народився 25 травня 1865 року у Сокалі на Львівщині (парафія св. Архангела Михаїла) у ремісничій родині. Прислужував в костелі міністрантом при настоятелі о. Антонієві Шеліговському. Після початкової п'ятикласної школи сестер-феліціанок у Сокалі закінчив 1883 року навчання в одній із львівськіх гімназій та вступив до Львівської духовної семінарії та одночасно до Львівського університету на теологічний відділ. 24 липня 1887 року висвячений на священника у Львові архієпископом Северином Моравським.

Продовжив навчання у Григоріанському університеті в Римі, де 1889 року отримав ступінь доктора теології і філософії. Після повернення у Львівську архідієцезію із листопада 1890 року працював вікарієм в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій та катехитом у місцевій п'ятикласній школі. З 1892 року служив вікарієм в колегіаті Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та навчав релігії у кількох місцевих школах. У 1893-1894 роках розпочав працю вікарієм Львівської архікатедри Успіння Пресвятої Діви Марії та викладання релігії у львівських навчальних закладах. У 1894-1895 році став капеланом і секретарем тодішнього єпископа Краківського та колишнього єпископа-помічника Львівського Яна Пузини, згодом - керівником Краківської малої семінарії, а у 1896 році - канцлером Краківської єпископської консисторії. 1902 року піднесений до гідності прелата папського дому.

Єпископ Броніслав Бернацький (1944 - 2024). Єпископ-емерит (2020 - 2024), Єпископ-ординарій Одесько-Сімферопольський (2002 - 2020), Єпископ (2002)

65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33

Єпископ Броніслав Бернацький народився 30 вересня 1944 року у Мурафі Вінницької області. У 1966-1972 роках навчався у Вищій Духовній семінарії у Ризі. 28 травня 1972 року висвячений на священника єпископом Юліаном Ваіводсом у Ризі.

Розпочав пастирське служіння 11 червня 1972 року в парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі, а потім працював настоятелем на Вінничині в парафіях св. Анни у Барі, св. Миколая, єп. мч. у Чернівцях та св. Олексія у Жмеринці. З 1995 року служив настоятелем парафії у Мурафі та генеральним вікарієм Кам'янець-Подільської дієцезії.

Єпископ Мар'ян Бучек (1953). Єпископ-емерит Харківсько-Запорізький (2014), Єпископ-ординарій Харківсько-Запорізький (2009 - 2014), Єпископ-коад'ютор Харківсько-Запорізький (2007 - 2009), Єпископ-помічник Львівський (2002 - 2007), Єпископ (2002)

61057 Харків, вул. Гоголя, 4,
+380 (57) 706-17-66,
79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62

Єпископ Мар’ян Бучек народився 14 березня 1953 року у Цєшанові (Східна Польща), поблизу нинішнього кордону (любачівська частина довоєнної Львівської архідієцезії). У 1973-1979 роках після закінчення школи та агротехнічного технікуму навчався у Перемишльській Вищій Духовній семінарії. 16 червня 1979 року висвячений на священника в Цєшанові Апостольським адміністратором Львівської архідієцезії в Любачеві єпископом Мар’яном Реховичем.

Виконував обов’язки нотаріуса та віце-канцлера єпархіального управління в Любачеві, одночасно був секретарем єпископів Мар’яна Реховича та Мар’яна Яворського. З 1991 року по 2002 рік - канцлер дієцезіальної Курії у Львові. 28 лютого 1992 року обраний Секретарем Конференції римсько-католицьких єпископів України, цю посаду займав 22 роки до переходу на становище єпископа-емерита. 01.10.1993р. - почесний капелан Святішого Отця.

Архієпископ Йосиф Вебер CR (1846 - 1918). Архієпископ-емерит Львівський (1906 - 1918), Архієпископ (1901), Єпископ-помічник Львівський (1895 - 1906), Єпископ (1895 - 1901)

Архієпископ Йосиф Вебер народився 12 червня 1846 року в заснованому на початку XIX століття поселенні німецьких колоністів Fürstenthal на Буковині, яке нині називається Воєводяса (Voivodeasa) і належить Румунії, а тоді було територією Австро-Угорщини. Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду. У селі існувала своя парафія свв. Апп. Петра і Павла із мурованим 1843 року костелом, яка належала до деканату Буковина Львівської архідієцезії. Після закінчення гімназії вступив до Львівської духовної семінарії та як здібний семінарист був направлений на навчання в Григоріанський університету у Римі, де захворів на туберкульоз та дав обітницю вступити до згромадження воскресінців, якщо видужає. Проте після виздоровлення його попросили відкласти виконання цієї обітниці, бо був потрібний архідієцезії. 7 червня 1873 року рукоположений в священники у базиліці св. Йоана Хрестителя на Латеранському пагорбі у Римі, а 1874 року отримав ступінь доктора теології.

Повернувшись до Львова, у 1875-1885 роках служив, зокрема, префектом, віце-ректором та духовним отцем Львівської семінарії, у 1885-1894 роках був канцлером Львівської консисторії, а від 1894 року працював ректором семінарії.

Єпископ Ігнатій Марія Дуб-Дубовський (1874 - 1953). Єпископ емерит (1925 - 1953), Апостольський адміністратор Кам'янець-Подільський (1916 - 1918), Єпископ-ординарій Луцько-Житомирський (1916 - 1925), Єпископ (1916)

Єпископ Ігнатій Дубовський народився 30 березня (12 квітня за старим стилем) 1874 року у Вільнюсі, навчався у вільнюській та санкт-петербургській школах. 1894 року поступив до Житомирської Духовної семінарії. Висвячений на священника 25 березня 1899 року єпископом Болеславом Клопотовським.

Працював в парафіях у Шпанові, Ходоркові, Корці та Києві. У 1901-1904 роках навчався у Римі, отримав докторат з канонічного права. Повернувшись з Риму, був призначений спочатку адміністраторем (1904р.), а потім і настоятелем (1905р.) парафії у Корці (у 1908-1909рр. протягом дев'яти місяців був особистим секретарем митрополита Могильовського Аполінарія Внуковського у Санкт-Петербурзі). З 1910 року працював настоятелем кафедральної парафії св. Софії у Житомирі.

Архієпископ Йосиф Алоіз Кесслер (1862 - 1933). Архієпископ-емерит (1930 - 1933), Єпископ-ординарій Тираспольський (1904 - 1929), Єпископ (1904 - 1930)

T_OSHZ

Архієпископ Йосиф Кесслер народився 12 серпня 1862 року в Лує (Острогівка) Самарської губернії Російської імперії в католицькій сім'ї німецького етнічного походження. Початкову освіту отримав у земскій школі. Закінчив Тираспольську Малу і Вищу Духовні семінарії у Саратові, а також Католицьку Духовну академію в Санкт-Петербурзі, отримавши ступінь магістра богослов'я. Рукоположений в священники 4 березня 1889 року.

У 1889-1891 роках служив вікарієм катедри у Саратові і викладав латинську мову у місцевій семінарії. У 1891-1895 роках був адміністратором парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі в Криму, з літа 1895 року по 1899 рік працював настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в німецькому поселенні Зульц (Шульцева, Малашівська) на Миколаївщині, яке у рядянські часи повністю знищили разом з храмом, а з 15 вересня 1899 року по 1903 рік - у Кишиневі. 1903 року став інспектором Саратовської семінарії, а в 1904 році - каноніком Тираспольского капітула.

Архієпископ Петро Маньковський (1866 - 1933). Архієпископ-емерит (1926 - 1933), Єпископ-ординарій Кам'янець-Подільський (1918 - 1926), Єпископ (1918 - 1926)

Архієпископ Петро Маньковський народився 1 листопада 1866 року у родовому помісті у селі Саїнка на Вінничині на теренах парафії св. Миколая, єп. мч. у (Малих) Чернівцях. Після смерті батька 1871 року разом з матір'ю переїхав до Дрездена у Німеччину, де навчався спочатку приватно, а з 1881 року - у місцевій школі. 1885 року вступив до Вроцлавського університету, щоб отримати освіту агронома, необхідну для управління родинним маєтком, куди і повернувся у 1888 році. Проте, розчарувавшись у такому способі життя, вирішив стати священником і 1896 року вступив до Житомирської Духовної семінарії. Рукоположений в священники 7 липня 1898 року.

Призначений вікарієм в Житомирську катедру св. Софії. У 1902 році став настоятелем парафії свв. Петра і Павла у Кам'янці-Подільському, яка втратила статус кафедральної після ліквідації дієцезії 1866 року. Після дев'яти років царська влада змусила його відмовитись від посади настоятеля та душпастирської послуги, звинувативши у підтримці діяльності одного із згромаджень, яке вважалась нелегальним. Переїхав до Житомира, де неформально виконував частину обов'язків канцлера Курії. З початком Ісв. війни переїхав до Кракова, де відновив душпастирську працю. 1917 року був призначений генеральним вікарієм на теренах Луцько-Житомирської та Кам'янець-Подільської дієцезій.