Єпископ Олександр Виговський народився 1649 року в українській православній шляхетській родині (Лучичів) гербу Абданк. Його батько був рідним братом українського гетьмана Івана Виговського, а Йосиф, брат Олександра -
греко-католицьким єпископом Луцьким і Острозьким. Охрещений 25 (15 за юліанським календарем) березня 1653 року на Замойщизні у Польщі. Змінив віросповідання на католицьке перед навчанням у семінарії.
У 1681 році отримав нище свячення, а пізніше - три наступні (субдиякона, диякона і священника). Опісля призначений прелатом-кантором Київської кафедральної капітули та (завдяки підтримці короля Яна ІІІ
Собеського) - каноніком катедр у Плоцьку і Вроцлавку, а 1689 року - абатом бенедиктинського монастиря Святого Хреста на Лисій горі. Після двох провальних голосувань насильно впроваджений на цю посаду
1690 року замість обраного та підтриманого Святішим Отцем іншого священнослужителя. У 1696р. король за три місяці до своєї смерті призначив його також духовним референдарем Великого литовського князівства.
Підтримав курфюрста Саксонії Августа II Фрідріха, обраного королем Польщі в червні 1697 року. Більше того, прислужився в захопленні на Вавелі оригінальних королівських клейнодів для проведення
церемонії його коронації в Кракові, а також в інших справах. Із вдячності за послуги король номінував о. Виговського Луцьким єпископом-ординарієм 9 вересня 1701 року (після смерті архіпастиря Франциска Пражмовського
3 вересня цього ж року). Проте Святіший Отець підтвердив це призначення лише 1 жовтня 1703 року, зобов'язавши номінанта реорганізувати в повіреній дієцезії Духовну семінарію та відновити єпископську курію.
18 листопада цього ж року був висвячений на єпископа у варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя ординарієм Познанським Миколаєм Станіславом Свєнціцьким, який раніше був єпископом Київським
(співконсекратори - єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Антоній Мдзевський, колишній єпископ-помічник Луцький, та єпископ-помічник Перемишльський Павло Константин Дубравський, який був адміністратором
вакантної Луцької дієцезії).
Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy
Bieżąca data: maj, 20
1850
- о. Фердинанд Кан призначений першим єпископом-ординарієм новоствореної Херсонської дієцезії (від 1852 року - Тираспольської);
Хоча новопризначений єпископ через підтримку непопулярного короля не користувався значною повагою в суспільстві, проте в історії Луцької дієцезії його понтифікат оцінюється позитивно.
Впродовж перших років свого служіння провів певні церковно-адміністративні зміни, надавши їм необхідне фінансово-майнове забезпечення. Проте найбільшою заслугою архіпастиря стала турбота про дієцезіальні
семінарії. Опікуючись двома вже існуючими від 1685 року в Янові Підляському (нині - Польща) та від 1638 року в Олиці, 21 вересня 1711 року заснував третю в єпархії семінарію у Венгрові (нині - Польща) завдяки фундації
воєводи Плоцького Яна Красінського від 14 вересня цього ж року, довіривши навчальний заклад згромадженню Священників Спільного Життя (бартоломітам, комуністам). А 29 жовтня 1713 року утворив четверту семінарію із
власної фундації - у Луцьку. В останні місяці свого життя розпочав будівництво мурованого костелу в Янові Підляському.
Наприкінці 1714 року, рятуючи жителів Торчина, що був власністю луцьких єпископів, та людей ближніх сіл від морової язви, єпископ Виговський сам помер від цієї ж хвороби 28 грудня,
поховали в крипті Луцької катедри Пресвятої Трійці.
Strona główna