Архієпископ Євгеній Базяк народився 8 березня 1890 року в Тернополі в родині судового урядника. У 1897-1903 роках навчався в тернопільській народній школі імені Конарського, потім - у Тернопільській гімназії. 1908 року вступив до Львівської Вищої Духовної семінарії і одночасно на Теологічний факультет Львівського університету. 14 липня 1912 року висвячений на священника в костелі cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах на Львівщині єпископом Владиславом Бандурським.

Призначений вікарієм парафіяльного костелу св. Лаврентія у Жовкві. 1917 року мобілізований до австрійського війська, де служив капеланом. У 1914-1919 роках був також вікарієм у тернопольському парафіяльному костелі Матері Божої Неустанної Допомоги, знищеному після ІІсв. війни радянською владою. 1921 року у Львівському університеті захистив докторську дисертацію з теології. У 1925 році отримав статус апостольського протонотарія і почесного каноніка Львівської митрополичої капітули. З 1919 року був префектом, з 1924 року - віце-ректором, а в 1933-1939 роках - ректором Львівської Вищої Духовної семінарії. У 1931-1934 роках працював настоятелем парафіяльного костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Івано-Франківську (тоді - Станіславові).

Архієпископ Йосиф Більчевський народився 26 квітня 1860 року у Віламовицях біля Кентів Західної Галичини, яка тоді належала до Австро-Угорщини, в бідній землеробсько-ремісничій родині Францішка Біби та Анни Файкіш. 29.04.1860р. охрещений у місцевому костелі. У 1871-1880 роках закінчив школу у Віламовицях, а потім навчався у Кентах. Навчання продовжив у гімназії у Вадовицях, яку закінчив з відзнакою. У 1880 році вступив до Духовної семінарії у Кракові та на Теологічний відділ Ягелонського університету. 6 липня 1884 року висвячений на священника у Кракові єпископом Альбіном Дунаєвським.

Був вікарієм у Могілє біля Кракова. 30.11.1885р. дозволено змінити прізвище 'Біба' на 'Більчевський'. У 1886-1888 роках навчався на богословських факультетах у Відні, Римі, Парижі та Ягелонському університеті у Кракові. Працював вікарієм у Кентах та Кракові. 1890 року захивтив докторат в Ягелонському університеті у Кракові на тему 'Християнська археологія з точки зору історії Церкви та догмату'. З 1891 року був професором догматики у Львівському університеті, пізніше - деканом богословського факультету. У 1900 році став ректором Львівського університету.

Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

61057 Харків, вул. Гоголя, 4,
+380 (57) 706-17-66,
79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62,
bpmarian.buczek@gmail.com

Єпископ Мар’ян Бучек народився 14 березня 1953 року у Цєшанові (Східна Польща), поблизу нинішнього кордону (любачівська частина довоєнної Львівської архідієцезії). У 1973-1979 роках після закінчення школи та агротехнічного технікуму навчався у Перемишльській Вищій Духовній семінарії. 16 червня 1979 року висвячений на священника в Цєшанові Апостольським адміністратором Львівської архідієцезії в Любачеві єпископом Мар’яном Реховичем.

Виконував обов’язки нотаріуса та віце-канцлера єпархіального управління в Любачеві, одночасно був секретарем єпископів Мар’яна Реховича та Мар’яна Яворського. З 1991 року по 2002 рік - канцлер дієцезіальної Курії у Львові. 28 лютого 1992 року обраний Секретарем Конференції римсько-католицьких єпископів України, цю посаду займав 22 роки до переходу на становище єпископа-емерита. 01.10.1993р. - почесний капелан Святішого Отця.

Єпископ Стефан Вальчикевич народився 25 липня 1886 року в Гостинині у центральній Польщі в ремісничій родині. Після закінчення місцевої школи із 1905 року навчався у Плоцькій Вищій Духовній семінарії, а пізніше продовжив студії у Григоріанському університеті у Римі, які завершив, здобувши докторські ступені з теології та канонічного права (за іншими даними - філософії). 6 квітня 1912 року був висвячений на священника у Римі.

Кілька місяців перебував в США, а повернувшись 1913 року у Плоцьк, працював там викладачем у Вищій Духовній семінарії. 1915 року отримав у семінарії кафедру теології моральної, а 1918 року - посаду віце-ректора семінарії. Від 1916 року був інспектором-вихователем Дієцезіального ліцею ім. св. Станіслава Костки у Плоцьку. Віце-рекотором семінарії пропрацював до 1928 року, викладаючи канонічне право, моральну теологію, педагогіку та історію філософії. Вів також активну суспільну діяльність, був знаною особою у Плоцьку.

Архієпископ Франциск Вежхлейський народився наприкінці листопада 1803 року у сім'ї власників маєтку у Верхній Порембі на південному заході Польщі та охрещений 1 грудня. Навчався спочатку вдома, потім - у Новому Сончі, а пізніше - в гімназії у Тарнові. Таїнство Миропомазання отримав у Львові 21 травня 1820 року з рук архієпископа Андрія Анквіча. Тут розпочав філософські студії, проте невдовзі прийняв рішення стати священників. Теологічне навчання відбув у Відні, там же отримав дияконські свячення (24 лютого 1826 року) та священничі (25 червня).

Продовжив навчання у Відні в Інституті св. Августина, яке однак не завершилось отриманням ступеня доктора теології, оскільки 1827 року був направлений викладачем Святого Письма в Кальварію-Зебжидовську. Але невдовзі цю навчальну установу перенесли до Львова, і майбутній архіпастир знову опинився у цьому місті. У 1834 році став настоятелем парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах (недалеко від Золочева), прослужив тут одинадцять років. Зарекомендував себе досвідченим та ревним душнастирем, був призначений золочівським деканом. У 1845 році вступив до Львівської митрополичої капітули та отримав призначення інпектора народних шкіл Львівської архідієцезії.

Єпископ Олександр Виговський народився 1649 року в українській православній шляхетській родині (Лучичів) гербу Абданк. Його батько був рідним братом українського гетьмана Івана Виговського, а Йосиф, брат Олександра - греко-католицьким єпископом Луцьким і Острозьким. Охрещений 25 (15 за юліанським календарем) березня 1653 року на Замойщизні у Польщі. Змінив віросповідання на католицьке перед навчанням у семінарії. У 1681 році отримав нище свячення, а пізніше - три наступні (субдиякона, диякона і священника). Опісля призначений прелатом-кантором Київської кафедральної капітули та (завдяки підтримці короля Яна ІІІ Собеського) - каноніком катедр у Плоцьку і Вроцлавку, а 1689 року - абатом бенедиктинського монастиря Святого Хреста на Лисій горі. Після двох провальних голосувань насильно впроваджений на цю посаду 1690 року замість обраного та підтриманого Святішим Отцем іншого священнослужителя. У 1696р. король за три місяці до своєї смерті призначив його також духовним референдарем Великого литовського князівства.

Підтримав курфюрста Саксонії Августа II Фрідріха, обраного королем Польщі в червні 1697 року. Більше того, прислужився в захопленні на Вавелі оригінальних королівських клейнодів для проведення церемонії його коронації в Кракові, а також в інших справах. Із вдячності за послуги король номінував о. Виговського Луцьким єпископом-ординарієм 9 вересня 1701 року (після смерті архіпастиря Франциска Пражмовського 3 вересня цього ж року). Проте Святіший Отець підтвердив це призначення лише 1 жовтня 1703 року, зобов'язавши номінанта реорганізувати в повіреній дієцезії Духовну семінарію та відновити єпископську курію. 18 листопада цього ж року був висвячений на єпископа у варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя ординарієм Познанським Миколаєм Станіславом Свєнціцьким, який раніше був єпископом Київським (співконсекратори - єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Антоній Мдзевський, колишній єпископ-помічник Луцький, та єпископ-помічник Перемишльський Павло Константин Дубравський, який був адміністратором вакантної Луцької дієцезії).

Архієпископ Миколай Вижицький народився 6 листопада 1698 року у Польщі поблизу Ряшева у заможній родині гербу Восьмиріг, з якої його старший родич з тим же іменем був у 1699-1705рр. єпископом-ординарієм Холмським, та був охрещений 5 лютого наступного року в Тарногорі. Навчався у Варшавській семінарії місіонерів-лазаристів при костелі святого Хреста. Ще до священничих свячень у віці 23 років 30 грудня 1721 року вже був номінований канцлером-прелатом Краківського катедрального капітулу на Вавелі, потім - схоластиком-прелатом колегіатського капітулу св. Йоана Хрестителя у Варшаві. А 21 травня 1723 року став архідияконом Краківського катедрального капітулу. І лише 28 жовтня цього ж року, перебуваючи у Римі на студіях, отримав рукоположенння в священники з рук місцевого єпископа-помічника Nunzio Baccari. 9 березня 1724 року там же захистив ступінь доктора церковного та цивільного прав.

7 травня 1726 року став деканом-прелатом Краківського катедрального капітулу, який часто називали семінарією єпископів, оскільки звідси було призначено багато архіпастирів. Окрім того, був настоятелем парафій у Гарбові (від 1725р.), Отфінові (від 1729р.) та Кіяцах (1725-1728рр.), а пізніше став архідияконом у Варшаві та деканом-прелатом у Крушвіці.

Єпископ Антоній Воллович народився у серпні 1711 року в Гославіцях біля Дменіна у Польщі на теренах Гнєзненської архідієцезії у литовській магнатській родині (охрещений 24 серпня у дменівському костелі). Після закінчення навчання спочатку працював на державній службі в суді, однак потім обрав шлях священницького служіння. Пресвітерську формацію розпочав у середині 1737 року, а вже 29 квітня 1738 року став дияконом, і 1 травня 1738 року був рукоположений в пресвітери.

Причому, завдяки впливовим родичам не тільки швидко здобув священничий сан, але й до 1743 року зробив блискучу церковну кар'єру - канонік колегіати у Ласку, канонік Гнєзненського архікафедрального капітулу, канонік катедри у Вільнюсі, архідиякон жмудський та декан варшавський. І це не зважаючи на те, що у цей же час (1738-1741рр.) навчався у Римі, отримавши ступінь доктора з права. З 1744 року працював писарем Великого Литовського князівства, а з 1748 року - його духовним секретарем (у 1745р. ще й каноніком колегіати у Варшаві став).

Архієпископ Михаїл Годлевський народився у шляхетській родині 21 жовтня 1872 року у Варшаві. До 1893 року навчався в 4-ій Варшавській гімназії, після чого поступив до Варшавської духовної семінарії. У 1897р. його направили продовжувати теологічну освіту до Петербурзької римсько-католицької духовної академії, яку закінчив 1901 року, отримавши ступінь магістра теології. 20 червня 1900 року в костелі Святого Хреста у Варшаві був висвячений на священника єпископом-помічником Варшавським Казимиром Рушкевичем.

У 1901-1903 роках продовжив навчання у Фрібурзькому університеті в Швейцарії, де, вивчаючи історію Римсько-Католицької Церкви під керівництвом о.-домініканця Пьєра Мандонета та археолога Йогана Кірша, отримав ступінь доктора богослів'я. Повернувшись в Росію, став викладачем гомілетики в Петербурзькій духовній академії та очолив там кафедру гомілетики, а від 1904 року до 1917 року керував кафедрою історії Церкви. Наукову та викладацьку працю поєднував із душпастирським служінням в якості капелана католицьких черниць Петербурга, а також громадською роботою як один із засновників Товариства католицьких робітників та президент Польської освітньої організації «Macierz Szkolna».