Єпископ Владислав Бандурський (1865 - 1932). Єпископ-помічник Вільнюський (1920 - 1932), Єпископ-емерит Львівський (1916 - 1920), Єпископ-помічник Львівський (1906 - 1916), Єпископ (1906)

Єпископ Владислав Бандурський народився 25 травня 1865 року у Сокалі на Львівщині (парафія св. Архангела Михаїла) у ремісничій родині. Прислужував в костелі міністрантом при настоятелі о. Антонієві Шеліговському. Після початкової п'ятикласної школи сестер-феліціанок у Сокалі закінчив 1883 року навчання в одній із львівськіх гімназій та вступив до Львівської духовної семінарії та одночасно до Львівського університету на теологічний відділ. 24 липня 1887 року висвячений на священника у Львові архієпископом Северином Моравським.

Продовжив навчання у Григоріанському університеті в Римі, де 1889 року отримав ступінь доктора теології і філософії. Після повернення у Львівську архідієцезію із листопада 1890 року працював вікарієм в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій та катехитом у місцевій п'ятикласній школі. З 1892 року служив вікарієм в колегіаті Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та навчав релігії у кількох місцевих школах. У 1893-1894 роках розпочав працю вікарієм Львівської архікатедри Успіння Пресвятої Діви Марії та викладання релігії у львівських навчальних закладах. У 1894-1895 році став капеланом і секретарем тодішнього єпископа Краківського та колишнього єпископа-помічника Львівського Яна Пузини, згодом - керівником Краківської малої семінарії, а у 1896 році - канцлером Краківської єпископської консисторії. 1902 року піднесений до гідності прелата папського дому.

Призначення єпископом-помічником Львівським та титулярним єпископом Криту отримав 10 жовтня 1906 року. 30 грудня рукоположений в єпископи у Львівській катедрі архієпископом Йосифом Більчевським (співконсекратори - єпископи Йосиф Пельчар, Кароль Фішер, Анатолій Новак та греко-католицький владика Костянтин Чехович). У серпні 1907 року став дійсним каноніком Львівського катедрального капітулу та до 1912 року працював ректором Львівської духовної семінарії. Відзначився проникливою проповідницькою та палкою польською патріотичною діяльністю, направленою проти країн, які розшматували Польщу. Під час Ісв. війни 2 вересня 1914 року без узгодження з архієпископом Більчевським виїхав зі Львова, побоюючись російських репресій.

Хоча до 1916 року вважався єпископом-помічником у Львові, проте протягом цих років фактично служив капеланом-єпископом утворених у ці часи польських легіонів, які добивались незалежності Польщі. Пізніше відмовився від посад у Львові - єпископа-помічника та каноніка капітулу, перейшовши на становище єпископа-емерита. До Львова на недовго повернувся 1918 року та після отримання Польщею незалежності працював у Війську Польському.

З 1920 року оселився у Вільнюсі як польовий єпископ Литовського Війська. Отримав чимало військових та державних нагород. До кінця життя формально залишався єпископом-помічником Вільнюської архідієцезії як резидуючий у Вільнюсі титулярний єпископ Криту. Помер 6 березня 1932 року у своєму помешканні у Вільнюсі. 10 березня відбулись похоронні урочистості, а поховали його у крипті Вільнюської архікатедри. 15 серпня 1996 року було здійснено перепоховання у польовій катедрі Війська Польського у Варшаві.