13400 Андрушівка,
вул. Київська, 7,
+380 (4136) 214-16

Андрушівка (стара назва - Андрусівка) вперше документально згадується 1683 роком. 1798 року тут проживало 1046 мешканців, 1850 року - 1367, наприкінці ХІХст. - 2181, 1911 року - 2359, нині - понад 8300 осіб. У 1859 році стала містечком, у 1923-1930рр. і від 1937 року до 2020 року була райцентром. 1938 року стала селищем міського типу, а 1975 року отримала статус міста.

Католики латинського обряду Андрушівки належали до парафії св. Антонія Падуанського у Котельні (нині - Стара Котельня). Мурована андрушівська каплиця постала у 1796-1798 роках коштом місцевого власника Йосифа Бєжинського (її спорудження було погоджено церковною владою 25 червня 1796 року).

13300 Бердичів,
вул. Європейська, 25,
+380 (4143) 213-89,
f.b.: 100092669199092

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

Спочатку парафією в Бердичеві на підставі 'cura animarum' опікувались місцеві кармеліти босі, які мали у містечку монастир та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, а належало до неї 23 села. У 1756р. на місці майбутнього парафіяльного храму збудували дерев'яну восьмигранну каплицю на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбулась цього ж року в кармелітській святині.

13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

13300 Бердичів,
вул. Івана Огієнка, 26,

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

У 1900 році поміщик А. Корнілов на своєму хутері на північно-східній околиці Бердичева розпочав будівництво заводу з виробництва цукру, який запрацював 1907 року. Тут оселились будівельники та перші робітники цукроварні. Так постав мікрорайон Бердичева, який назвали Корнилівкою.

13642 Білилівка

Білилівка (раніше мала назви Білилів та Роставець) вважається утвореною 1071 року. Пізніше були періоди руйнування та відновлення, а документально згадується у 1604, 1605, 1607, 1608 і 1612 роках. Була містечком. На початку ХХ століття тут проживало близько 5300 мешканців, нині - майже 2200 осіб. Була волосним центром, у 1923-1925 роках - райцентром, потім увійшла до Ружинського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського.

Перший (дерев'яний) костел у Білилівці фундував її власник Кароль Корецький, який отримав місцеву маєтність після 1633 року. Вочевидь, цей храм був зруйнований в часи козацько-польських воєн та тривалий час не відновлювався.

13374 Хажин,
вул. Двірська, 24

Село Хажин документально відоме від 1611 року. 1864 року тут проживало 518 мешканців, 1900 року - 872, 1926 року - 1328, у тому числі 483 поляків, нині воно має понад тисячу осіб.

Католики латинського обряду Хажина належали до парафії св. Яна Непомуцького у Махнівці. У 1804 році місцевий поміщик Людвик Мазаракі, який придбав маєтність наприкінці XVIII століття, збудував тут муровану каплицю. У схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії вона згадується від 1852 року (у складі махнівської парафії).

13200 Чуднів,
вул. Європейська, 5,
+380 (4139) 210-57,
www: chudniv.ofm.org.ua,
f.b.: 100066579611595

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія у Чуднові існувала від середини XVст., дерев'яні костели кілька разів нищились нападниками та поставали заново, доки 1760 року не збудували мурований храм Знайдення Святого Хреста. Тоді ж, у 60-х роках XVIIIст. збудували також дерев'яний костел свв. Яна Непомуцького і Йоана Капістранського (і монастир) для бернардинів, який 1813 року замінили мурованим. Проте у 1832р. їх конвент царська влада ліквідувала, а будівлі передала військовим, які довели їх до руйнації і продажу на будматеріали.

13200 Чуднів

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія (і перший дерев'яний костел) постали у Чуднові коштом купців та інших вірян ще у середині XV століття, отримавши в дотації село Сербинівка, проте були знищені разом із поселенням татарами 1482 року. Наприкінці цього століття Чуднів відбудували, а храм вже поставили в іншому місці.

13322 Гвіздава,
вул. Щорса, 1а,
+380 (4143) 990-21

Przeważna większość niedużej wsi Gwozdawa, liczącej około dwustu mieszkańców, to Polacy.

Спільнота римо-католиків у Гвіздаві утворилась 1990 року. Сюди щонеділі доїжджав майбутній єпископ о. Віталій Скомаровський, а відправлялись Меси спочатку у приватному будинку, а потім в адаптованій каплиці у старому клубі. 1999 року місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму, яке розпочалось 2001 року. Будівництво завершили тоді, коли гості з Польщі привезли кошти на його добудову. 20 czerwca 2004 roku w kościele pierwszą Mszę świętą jako swoją prymicyjną odprawił pochodzący z Gwozdawy ks. Edward Kożuchowski.

13450 Городківка,
вул. Шкільна, 40

Городківка (до 1946р. - Халаїмгородок) існувала ще у давньоукраїнські часи під назвою Китайгородок. Після знищення татаро-монголами відроджувалась як Великі Жерделі, Скоргородок та просто Городок, а від початку XVIIст. - як Халаїмгородок за прізвищем тодішніх місцевих власників. У 1880р. тут проживало 1690 мешканців, у тому числі півтисячі римо-католиків, 1900 року - 2279, нині село має майже 1100 осіб. Входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

У 1818 році у Халаїмгородку коштом місцевого власника Дезидерія Івановського постала мурована каплиця (в джерелах помилково її будівництво приписують Міхаловському - чоловіку Фабіани Івановської, дочки Дезидерія, народженої 1810 року). Принаймні, від початку 50-х років Халаїмгородок вже був філією парафії парафії св. Антонія у Білопіллі з окремим душпастиром о. Адамом Камінським.