Biskup Michał Piwnicki (1771 - 1845). Biskup ordynariusz Łucko-Żytomierski (1831 - 1845), Biskup koadiutor Łucko-Żytomierski (1826 - 1831), Biskup (1826)

Єпископ Михайло Пивницький народився, ймовірно, на початку осені в греко-католицькій родині та був охрещений 29 вересня 1771 року в містечку Несухоїжі (нині - село Воля Ковельського району Волинської області). Навчався в середній школі у Володимирі(-Волинському), після чого вступив до греко-католицької семінарії у Вільнюсі, водночас студіюючи у Вільнюському університеті. 17 та 18 листопада 1795 року отримав дияконські та священничі свячення з рук Володимир(-Волинського) та Брестського греко-католицького єпископа-коад'ютора Арсенія Гловневського, василіанина.

Відтоді за побажанням єпископа А. Гловневського працював у Володимирі(-Волинському) викладачем теології греко-католицької Духовної семінарії та проповідником в греко-католицькій катедрі. 1797 року під впливом єпископа-коад'ютора Київського Каспера Цецішовського перейшов в латинський обряд. Вже у листопаді-грудні став почесним каноніком катедрального капітулу в Києві та секретарем і керівником єпископської канцелярії у Житомирі, від 1798 року - настоятелем парафії свв. Анни і Станіслава єп. мч. у Мацеєві (нині - Луків) на Волині, від 1799 року - дійсним каноніком капітулу у Житомирі, із 1803 року - кустошем Олицької колегіати на Волині, а з 1807 року - дійсним каноніком у Луцьку. У 1810 році призначений настоятелем парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному (на Рівненщині), а 1814 року - прелатом-схоластиком капітулу у Луцьку. У 1815 році, захистивши дисертацію у Вільнюсі, отримав ступінь доктора богослов’я і канонічного права, а наступого року став віце-офіціалом луцької консисторії і архідияконом луцького капітулу.

За поданням єпископа Цецішовського 31 травня 1824 року імператор Олександр І номінував його на посаду Луцько-Житомирського єпископа-коад’ютора. Але Ватикан затвердив це призначення лише 3 липня 1826 року, іменуючи його титулярним єпископом Рама та надавши право наслідування. 24 квітня 1827 року у Луцькій катедрі Кам’янець-Подільський єпископ Франциск Мацкевич, замінивши хворого єпископа Цецішовського, рукоположив в архіпастирі о. Пивницького за участю ще двох єпископів, одним з яких був єпископ-помічник Луцько-Житомирський Ян Підгороденський. Цього ж року за згодою імператора Миколи І очолив Римсько-католицьку Духовну колегію у Санкт-Петербурзі. 23 червня 1828 року, після затвердження Ватиканом призначення єпископа Цецішовського архієпископом-митрополитом Могильовським, вступив в урядування дієцезією в якості єпископа-ординарія, проте лише після смерті архієпископа Цецішовського у 1931 року виїхав із Санкт-Петербурга до Луцька.

Правління єпископа Пивницького припало на важкі для Римсько-Католицької Церкви в Росії часи після Литопадового повстання, коли царський уряд закрив десятки монастирів і костелів, передаючи їх православним, заборонив споруджувати нові храми. Проте єпископ Михайло завдяки своїй лояльності по відношенню до російської влади навіть тоді зміг, зокрема, збудувати 1838 року власним коштом храм св. Андрія, Апостола в Острівку на Волині, отримати дозвіл 1841 року на будівництво храму св. Станіслава, єпископа у Кременці (Тернопільщина), почати спорудження кількох інших костелів, а також збудувати своїм коштом єпископську резиденцію у Житомирі, куди змушений був переїхати. Помер 29 травня 1845 року у Житомирі, похований, за різними даними, в крипті Житомирської катедри чи на Житомирському католицькому кладовищі.