22120 Білопілля

Поселення Білопілля (Білополь) у давні часи було відоме як городище Бернавка, принаймні, з 1444 року. У 90-х роках XVI століття тут постало містечко, засноване родиною Тишкевичів, у власності якої воно відтоді і перебувало. Раніше Білопілля належало до Козятинського району, а тепер - до Хмільницького. Є селом, в якому проживає сім сотень мешканців.

Відомо, що костел тут був вже 1626 року, проте у часи козацьких війн його знищили. Потім завдяки родині Тишкевичів на місці давнього городища спорудили наступний дерев'яний храм, який на цьому ж місці у 1814-1818 роках було замінено мурованим костелом св. Антонія Падуанського (теж коштом Тишкевичів). Відтоді у підземеллі святині ховали усіх померлих членів цієї родини.

22000 Хмільник,
вул. Шевченка, 7,
+380 (4338) 225-12,
www: kostel2khmilnyk2ua.wixsite.com/k...,
f.b.: kostel.khmilnyk

Перша письмова згадка про Хмільник датується 1362 роком, коли литовський князь Ольгерд розгромив в битві біля річки Синюхи перекопських цариків братів Котлубея, Качибея і Дмитра, яким належало Поділля. Він же і оволодів Хмільником. У 1434 місто стає центром староства Подільського воєводства, а 1448 року отримало від великого князя литовського Казимира IV Яґелончика магдебурзьке право, пізніше підтверджене королем Сиґізмундом. Із 1923 року Хмільник є районним центром, а з 1979 року його віднесено до категорії міст обласного підпорядкування, в якому нині проживає понад 27 тисяч мешканців.

Місцеві дерев'яний костел і парафія існували з 1603 року, проте святиню зруйнували турки. У 1728 році храм було відбудовано заново в стилі тосканського бароко, після оснащення його консекрував 20 серпня 1738 року єпископ Франциск Кобельський. У 1802 році святиню реставрували на кошти Михайла Залевського, а 1826 року її реконсекрував єпископ Франциск Мацкевич.

22443 Черепашинці

Поселення Черепашинці вважається заснованим наприкінці XV - на початку XVII століть. У другій половині XVIII - першому десятилітті ХХ століть почергово перебувало у власності Холоневських, і Здзеховських. 1880 року тут проживало до 2 тисяч мешканців, 1892 року - 3030, 1897 року - 3495, 1905 року - 3730, нині - приблизно півтори тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Янові (нині - Іванові). Місцеві власники Холоневські в останні десятиліття XVIII століття розпочали в Черепашинцях будівництво палацу. І в закладеному при ньому парку збудували муровану каплицю, яку схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують 1773 роком.

22014 Держанівка,
вул. Калініна

Невеличке село Держанівка, в якому нині проживає менше двох сотень мешканців, вже існувало, принаймні, на початку XIX століття.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йони в Куманівцях (нині - св. Роха). 1827 року у Держанівці постала мурована цвинтарна каплиця, якою нині як своєю парафіяльною святинею послуговуються місцеві католики латинського обряду, а також віряни із сусідніх сіл Терешпіль, Софіївка, Сулківка та Хутір Український. А обслуговують їх дієцезіальні священники із парафії Пресвятої Трійці у Хмільнику.

22432 Іванів,
вул. вул. Михайла Богачука, 17

Іванів нині є селом, а до 1946 року був містом Янів. У 1410р. Адам Мишка розпочав будувати тут великий обороний замок, проте першою писемною згадкою про Янів вважається 1537 рік. Згадується також у 1545 і 1552 роках, а 1578 року поселення отримало магдебурзьке право. У 1833р. у місті проживало 1300 мешканців, на початку 80-х років ХІХст. - близько 2000, 1893 року - 2356, 1905 року - 5850, 1929 року - 6481, у тому числі 4570 українців і 240 поляків, нині - понад чотири тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

У 1754р. місцевий власник Адам Мишка Холоневський збудував у Янові дерев'яні монастир та каплицю Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, маючи намір передати їх якомусь чернечому ордену для обслуговування заснованої парафії. У 1760р. його пропозицію прийняли бернардини, проте єпископ Луцький Антоній Воллович не дав дозволу на утворення чернечого осередку, а погодився лише на одного ченця в якості адміністратора парафії.

22100 Козятин,
вул. Комсомольська, 28,
+380 (4342) 221-07,
www: kostel-kozyatin.blogspot.com,
f.b.: Kozyatyn.Kosciol

Перша письмова згадка про поселення на місці сучасного Козятина датується 1734 роком, а власне Козятин вперше у документах згадується у 1870 році. 7 липня 1874 року селище Козятин було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії. У 1923 році Козятин став районним центром Бердичівського повіту, а 1932 року зі зміною адміністративно- територіального поділу - районним центром Вінницької області. Проживає у місті понад 23 тисячі мешканців.

До 1911 року римо-католики Козятина належали до парафії св. Антонія у Білопіллі, а послуговувались цвинтарною дерев’яною каплицею, в якій відправлялися лише похоронні богослужіння.

У 1911 році, коли громада нараховувала 3251 парафіян, почалося будівництво неоготичного костелу Матері Божої Доброї Ради, який був повністю знищений радянською владою у 1936 (чи 1937) році. Вірні, позбавлені свого храму, молилися вдома. За часів окупації душпастирську опіку здійснював німецький капелан. У 1975 році місцеві римо-католики розпочали клопотання про реєстрацію парафії. На зібрані пожертвування було викуплено будинок і пристосовано його під каплицю. Після отримання дозволу обласної та місцевої влади перша Літургія була відправлена 21.11.1983р., а остаточно парафію зареєстровали 11.06.1988р.

22100 Козятин

Перша письмова згадка про поселення на місці сучасного Козятина датується 1734 роком, а власне Козятин вперше у документах згадується у 1870 році. 7 липня 1874 року селище Козятин було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії. У 1923 році Козятин став районним центром Бердичівського повіту, а 1932 року зі зміною адміністративно- територіального поділу - районним центром Вінницької області. Проживає у місті понад 23 тисячі мешканців.

До 1911 року римо-католики Козятина належали до парафії св. Антонія у Білопіллі, а послуговувались цвинтарною дерев’яною каплицею, в якій відправлялися лише похоронні богослужіння.

У 1911 році, коли громада нараховувала 3251 парафіян, почалося будівництво неоготичного костелу з червоної цегли у центрі міста (нині там відділення пошти) завдяки зусиллям багатого козятинця Мар'яна Васютинського коштом парафіян. Ймовірно, що проект цього костелу, який так схожий на київський храм св. Миколая, виконав архітектор Владислав Городецький. Завершили спорудження святині 1918 року. Останнім настоятелем храму був о. О. Самосенко, якого засудили на 10 років ув’язнення. У 1936 (чи 1937) році костел висадили у повітря.

22053 Куманівці

Куманівці відомі в документах, принаймні, від 1539 року, але, за не підтвердженою інформацією, ним уже 1379 року (і аж до 1917 року) володіла родина Кумановських гербу Остоя. У 80-х роках ХІХ століття у селі проживало понад вісім сотень мешканців, нині - понад сім сотень.

Парафія у Куманівцях постала 1796 року завдяки коштам власника села Фабіана Кумановського та зусиллям греко-католицького священника о. Бараневича, який не перейшов у православ'я, а прийняв латинський обряд та став першим місцевим настоятелем. 1797 року на кладовищі було споруджено дерев'яну каплицю. А вже 1802 року теж коштом вже згаданого власника поселення поруч із каплицею розпочали будівництво мурованого костелу св. Йони, яке завдяки зусиллям настоятеля о. Михайловського повністю завершили 5 листопада 1861 року, ймовірно, освяченням храму (каплицю розібрали). Святиня мала дві вежі, головний та два бічні вівтарі, на бокових стінах було по чотири вікна. Недалеко від неї знаходився парафіяльний будинок.

22112 Листопадівка

Prawdopodobnie Bogudzięka została założona w 1847 roku. Od 1933r. dostała ona nazwę Listopadówka. Większość tej niedużej wioski stanowili Polacy. Нині тут проживає менше сотні селян.

Miejscowy murowany kościół zbudowano tu jeszcze na przełomie XIX i XX wieków jako kaplicę filialną parafii Trójcy Przenajświętszej w Chmielniku. Po rewolucji świątynię zamknięto, a w latach II wojny światowej znów była ona czynna. W 1947 roku kościół był restaurowany.

22133 Махнівка,
вул. Шкільна, 8,
+380 (4342) 320-38

Поселення Махнівка (у 1935-2016рр. - Комсомольське) постало на землях, які 1430 року Каленик (предок магнатів Тишкевичів) отримав від князя Свидригайла. У 1767р. Протазій Потоцький зробив його своєю резиденцією, після чого Махнівку називали 'малою Варшавою'. 1791 року отримала привілеї містечка, у 1796-1846рр. була центром повіту, від 1845р. - центром волості. У 1885р. тут проживало 955 мешканців, 1897 року - 5343, нині - понад 3400 осіб. У 1923-1962рр. була райцентром, потім належала до Козятинського району, а 2020 року увійшла до Хмільницького.

У 1628 році у Махнівці місцевий власник Януш Тишкевич фундував бернардинський костельно-монастирський комплекс (ченці також обслуговували парафію), проте через двадцять років їх храм та монастир знищили козаки Максима Кривоноса. А відновлену пізніше святиню 1690 року зруйнували повстанці Семена Палія.