Єпископ Антоній Воллович народився у серпні 1711 року в Гославіцях біля Дменіна у Польщі на теренах Гнєзненської архідієцезії у литовській магнатській родині
(охрещений 24 серпня у дменівському костелі).
Після закінчення навчання спочатку працював на державній службі в суді, однак потім обрав шлях священницького служіння. Пресвітерську формацію розпочав у середині
1737 року, а вже 29 квітня 1738 року став дияконом, і 1 травня 1738 року був рукоположений в пресвітери.
Причому, завдяки впливовим родичам не тільки швидко здобув священничий сан, але й до 1743 року зробив блискучу церковну кар'єру - канонік колегіати у Ласку,
канонік Гнєзненського архікафедрального капітулу, канонік катедри у Вільнюсі, архідиякон жмудський та декан варшавський. І це не зважаючи на те, що у цей же час
(1738-1741рр.) навчався у Римі, отримавши ступінь доктора з права. З 1744 року працював писарем Великого Литовського князівства, а з 1748 року - його духовним
секретарем (у 1745р. ще й каноніком колегіати у Варшаві став).
Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy
- призначений єпископом-помічником Львівським о. Стефан Рупневський (майбутній ординарій в Кам'янці-Подільському і Луцьку) висвячений на
єпископа у Кракові;
1742
- призначений Кам'янець-Подільським єпископом-ординарієм о. Миколай Дембовський, майбутній Львівський архієпископ-номінант;
У 1754 році отримав королівську номінацію на посаду Луцького єпископа-коад'ютера при єпископові Францискові Кобельскому, проте Рим не встиг її
затвердити до 27 січня 1755 року - смерті єпископа Кобельського. Тоді 13 березня була отримана від короля Августа ІІІ наступна номінація, але тепер вже на посаду
єпископа-ординарія Луцького, яка і була підтверджена Святішим Отцем Бенедиктом XIV 12 травня. 8 червня відбулось єпископське свячення. Це
сталось в колегіаті св. Йоана Хрестителя у Варшаві (за однією інформацією, консекратор - єпископ Жмудський Антоній Тишкевич, за іншою - примас Польщі
архієпископ Гнєзненський Адам Коморовскі).
Зі вступом в урядування дієцезією у червні 1755 року (через свого прокуратора) відмовився від посади Великого литовського секретаря, проте отримав нову посаду -
канцлера королеви Марії Юзефи. Невдовзі відбувся інгрес до Луцької катедри. Проте повністю присвятити себе праці у дієцезії зміг лише після 1757 року, коли зі смертю
королеви перестав бути її канцлером. Безрезультатно добивався свого призначення на кафедру Вільнюського (Віленського) єпископства. Помер 6 липня 1770 року у Варшаві.
Похований у крипті колегіати Пресвятої Трійці у Янові Підляському в Польщі.
Strona główna