Єпископ Каспер Боровський народився 6 січня 1802 року в Поліновщизні Вітебської губернії Російської імперії. Навчався у домініканських школах в Друї та Забялах, у єзуїтській школі в Ужвалді, а після ліквідації її царською владою до 1824 року - у школі місіонерів-лазаристів в Ілкушті Курляндської губернії. Навчався також у 1824-1827 роках у Вищому учбовому закладі піярів у Плоцьку, після чого у віці 25 років вступив до Головної Духовної семінарії у Вільнюсі, яку закінчив 1831 року. 4 квітня 1831 року у Вільнюській катедрі отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Вільнюського Андрія Клагевича.

Спочатку служив вікарієм в парафії Жежиця, а від 19 грудня 1832 року - настоятелем парафії св. Йосифа в Йосифсталі (нині - Йосипівка Одеської області). З 1835 року почав працювати викладачем у новоутвореній Вільнюській Духовній академії, яку 1842 року перенесли до Санкт-Петербурга. У 1845 році посів становище духовного отця академії, а 1846 року був піднесений до гідності греміального каноніка Могильовського митрополичого капітулу.

Архієпископ Каспер Цецішовський народився 5 січня 1745 року у середньозаможній шляхетській родині в Озорові (Мазовія, Польща). У 1764 році вступив до Варшавської семінарії, а 1765 року виїхав до Риму, де вступив до семінарії конгрегації Поширення Віри, яка готувала майбутніх місіонерів. Ще до рукоположення в диякони, яке відбулось 18 лютого 1769 року, став 15 грудня 1768 року каноніком Варшавського капітулу, членом якого на той час був його родич о.-канонік Микола Цецішовський. А на священника висвятили 1768 року у Римі (у джерелах рукоположення приписують Святішому Отцю Климентію XIII).

Цього ж року у грудні повернувся до Польщі, а наступного став настоятелем парафії у Збучині Краківської дієцезії. Король Польщі Станіслав Август 13 березня 1775 року погодився з кандидатурою о. Каспера Цецішовського на посаду єпископа-коад'ютора Київського (єпископом-ординарієм тоді був Ігнатій Оссолінський). 29 червня цього ж року Святіший Отець Пій VI підтвердив це призначення, надавши титулярне єпископство Тheveste та право наступництва Київської кафедри зі збереженням гідності варшавського каноніка та посади настоятеля у Збучині. 8 жовтня 1775 року відбулась єпископська консекрація у Варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя (консекратор - єпископ Познаньський Анджей Млодзєйовський, співконсекратори - єпископ Холмський Антоній Окенцький та єпископ Смоленський Габріель Водзиньський).

Єпископ Ігнатій Дубовський народився 30 березня (12 квітня за старим стилем) 1874 року у Вільнюсі, навчався у вільнюській та санкт-петербургській школах. 1894 року поступив до Житомирської Духовної семінарії. Висвячений на священника 25 березня 1899 року єпископом Болеславом Клопотовським.

Працював в парафіях у Шпанові, Ходоркові, Корці та Києві. У 1901-1904 роках навчався у Римі, отримав докторат з канонічного права. Повернувшись з Риму, був призначений спочатку адміністраторем (1904р.), а потім і настоятелем (1905р.) парафії у Корці (у 1908-1909рр. протягом дев'яти місяців був особистим секретарем митрополита Могильовського Аполінарія Внуковського у Санкт-Петербурзі). З 1910 року працював настоятелем кафедральної парафії св. Софії у Житомирі.

Кардинал Мар'ян Яворський народився 21 серпня 1926 року у Львові, на теренах парафії св. Антонія. 1945 року вступив після закінчення школи у Львівську Вищу Духовну семінарію та був переселений у Польщу, в Кальварію Зебжидовську біля Кракова. 25 червня 1950 року висвячений на священника у Кальварії Зебжидовській Львівським архієпископом Євгенієм Базяком.

Призначений вікарієм парафії Башня (Любачів). У 1952 році захистив докторат з богослов'я в Ягеллонському Університеті (Краків). Був вікарієм парафії Поронін. У 1954 році - докторат з філософії в Люблінському Католицькому Університеті. У 1965-1966рр. габілітація з філософії релігії у Варшавській Богословській Академії. У 1970-1984 роках - секретар Наукової Ради Єпископату Польщі. З 1974 року дійсний канонік Архікатедрального капітулу у Любачеві, а з 1976 року - почесний прелат Його Святості Павла IV. У 1974-1982 роках був деканом Папського Богословського Відділення у Кракові, а в 1982-1988рр. - ректором Папської Богословської Академії у Кракові.

Архієпископ Болеслав Клопотовський народився 13 березня 1848 року у шляхетській сім'ї у родинному маєтку у Головченцях (з 1955 року - Кармелюкове) на Поділлі. Навчався у повітовій школі в Золотополі, з 1862 році у ІІ Державній гімназії в Києві та з 1865 року у Житомирській Духовній семінарії. У 1869-1873 роках продовжив навчання в Духовній академії в Санкт-Петербурзі, де одержав ступінь маґістра. 15 липня 1872 року отримав священничі свячення у Санкт-Петербурзі.

Повернувшись у Житомир, спочатку працював вікарієм у семінарійному костелі, а з 1874 року - викладачем історії Церкви, моральної теології та латинської мови у семінарії. У 1876 році став інспектором семінарії. Після закриття семінарії у Житомирі з 1877 року читав канонічне право та історію Церкви в Духовній академії у Петербурзі. Великою популярністю славився його підручник із історії Церкви. 1884 року став інспектором, а в 1897 році ректором академії. У 1885 році за праці в галузі церковної історії удостоєний ступеня доктора наук.

Єпископ Францішек Кобельський народився 20 жовтня 1679 року в Дзепулці парафії Дменін Гнєзненської архідієцезії у Польщі в заможній шляхетській родині гербу Порай. Вже в молодості обрав духовний шлях, отримавши дієву допомогу від свого опікуна та покровителя, яким став після смерті батька у 1698 році його родич тодішній єпископ-помічник Краківський Станіслав Шембек (від 1700р. - ординарій Влоцлавський, а пізніше - примас). Нижче свячення йому уділив 26 березня 1701 року в Ловічу єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Мздевський. Ще до рукоположення в священники, яке отримав 3 квітня 1706 року у Вавельській катедрі з рук єпископа-ординарія Холмського Казимира Лубенського, у квітні 1705 року став каноніком вісьліцьким та настоятелем в Пясках Вєлькіх (відмовився від цих призначень 1711 року).

У 1707-1711 роках вивчав канонічне право у Римі, проте науковий ступінь не отримав, зате 2 жовтня 1708 року став також каноніком катедрального капітулу у Кракові, 1709 року - каноніком колегіати у Ловічу, 1714 року - каноніком митрополичого капітулу у Гнєзнені, а 15 жовтня 1717 року - препозитом катедрального капітулу у Кракові. Отримав також призначення деканом-прелатом варшавської колегіати та колегіати в Кєльцах.

Архієпископ Симон Козловський народився 5 листопада 1819 року в Олиці Вільнюської губернії. Навчався у Кейданах. У 1839 році поступив до Вільнюської Духовної семінарії, а потім із 1841 року продовжив навчання у Вільнюській Духовній академії, яку 1843 року було переведено до Санкт-Петербурга. Став магістром теології. 23 (чи 25?) грудня 1844 року висвячений на священника у Санкт-Петербурзі.

Працював у Ковні. З 1846 року був викладачем Вільнюської Духовної семінарії, а від 1848 року - Санкт-Петербурзької Духовної академії. У 1851-1864 роках був ректором Вільнюської Духовної семінарії. У 1852 році став каноніком, а 1862 року - доктором теології. Але важка праця підірвала його здоров'я, тому на якийсь час відійшов від активної роботи, яку відновив 1877 року з призначенням ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії.

Єпископ Кирило Любовидзький народився 21 липня 1823 року у Друхові на Рівненщині, на теренах парафії св. Каетана у Березневому. Після початкового домашнього навчання продовжив вчитись у гімназії в Житомирі, а 1837 року поступив до семінарії у Луцьку. У 1841 році його як здібного семінариста перевели навчатись у Вильнюську духовну академію, разом з якою він роком пізніше переїхав до Санкт-Петербургу. Там 22 червня 1845 року отримав ступінь магістра богослов'я, а після повернення у Житомир 11 жовтня 1845 року отримав призначення викладача догматичної теології у місцевій семінарії, хоча сам ще був семінаристом. І лише 12 вересня 1847 року, у віці 24 років був висвячений на священника (у Вільнюсі єпископом-помічником Казимиром Дмоховським, котрий раніше, 3 квітня рукоположив його в диякони).

Продовжував і далі працювати в семінарії у Житомирі, якій віддав 22 роки свого життя. 5 жовтня 1850 року був піднесений до гідності почесного каноніка, а 8 грудня 1855 року - дійсного каноніка та заступника кустоша Житомирського кафедрального капітулу, 1861 року став його схоластиком, 1864 року - кантором, 1866 року - архідияконом, 1876 року - деканом-прелатом. У 1856-1874 роках служив візитатором семінарії, проте не уникнув також і душпастирського служіння: у 1857-1859 роках був настоятелем в парафії cв. Антонія Падуанського у Старій Котельні, а у 1874-1884 роках - настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці.

Arcybiskup Piotr Mańkowski urodził się 1 listopada 1866 roku we wsi Sajinka obwodu Winnickiego na terenach parafii św. Mikołaja bp i m. w Małych Czerniowcach. Po śmierci ojca w 1871 roku z matką wyjechalół do Drezna, gdzie brał lekcje prywatnie, a od 1881 roku uczył się w miejscowej szkole. W 1885 roku wstąpił na Uniwersytet Wrocławski na studia agronomiczne, ponieważ wiedza w tej dziedzinie potrzebna była do zarządzania majętnościami rodzinnymi. Do domu wrócił w 1888 roku. Ale taki sposób życia mu nie odpowiadał i w 1896 roku wstąpił do seminarium w Żytomierzu. Wyświęcony 7 lipca 1898 roku.

Został wikariuszem w katedrze św. Zofii w Żytomierzu. W 1902 roku został proboszczem parafii św. Apostołów Piotra i Pawła w Kamieńcu Podolskim, która po likwidacji diecezji w 1866 roku utraciła status katedralnej. Po dziewięciu latach pracy władze carskie zmusiły go do rezygnacji z urzędu proboszcza i duszpasterzowania, zarzcając mu wspieranie jednego ze zgromadzeń, które uważali za nielegalne. Przeniósł się do Żytomierza, gdzie nieformalnie wykonywał część obowiązków kanclerza Kurii. Na początku I wojny światowej przeniósł się do Krakowa, gdzie wznowił pracę duszpasterską. W 1917 roku został mianowany wikariuszem generalnym na terenach diecezji Łucko-Żytomierskiej i Kamieniecko-Podolskiej.

Єпископ Адам Нарушевич народився 20 жовтня 1733 року поблизу Логішина біля Пінська (нині - Берестейська область Білорусі) у заможній родині гербу Вадвіч, що походила від бояр Литовсько-руського князівства, та був охрещений 25 жовтня у логішинському костелі. Після домашнього навчання спочатку вступив до єзуїтської колегії у Пінську, а 14 серпня 1748 року - до ордену єзуїтів у Вільнюсі. 13 січня наступного року отримав нижчі свячення. У 1750-1753 роках вивчав філософію у Вільнюській єзуїтській академії, по завершенні почав там викладати. 1758 року був переведений до Варшавської єзуїтської колегії, де продовжив викладання, та направлений вивчати теологію до Ліону у Франції. Під час цих студій, які тривали до 1762 року, відвідав Італію, Іспанію та Німеччину. 17 жовтня 1762 року був висвячений на священника у Відні.

Цього ж року повернувся до Речіпосполитої та продовжив викладання у шляхетській колегії єзуїтів у Варшаві, навчаючи там поетиці, риториці, географії та французькій мові. Брав активну участь в культурному житті Варшави та увійшов до кола наближених осіб короля Станіслава Августа Понятовського. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 року завдяки підримці монаршого двору став настоятелем у двох парафіях, у тому числы в Неменчині поблизу Вільнюса. 22 вересня цього ж року Вілюнюська академія надала йому ступінь доктора теології.