Архієпископ Михаїл Годлевський (1872 - 1956). Архієпископ-емерит (1949 - 1956), Єпископ-емерит (1926 - 1949), Єпископ-помічник Луцько-Житомирський (1916 - 1926), Єпископ (1917)

Архієпископ Михаїл Годлевський народився у шляхетській родині 21 жовтня 1872 року у Варшаві. До 1893 року навчався в 4-ій Варшавській гімназії, після чого поступив до Варшавської духовної семінарії. У 1897р. його направили продовжувати теологічну освіту до Петербурзької римсько-католицької духовної академії, яку закінчив 1901 року, отримавши ступінь магістра теології. 20 червня 1900 року в костелі Святого Хреста у Варшаві був висвячений на священника єпископом-помічником Варшавським Казимиром Рушкевичем.

У 1901-1903 роках продовжив навчання у Фрібурзькому університеті в Швейцарії, де, вивчаючи історію Римсько-Католицької Церкви під керівництвом о.-домініканця Пьєра Мандонета та археолога Йогана Кірша, отримав ступінь доктора богослів'я. Повернувшись в Росію, став викладачем гомілетики в Петербурзькій духовній академії та очолив там кафедру гомілетики, а від 1904 року до 1917 року керував кафедрою історії Церкви. Наукову та викладацьку працю поєднував із душпастирським служінням в якості капелана католицьких черниць Петербурга, а також громадською роботою як один із засновників Товариства католицьких робітників та президент Польської освітньої організації «Macierz Szkolna».

Луцько-Житомирським єпископом-помічником та титулярним єпископом Агбієнським призначений 21 жовтня 1916 року. 4 лютого 1917 року висвячений на єпископа в петербурзькому костелі св. Катериниа єпископом-помічником та адміністратором Могильовським Яном Феліксом Цєпляком. У Житомирі працював до 1918 року, потім переїхав до Луцька. Виконував обов'язки генерального вікарія та адміністратора спочатку Луцько-Житомирської дієцезії, а після фактичної ліквідації радянською владою її житомирської частини - Луцької. 1926 року відмовився від посади єпископа-помічника та засередився на науко-викладацькій праці в Ягелонському університеті у Кракові. На визнання його заслуг перед Церквою 14 січня 1949 року отримав номінацію титулярного архієпископа Аморіанського.

Із 1915 року був членом-кореспондентом та від 1919 року дійсним членом Польської академії наук, почесним членом Королівського історичного товариства у Будапешті, а також брав участь в роботі багатьох інших товариств науково-історичного спрямування. Представлял Ватикан на VII Міжнародному конгресі історичних наук у Варшаві 1933 року. Був автором значної кількості наукових праць, зокрема, таких як «Societas Jesu et restauratio religionis catholicae in Polonia saeculo XVI» (1901р.), «De cardinalatu Stanislai Siestrzencewicz Bohusz, archieppi Mohyloviensis, 1784–1814» (1909р.), «Ostatnie pragnienie Stanisława Siestrzeńcewicza Bohusza» (1911р.), «Preliminaria konkordatu z roku 1847» (1911р.), «Cesarz Paweł I i arcybiskup Siestrzeńcewicz Bohusz» (1914р.), «Rycerze Maltańscy w Petersburgu» (1915р.), «Stolica Apostolska i Święte Przymierze» (1918р.), «Cesarz Aleksander I jako mistyk» (1923р.), «Jubileusz kardynała Dezyderego Mercier» (1924р.), «Arcybiskup Siestrzeńcewicz i Stanisław August w Petersburgu» (1928р.), «Tragedia arcybiskupa Felińskiego» (1930р.), «Watykan a powstanie listopadowe» (1931р.), «W obronie wolności nauki» (1933р.).

Помер 20 травня 1956 року в Кракові. Похоронні урочистості відбулись 23 травня у катедральній базиліці на Вавелі за участю кількох єпископів, священників, університетських колег та студентів. Похоронений в крипті піярського костелу Преображення Господнього в Кракові.