50023 Кривий Ріг,
вул. Вернадського, 65,
+380 (564) 72-15-02,
www: k.r.saletyni.org,
f.b.: 100049563107162

Заселення цих земель козаками розпочалось у XVII столітті. 1734 року Кривий Ріг згадується серед сіл Інгульської паланки, а 1771 рок тут розташувалась Ставка Коша Запорізької Січі. 8 травня 1775 року вперше згадується в офіційних документах (в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона»). Після ліквідації 1857 року військових поселень його переведено до розряду державних сіл, став центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії. У 1881 року у Кривому Розі почався розвиток гірничо-металургійної промисловості. 26 лютого 1919 року утворено Криворізький повіт з 30 волостями, який увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста. Нині - це найбільше місто України, яке не є обласним центром. Населення - понад 624 тисячі мешканців.

Першими римо-католиками у Кривому Розі були інженерно-технічні працівники гірничо-металургійних підприємств з Польщі та Німеччини. Наприкінці ХІХ століття було придбано у місцевого поміщика Харченка великий будинок (у Центрально-міському район, вул. Знаменська, 6), який перебудували на храм св. Бригіди. 1900 року парафія, адміністратором якої був о. Яків Дукарт, нараховувала понад 1300 вірних. Правда, схематизм Тираспільської єпархії за 1917 рік подає місцеву каплицю під титулом свв. Апп. Петра і Павла (настоятель - о. Георгій Байєр, кількість парафіян - 1234). У 1920 році радянська влада закрила та зруйнувала святиню.

37500 Лубни,
вул. Владислава Бєлоруса, 4

Місто засноване Великим князем Київським Володимиром 988 року в честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою. 1591 року місто отримало магдебурзьке право. У 1648-1781 роках Лубни були полковим центром, пізніше - повітовим центром, а з 1923 року є центром району. Населення - понад 46 тисяч мешканців.

Наприкінці 30-х - на початку 40-х років власник Лубен та навколишніх земель Єремія Вишневецький спорудив у місті костел св. Михаїла та монастир оо.-бернардинів, проте вони були знищені 1648 року козаками Богдана Хмельницького (за неперевіреною інформацією будівлі костельно-монастирського комплексу збереглись і в перебудованому вигляді використовуються за іншим призначення). Католицьке церковне життя у Лубнах почало відновлюватись лише у XIX столітті, проте до революції віряни не мали своєї святині.

91031 Луганськ,
вул. Мергельна, 102,
+380 (642) 58-46-58

У Запорізькі часи на території міста існували козацькі селища Кальміуської паланки Кам'яний Брід та Вергунка. У 1797 році навколо закладеного поблизу річки Лугань поряд із селищем Кам'яний Брід державного ливарно-гарматного заводу виникло селище Луганський Завод. 9 листопада 1882 року Луганський Завод, який злився з Кам'яним Бродом, отримав статус міста, назву Луганське і став повітовим центром. 5 листопада 1935 року місто перейменували на Ворошиловград, 3 червня 1938 року воно стало обласним центром. У 1958р. місту повернули назву Луганськ, проте у 1970-1990 роках знову називалось Ворошиловград. Населення - майже 4040 тисячі мешканців.

Перші католики (польського походження) поселились у Кам'яному Броді ще 1755 року, а пізніше - у селищі Луганський Завод. Чисельність католиків зростала також за рахунок інших переселенців із західних регіонів Російської імперії та з-за її меж. У 1902 році у Луганську постав молитовний дім парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бахмуті, а 1904 року на його місці було споруджено мурований костел Різдва Пресвятої Діви Марії коштом парафіян, серед яких окрім поляків були також австрійці, бельгійці, німці, французи та вірмени-католики. Їх ослуговували у різні часи оо. Даміан Сааков, Оттон Бем, Франц Козловський, Еммануїл Машуршан, Гавриїл Асланішвілі та Михайло Ягулов. Останній 1917 року опікувався двома з половиною тисячами вірян.

86108 Макіївка,
вул. Леніна, 30,
+380 (6232) 679-92

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Ще у середині 30-х років радянська влада у Макіївці закрила та знищила костел св. Йосифа. З відродженням у місті церковного життя 4 жовтня 2005 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив каплицю, збудовану за півроку зусиллями настоятеля о. Ярослава Вишневського та місцевих парафіян, а 16 листопада 2007 року відправив урочисту Літургію з нагоди 100-річчя парафії.

8610? Макіївка

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Для технічних спеціалістів-католиків (переважно, французів та бельгійців), які працювали на металургійному заводі у Макіївці, спочатку облаштували молитовну кімнату. У 1907 року місцеву парафію (вікаріат) став обслуговувати француз о.-ассумпціоніст Ежен Неве - майбутній єпископ Цитруський та Апостольский адміністратор Москви. Завдяки його зусиллям та коштам Російсько-Донецького товариства у 1908 році тут було споруджено мурований костел св. Йосифа, освячення якого відбулось 1915 року.

87543 Маріуполь,
вул. Бестужева, 60,
+380 (629) 24-17-70,
www: kostel-mari.blogspot.com

Перше стаціонарне поселення хліборобів на території Маріуполя постало у IX—X століттях і називалося Адамаха. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано на початку XVIст. запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Згодом Домаха перетворився на городище, а потім - на фортецю. У 1734 році перебудована й укріплена фортеця Домаха офіційно стала центром Кальміуської паланки (козацького військового округу) Запорізької Січі. У 1778 році поблизу заклали повітове місто Павловськ, яке 1779 року отримало назву Маріанополь чи Маріу-Поль. 1780 року місто остаточно перейменоване в Маріуполь. У 1948-1989 роках називалось Жданов. Населення - понад 440 тисяч мешканців.

У вересні 1995 року на квартирі Єлени і Віктора Клєщьових було проведено перше Богослужіння маріупольської спільноти римо-католиків, а 6 квітня 1996 року Свята Меса відбулась вже в актовому залі «Міськодоканала» (вул. Варганова, 7). 30 вересня 1996 року зареєстували римсько-католицьку парафію Успіння Матері Божої у Маріуполі. 24 жовтня 2002 року у місті з'явилась перша копія чудотворної ікони Матері Божої Ченстоховської. А 27 жовтня у присутності майбутнього єпископа о. Яна Собіло із Запоріжжя та о. Здіслава Зайонца із парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бердянську, котрий досі опікувався вірними у Маріуполі, парафію офіційно перейняли оо.-пауліни. 31 серпня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив парафіяльну каплицю у паулінському будинку.

8754? Маріуполь,
кут вулиць Торгової
та Італійської

Перше стаціонарне поселення хліборобів на території Маріуполя постало у IX—X століттях і називалося Адамаха. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано на початку XVIст. запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Згодом Домаха перетворився на городище, а потім - на фортецю. У 1734 році перебудована й укріплена фортеця Домаха офіційно стала центром Кальміуської паланки (козацького військового округу) Запорізької Січі. У 1778 році поблизу заклали повітове місто Павловськ, яке 1779 року отримало назву Маріанополь чи Маріу-Поль. 1780 року місто остаточно перейменоване в Маріуполь. У 1948-1989 роках називалось Жданов. Населення - понад 440 тисяч мешканців.

Імператорський дозвіл на спорудження римсько-католицького храму у Маріуполі було отримано 15 листопада 1853 року. Його будівництво розпочалось весною 1854 року на куті вулиць Торгової та Італійської на гроші, зібрані серед католиків- італійців (10 000 франків пожертвував також італійський король Віктор-Емануїл). 18 жовтня 1860 року новоспоруджений костел консекрував єпископ В. Ліпський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

875?? Маріуполь-Піонерське

Перше стаціонарне поселення хліборобів на території Маріуполя постало у IX—X століттях і називалося Адамаха. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано на початку XVIст. запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Згодом Домаха перетворився на городище, а потім - на фортецю. У 1734 році перебудована й укріплена фортеця Домаха офіційно стала центром Кальміуської паланки (козацького військового округу) Запорізької Січі. У 1778 році поблизу заклали повітове місто Павловськ, яке 1779 року отримало назву Маріанополь чи Маріу-Поль. 1780 року місто остаточно перейменоване в Маріуполь. У 1948-1989 роках називалось Жданов. Населення - понад 440 тисяч мешканців.

До 2015 року Піонерське було селом Новоазовського району, а 5 червня 2015 року виключене з облікових даних у зв'язку із тим, що увійшло у межі міста Маріуполя.

71013 Мар'янівка

Колонію Гетланд (Готланд) заснували 1823 року католицькі родини із Західної Прусії. На початку Ісв. війни село перейменували на Мар'янівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців.

Тривалий час богослужіння в поселенні проводились у пристосованих приміщеннях, а власний неоготичний мурований костел постав коштом парафіян 1875 року. На зламі XIX і XX століть майже тисячу місцевих парафіян, до яких належали віряни ще кількох сусідніх колоній, обслуговував о. Й. Фікс. У 1914-1917 роках чисельність парафіян становила 1375-1475 осіб, а опікувались ними спочатку о. Й. Ретер, потім - о. Ф. Лоран, а пізніше - о. Й. Шиндлер.

72316 Мелітополь,
вул. Дзержинського, 225

Перші згадки про Мелітополь (до 1816 року - Кизил-Яр, тюркською «Червоний берег», а потім - Новоолександрівка) припадають на 1769 рік, коли тут спорудили редут, в якому несли службу запорізькі козаки, проте воно вважається заснованим у 1784 році. 7 січня 1842 року поселення віднесли до розряду міст, назвали Мелітополем (із давньогрецької - «Медове місто») та зробили центром повіту. Нині - районний центр з населенням понад 153 тисячі мешканців.

До революції римо-католики Мелітополя належали до парафії св. Архангела Михаїла у Костгеймі (нині - Показне) і свого храму не мали.

У першій половині першого десятиліття ХХІ століття тут облаштували каплицю у будинку, в якому проживав священник, а 2007 року розпочалося спорудження мурованого костелу Успіння Пресвятої Діви Марії, яке завершили 2018 року.

Каплицею опікуються оо.-михайлити (згромадження св. Архангела Михаїла), працюють також черниці із згромадження Сестер Святих Кирила і Мефодія.