Єпископ Ігнатій Оссолінський народився у січні 1732 року та був охрещений 31 січня цього ж року настоятелем парафії у Нівиськах (нині - Підкарпатське
воєводство у Польщі) о. Григорієм Вєжбовським. Належав до магнатського роду Оссолінських гербу Топор. Навчався, ймовірно, в одній із тамтешніх єзуїтських колегій.
Відомо, що 1749 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів та 31 серпня прийняв нижче свячення, отримавши чернече ім'я Кандид. Після відповідного навчання в ордені
та належних дияконських свячень 2 лютого 1755 року був рукоположений в священники Плоцьким єпископм-помічником Мартином Залуським.
Цього ж року продовжив теологічне навчання в Падуї (Італія) та завершив його 29 травня 1760 року, здобувши ступінь доктора теології. Повернувшись у Польщу, спочатку
служив проповідником у Варшаві, потім у 1761-1763 роках був настоятелем (гвардіаном) капуцинського монастиря у Варці, а 1763 року повернувся до Варшави теж настоятелем.
І в серпні цього ж року в Апостольській нунціатурі у Варшаві відбувся інформаційний процес з приводу його призначення коад'ютором з правом наступництва єпископа-ординарія
Баківського Станіслава Єзєрського, проте внаслідок допущених при цьому помилок Апостольська Столиця затвердила цю номінацію лише 22 квітня 1765 року,
надавши йому також титул титулярного єпископа Dardanus. 13 жовтня 1765 року у львівському францисканському костелі Святого Хреста архієпископ
Львівський Вацлав Сераковський у співслужінні з архієпископом вірменським Яковом Августиновичем та єпископом-помічником Львівським Самуелем
Гловінським висвятив його на єпископа. В наступні роки з метою свого матеріального забезпечення добився призначення деканом-прелатом колегіати
Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові (Івано-Франківську) та посади настоятеля у Ворові в Познаньській дієцезії у Польщі. Баківською дієцезією
не цікавився, урядування там не здійснював, а працював генеральним вікарієм в архідієцезії Гнєзненській.
Ще за життя єпископа Баківського Станіслава Єзєрського, 20 грудня 1773 року отримав призначення коад'ютором єпископа-ординарія Київського Андрія
Залуського, після смерті (07.01.1774р.) якого очолив його похоронні урочистості у Варшаві та 21 січня цього ж, 1774 року склав присягу в якості єпископа Києва.
Урядував дієцезією, перебуваючи, в основному, у Варшаві. І вже наступного, 1775 року добився призначення своїм коад'ютером о. Каспера Цецішовського,
на якого і переклав більшість своїх обов'язків по керівництву дієцезії.
Його служіння було високо оцінене польським королем, зокрема, у травні 1775 року отримав орден св. Станіслава, а 1780 року - орден Білого Орла.
У 1782 році в супроводі одного із київських каноніків вирушив у подорож на Захід Європи з метою покращення здоров'я, проте, вернувшись у Польщу, помер від невідомої
хвороби 7 серпня 1784 року у Любліні (три тижні раніше, 15 липня цього року у Житомирі головував на похоронних урочистостях єпископа Самуеля Ожги).
Похований згідно з бажанням в конвентуальній святині любельського капуцинського монастиря.
