6903? Запоріжжя,
вул. Менжинського, 72Б,
+380 (61) 226-51-58, 226-52-11

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 2002 році у Запоріжжі при парафії Бога Отця Милосердного розпочали своє служіння брати-альбертинці (згромадження Братів Альбертинців), основним завдянням яких є допомога безпритульним. 3 квітня 2009 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив в Осипенківському житловому мікрорайоні Ленінського району Запоріжжя їх новоспоруджені монастир, каплицю та Прихисток Надії для чоловіків, котрі прагнуть вийти з бездомності.

69123 Запоріжжя,
пр. Ювілейний, 41,
+380 (61) 273-00-29,
f.b.: pio.zaporoze

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 1772 році навпроти острова Хортиця постав сторожовий пост Запорізької Січі на чолі з полковником Іваном Бабурою, котрий, перейшовши після ліквідації Січі на службу в російську армію, отримав там 1777 року ділянку землю. З того часу балка стала називатися Бабурською, а річка - Бабуркой. 1803 року тут поселились німці-менноніти, заснувавши колонію Бурвальд. Сучасна забудова степу між селом Бабурка і Верхньою Хортицею розпочалася у 1969 році, а 1995 року створено у Запоріжжі Хортицький район, який неофіційно називається Бабуркою.

У 1999 році на Бабурці формально було засновано парафію під титулом святого священика Піо, а 16 жовтня 2002 року парафія запрацювала з призначенням настоятеля о. Альберта Алоїза Мальхерчика з ордену Пресвятого Серця Ісуса. Спочатку богослужіння відбувалось на квартирах парафіянок, але 23 вересня 2004 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив каплицю, облаштовану завдяки зусиллям настоятеля та парафіян в квартирі на першому поверсі багатоповерхового будинку, яку було придбано за кошти спонсорів з Німеччини та Польщі.

94005 Кадіївка,
вул. К. Лібкнехта, 38/2,
+380 (6444) 458-17,
www: romancatholic.ucoz.ua

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Колишній кадіївський костел св. Антонія / св. Ігнатія був зруйнований радянською владою на початку 50-х років минулого століття. Тому місцева спільнота римо-католиків придбала 2004 року приватний будинок, в якому було облаштовано каплицю. 22 вересня цього ж року о. Гжегош Рапа відправив у ній першу Святу Месу.

9400? Кадіївка

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Римо-католики, що працювали на місцевих копальнях та промислових підприємствах (переважно - поляки), спочатку належали до парафії у Бахмуті, але у першому десятилітті XX століття перейшли до парафії у Луганську. За сумнівною інформацією міського історичного музею, отриманою вже після ІІ світової війни на підставі спогадів старожилів, костел в Кадіївці було споруджено 1896 року під титулом св. Антонія.

51925 Кам'янське,
вул. Коваленко, 3,
+380 (5692) 332-76,
www: snicola.net,
f.b.: snicola.net

Першим на території сучасного Кам'янського, яке у 1936-2016 роках називали Дніпродзержинськом, виникло у XVII столітті козацьке поселення Романкове. Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли постали запорозькі слободи Карнаухівка (1738р.) та Тритузне (1740р.), а село Кам'янське вперше згадується 1750 року. Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році селища отримали статус казенних військових поселень. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі та Франції) розпочало у Кам'янському будівництво найбільшого на той час металургійного заводу. 1923 року Кам'янське отримало статус міста, 1926 року стало центром району, а 1930 року - містом обласного підпорядкування. У 1938р. до складу міста включили села Романкове та Тритузне. Населення - понад 240 тисяч мешканців.

Переважну більшість парафіяльної спільноти у Кам'янському складали робітники металургійного заводу. Молитовний дім, який орендували вірні, швидко став надто тісним. Тому у 1895-1897 роках з ініціативи директора-розпорядника заводу Ігнатія Ясюковича тут було споруджено сучасний мурований храм на кошти працівників заводу за проектом архітектора Мар'яна Хорманського. 25 вересня 1905 року костел консекрував єпископ Йосиф Кесслер.

41600 Конотоп,
вул. Клубна, 72А,
f.b.: 1834671493477205

Історики вважають, що місто існувало ще до навали монголо-татар, проте перша згадка про нього у джерелах датується 1634 роком. Тут постало військове укріплення Конотоп, яке у 1640 році було перебудовано у достатньо потужну фортецю. Після 1648 року Конотоп став сотенним містечком. З 1923 року - районний центр. Населення - понад 86 тисяч мешканців.

Ймовірно, що у 1640-1648 роках у Конотопі, який тоді був польською фортецею, існував костел, про що, зокрема, може свідчити існування у минулому вулиці Костельної. Наприкінці 90-х років ХХ століття місцеві римо-католики, якими тут є переважно вихідці із Західної України, почали проводити богослужіння на приватній квартирі. 23 травня 2000 року на земельні ділянці в Конотопі була відправлена перша Служба Божа, а потім розпочалось будівництво нового храму.

62455 Коротич,
f.b.: 105856936556870

Поселення Коротич засноване в середині XVII століття. Статус селища міського типу отримало 1938 року. Населяє його 5 тисяч мешканців.

В Україні сестри-оріоністки (згромадження Малих Сестер Місіонерок Милосердя) працюють від 1992 року, а через три роки вони почали служіння в Харкові. У 2000-х роках в партнерстві із Всеукраїнським благодійним фондом «Деполь Україна» сестри відкрили у своєму домі в Коротичі поблизу Харкова Центр матері та дитини для вагітних жінок і молодих жінок з дітьми до 5 років, які не мають постійного місця проживання і опинились в кризовій життєвій ситуації. Це великий будинок з усіма зручностями, в якому є кімнати для проживання на 2 людей, туалет, душ, ігрова кімната, кухня, їдальня та пральня. На території знаходиться зона для відпочинку, дитячий майданчик.

84301 Краматорськ,
вул. Танкістів, 24

У 1868 році на споруджуваній Курсько-Харківсько-Азовській залізниці біля річки Казенний Торець з'явилася залізнична станція, поблизу якої виросло селище Крам на Торці (потім поступово назва змінилась на Краматорівку). Поселення з 1926 року було селищем міського типу, у 1932 році отримало статус міста і назву Краматорськ. Населення - майже 154 тисяч мешканців.

На підприємствах у Краматорівці працювало багато спеціалістів-католиків з Європи, у тому числі і поляків. Відомо, що, принаймні, 1912 року їх духовними потребами опікувався о. Рилло, проте свого храму вони ще не мали. Мурований костел їх коштом у Старому місті почали споруджувати 1915 року, а завершили у 1917 році. За радянської влади храм закрили 16.08.1923р. і перетворили на зерносховище, а у вересні 1935 року колишня святиня стала Палацем піонерів. Пізніше будівлю костелу, яка сильно постраждала від пожежі під час війни, повністю знесли, а на її місці поставили пам'ятник Леніну.

39601 Кременчук,
вул. Сумська, 82,
+380 (536) 74-68-89

Назва міста походить від тюркського слова «керменчик», що у перекладі означає «невелика фортеця». Саме як «Керменчик» згадана переправа через Дніпро в районі сучасного міста у документі 1550 року (є згадка також 1540 року), але офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік. У 1648-1649 роках Кременчук був сотенним містечком правобережного Чигиринського полку, а з 1657-1659рр. - цетром староства. З 1765р. - центр новоствореної Новоросійської губернії. 1784 року Кременчук як повітове місто ввійшов до Катеринославського намісництва, але губернські установи залишились у ньому до 1789 року. Після ліквідації Катеринославського намісництва в 1796р. Кременчук приєднали до Малоросійської губернії, а з 1802 року став повітовим містом Полтавської губернії. 30.07.1920р. була утворена Кременчуцька губернія, з З 1922р. Кременчук - повіте місто, через рік - центр округу, а з 1939р. - адміністративний центр району. Населення - 220 тисяч мешканців.

5 червня 2001 року у Кременчуці було зареєстровано парафію св. Йосифа. Оскільки старий костел св. Йосифа віддали православним, протягом наступних років настоятель парафії Воздвиження Хреста Господнього у Полтаві майбутній єпископ о. Яцек Пиль OMI двічі на місяць служив Меси в однокімнатній квартирі однієї з парафіянок. У березні 2003 року за фінансової допомоги фундації 'Допомога церквам на Сході' і з допомогою о. Яцека та парафіян було придбано дві земельні ділянки зі старими аварійними будиночками для побудови парафіяльного центру. У грудні 2003 року завдяки допомозі організації RENOVABIS закуплено чотирикімнатну квартиру для сестер із згромадження Служебниць Божого Духа.

3960? Кременчук,
вул. 29 Вересня, 16/34

Назва міста походить від тюркського слова «керменчик», що у перекладі означає «невелика фортеця». Саме як «Керменчик» згадана переправа через Дніпро в районі сучасного міста у документі 1550 року (є згадка також 1540 року), але офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік. У 1648-1649 роках Кременчук був сотенним містечком правобережного Чигиринського полку, а з 1657-1659рр. - цетром староства. З 1765р. - центр новоствореної Новоросійської губернії. 1784 року Кременчук як повітове місто ввійшов до Катеринославського намісництва, але губернські установи залишились у ньому до 1789 року. Після ліквідації Катеринославського намісництва в 1796р. Кременчук приєднали до Малоросійської губернії, а з 1802 року став повітовим містом Полтавської губернії. 30.07.1920р. була утворена Кременчуцька губернія, з З 1922р. Кременчук - повіте місто, через рік - центр округу, а з 1939р. - адміністративний центр району. Населення - 220 тисяч мешканців.

У 1910 році у Кременчуці було споруджено костел св. Йосифа на кошти Г. Котович з Полтави. З 20-х до початку 90-тих років ХХ століття цей храм закрила радянська влада (дім санітарної культури, а пізніше - кінотеатр та дитяча спортивна школа). Потім його передали Українській Православній Церкві Київського патріархату, і він став Свято-Миколаївським собором - другою кафедрою Полтавської єпархії УПЦ КП (православні добудували храм з фасаду, встановили куполи з хрестами).