30030 Ганнопіль

Перша згадка про поселення Глинники, яке потім стало містечком Аннополь, датується 1542 роком. 1761 року князь Антоній Барнаба Яблоновський отримав від короля Августа ІІІ магдебурзьке право для свого села Глинники та назвав містечко на честь своєї першої дружини Анни Сангушко. У 1923-1931 роках Ганнопіль був районним центром. Нині тут проживає понад 1200 мешканців.

У 1752 році коштом місцевих власників у тоді ще Глинниках було споруджено дерев'яні костел Святого Духа та монастир для кармелітів. Проте цей храм згорів, і богослужіння відправлялись у цвинтарній каплиці. Син засновника містечка Антон Яблоновський виділив кошти на спорудження мурованого парафіяльного костелу, але із зведенням стін його будівництво зупинилось. Ймовірно, що пізніше цей храм було добудовано, оскільки є інформація, що мурована римсько- католицька святиня була знищена у радянські часи, а на її місці збудували клуб.

30053 Берездів

Перша згадка у документах про Берездів датується 1545 роком, а 1570 року він подається вже як містечко. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть у ньому проживало понад 3200 мешканців, нині ж село має близько 1400 осіб. У радянські часи був райцентром до 1924 року та у 1935-1959рр., потім увійшов до Славутського району, а від 2020 року є частиною Шепетівського.

У 50-х роках XVIII століття місцевий власник Берездова Ян Яблоновський збудував у містечку дерев'яний костел, який освятив єпископ Луцький Франциск Кобельський. Цей храм у джерелах часто датують 1756 роком, проте єпископ Кобельський помер 17 січня 1755 року, а отже берездівська святиня мала б бути не тільки спорудженою, але й навіть оснащеною, не пізніше 1754 року.

30343 Білогородка,
вул. Центральна

Перша документальна згадка про Білогородку датується 1400 роком, проте виникла вона раніше, про що свідчать збережені в центрі села залишки давньоукраїнського городища. 1880 року була містечком та мала чотири тисячі мешканців, 1911 року - 6310, нині - понад 1600 осіб. Входила до Ізяславського району, а від 2020 року є частиною Шепетівського.

Дерев'яний костел в Білогородці був збудований 1749 року (його спорудження приписують архітектору Паоло Фонтані). Можливо, що це була не перша святиня у містечку, бо є підстави вважати, що парафія тут існувала вже 1720 року.

30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

30510 Буртин,
вул. Перемоги, 51

Буртин засновано 1815 року. До 1937 року тут проживали лише римо-католики, більшість яких тоді ж репресували та вислали до Казахстану. Нині католики латинського обряду складають половину населення села, чисельність якого перевищує вісім сотень мешканців.

У 1991-1993 роках тут споруджено костел зусиллями майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM. 26 серпня 1993 року храм консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC.

30418 Цмівка,
f.b.: 439870723043528

Obecnie wieś Cmówka liczy około dwustu mieszkańców, w tym razem z sąsiednimi wsiami prawie sto katolików obrządku łacińskiego.

W latach 1020-1922 zbudowano tu drewniany kościół. W 1928 roku władze sowieckie zamknęły kościół przemieniając go na spichlerz. W 1989 roku przyszły biskup o. Stanisław Szyrokoradiuk OFM rozpoczął starania o oddanie świątyni, a w latach 1992-1994 o. Piotr Botwin OFM obmurował kościół cegłą.

30514 Черніївка,
вул. Шкільна, 29а

Po raz pierwszy wieś Czernijówka wspomniana jest w 1710 roku. Obecnie mieszka tu nieiwele ponad dwieści osób.

Razem z katolikami z sąsiednich wsi Kotiurżyńce i Błydnie liczba miejscowych wiernych nie przekracza setki. Współczesny murowany kościół zbudowano tu dzięki staraniom przyszłego biskupa o. Stanisława Szyrokoradiuka OFM.

W 1992 roku kościół poświęcił ówczesny biskup ordynariusz Kamieniecko- Podolski Jan Olszański MIC.

30413 Городнявка

Wieś Horodniawka, która została założona w 1545 roku liczy mniej niż 500 mieszkańców i tylko około dwadzieścia rodzin to rzymsko-katolicy.

Dawniej w Horodniawce był drewniany kościół, który w czasach sowieckich w latach 30-tych został przerobiony na spichlerz, później na klub. Na początku lat 90-tych został całkowicie rozebrany. Dzięki staraniom franciszkanów z parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Szepetówce i inicjatywie wiernych w 2003 roku rozpoczęto budowę własnego murowanego kościoła przeważnie kosztem parafian, który wyniósł 100 tysięcy hrywien.

30423 Городище

Dawnioruskie horodyszcze, które się tu znajduje niektórzy badacze uważają za Izasław, inni - twierdzą pod Izasławem. Zbudowano go w XIIw. i należało do księcia Trembowlańskiego księstwa, potem odeszło do Bołochiwskiego księstwa i pełniło funkcje obronne na jego północnych rubieżach. W 1241 roku Mongołowie zrujnowali horodyszcze. Według legendy wieś założyli w XIV wieku ludzie, którzy przeżyli najście Mongołów, nieopodal zrujnowanego horodyszcza – o jeden kilometr dalej. Po raz pierwszy w dokumentach Horodyszcze jest wspomniane jako własność księcia Eliasza Konstantego Ostrogskiego (akta z dnia 31.01.1534r.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

Po upadku reżimu komunistycznego wierni gromadzili się na Msze św. w domu prywatnym. W 1994 roku biskup Jan Olszański MIC poświęcił kamień węgielny pod budowę nowej świątyni, ponieważ dawny karmelitański kościół Najświętszej Maryi Panny, споруджений 1746-1782 роках, nie udało się odzyskać (його віддали Московському патріархату).

30423 Городище

Dawnioruskie horodyszcze, które się tu znajduje niektórzy badacze uważają za Izasław, inni - twierdzą pod Izasławem. Zbudowano go w XIIw. i należało do księcia Trembowlańskiego księstwa, potem odeszło do Bołochiwskiego księstwa i pełniło funkcje obronne na jego północnych rubieżach. W 1241 roku Mongołowie zrujnowali horodyszcze. Według legendy wieś założyli w XIV wieku ludzie, którzy przeżyli najście Mongołów, nieopodal zrujnowanego horodyszcza – o jeden kilometr dalej. Po raz pierwszy w dokumentach Horodyszcze jest wspomniane jako własność księcia Eliasza Konstantego Ostrogskiego (akta z dnia 31.01.1534r.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

W drugiej połowie XVIIw. rodzina Pogroszewskich założyła w Horodyszczu klasztor karmelitów trzewiczkowych, który otrzymał we własność wsie Horodyszcze, Paszki i Resztówka oraz inne koszty. Klasztor był rezydencją prowincjała Ruskiej prowincji zakonu. Współczesny klasztorno-kościelny zespół ufundowano w 1746 roku przez Stanisława i Józefa Lubomirskich. 12 травня 1782 року Луцьким єпископ- помічник Ян Хризостом Качковський освятив новобудову.