Архієпископ Вацлав Ієронім Сераковський (1700 - 1780). Митрополит-архієпископ Львівський (1760 - 1780), Архієпископ (1760), Єпископ-ординарій Перемишльський (1742 - 1760), Єпископ-ординарій Кам'янець-Подільський (1740 - 1742), Єпископ-ординарій Інфлянтський (1738 - 1740), Єпископ-коад'ютор Інфлянтський (1738), Єпископ (1738)

Архієпископ Вацлав Сераковський народився 1700 (у деяких джерелах - 1699) року у Рабі Краківського воєводства в Польщі у родині Яна і Маріанни Рушковської. Навчався спочатку вдома, потім у Кракові у Новодворських школах, а згодом - і в Краківському університеті. Обравши духовний шлях, з 1716 року отримував священницьку формацію у Духовній семінарії у Ловічі, після чого продовжив навчання у Римі. Після повернення в 1725 році у Польщу 29 грудня став каноніком катедрального капітулу у Кракові на Вавелі, а священничі свячення отримав 30 червня 1726 року з рук Краківського ординарія К. Шанявського.

Працював аудитором Єпископського суду. 2 травня 1730р. був інстальований прелатом-схоластиком у Сандомирі, займаючи у той же час посади препозита колегіатського капітулу в Кельцах та настоятеля в Кіях і Маркушовій. А 29 березня 1732 року був призначений коронним кустошем. Взяв активну участь у політичних подіях, пов'язаних із боротьбою за польську корону короля-вигнаннця Станіслава Лещинського та майбутнього короля Августа ІІІ. 1 березня 1735 року отримав гідність ярославського препозита.

Єпископську номінацію від короля на посаду коад'ютера Інфлянтського у польській східній Прибалтиці (з правом наступництва) при ординарії Константині Мошинському отримав 19 липня 1736 року, яка була підтверджена Папою Климентієм XII 30 вересня 1737 року з наданням титулярного єпископства Цеструс (було дозволено також зберегти отримані раніше посади). Рукоположення в єпископи здійснив 4 травня 1738 року у колегіаті в Кельцях ординарій Краківський кардинал Олександр Ліпський. Після смерті 9 вересня 1738 року єпископа К. Мошинського формально приступив до урядування дієцезією, проте не поспішав виїздити на північ Польщі до місця свого призначення, а домагався іншої єпископської столиці.

І наприкінці лютого 1739 року таки отримав королівську номінацію на кафедру в Кам'янці(-Подільському). Її підтвердження у Римі сталось 16 листопада цього ж року, проте надійшло лише у січні наступного. 21 березня 1740 року відбувся інгрес до Кам'янець-Подільської катедри cвв. Апп. Петра і Павла. Встиг здійснити візитацію деканатів та освячення кількох костелів, видав важливі розпорядження.

Проте вже 1 листопада 1741 року був номінований королем на посаду ординарія Перемишльського. Після затвердження 25 травня 1742 року Святішим Отцем Бенедиктом XIV урочисто вступив до Перемишльської катедри 30 вересня цього ж року. Прослужив тут сімнадцять років, зарекомендувавши себе добрим архіпастирем.

Чергова королівська номінація (тепер вже на Львівську митрополичу кафедру) настала 3 серпня 1759 року, що було підтверджено Папою Климентієм XIII 21 липня 1760 року. 28 вересня урочисто в'їхав до Львова, де його урядування було успішним і плідним також та призвело до піднесення церковного життя. Ввів регулярну візитацію деканатів, число яких збільшив (із семи) до дванадцяти, та проведення конгрегацій духовенства двічі на рік, розділив єдину (архікатедральну) парафію Львова на шість, реформував Львівську Духовну семінарію, відродив парафіяльне шкільництво, грунтовно відреставрував та перебудував Львівську катедру та архієпископський палац у Львові, а також резиденції в Дунаєві та Оброшиному, де і помер 25 жовтня 1780 року. Похоронений 30 жовтня у Львівській катедрі.