12741 Олександрівка,
+380 (4141) 698-32, 698-33

Село Олександрівка відоме, принаймні, від початку ХХ століття. Нині його населення нараховує трохи більше півтисячі мешканців.

У 1998 році тут розпочав свою діяльність Будинок Милосердя св. Єлизавети (притулок для літніх самотніх людей) при організації 'Caritas-Spes Олександрівка', яким опікуються черниці-гоноратки. 8 жовтня 2011 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM освятив новий будинок цих монахинь (раніше сестри проживали у будинку притулку, а тепер у звільнених ними приміщеннях можна буде розмістити нових підопічних). У літній період тут функціонує табір для дітей.

12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

11255 Бараші

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

У 1795 році в Барашах у центрі села на теренах древнього городища місцевий землевласник Йосиф Урбановський збудував власним коштом дерев'яний костел, який, принаймні, від середини XIX століття був філіальною святинею парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. У 1900 році храм обшили ззовні і всередині струганими дошками і пофарбували в синій колір.

11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

11252 Бастова Рудня,
вул. Центральна, 22

У 1902 році село Бастова Рудня нараховувало 191 мешканців, 1906 року - 188, 1923 року - 280, нині тут проживає приблизно стільки ж осіб. Село входило до Ємільчинського району, а 2020 року стало частиною Звягельського.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах, а 1911 року перейшли до новоствореної парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у сусідніх Барашах. Своєї святині вони не мали.

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

11714 Городниця,
вул. Петровського, 38

Перша письмова згадка про Городницю датується 1390 роком, хоча поселення вважається заснованим ще 1127 року. Принаймні, від XIX століття була центром волості, а наприкінці цього століття нараховувала майже 2200 мешканців, 1911 року - лише 1267, нині ж - понад 5300 осіб. У 1923-1957 роках була райцентром, а 10 грудня 1938 року отримала статус селища міського типу.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Корці. 1802 року коштом місцевих власників Любомирських в Городниці було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, яку 1874 року відновили чергові власники Руліковські. Принаймні, від 1876 року в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії Городниця подається як філія корецької парафії (тоді опікувався нею окремий душпастир о. Франц Кондрацький, 1889 року - о. Яким Ліпський).

12726 Ялишів

Село Ялишів (колишня назва - Єлашів) вважається заснованим у першій половині XVIII століття. Наприкінці ХІХ століття мало 266 мешканців, сьогодні ж чисельність його населення складає лише півтори сотні селян. Село входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Католики латинського обряду Ялишева раніше належали до парафії св. Анни у Полонному на Хмельниччині та не мали свого храму. На початку 90-х років ХІХ стоіліття їх став обслуговувати о. Єжи Скверчинський із Мар'янівки, який 1994 року заснував тут парафію. Під його керівництвом також в Ялишеві відбулось спорудження мурованого костелу. 1 травня 2000 року новозбудований костел освятив під титулом св. Йосифа, Робітника, єпископ Ян Пурвінський. Послуговуються ним також віряни сусіднього Лісового, яке до 1960 року називалось Гутою Жаборицькою.

12727 Явне

Село Явне (колись - Ямне і навіть Йовенське) засноване на переломі XVIII - XIX століть. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 376 мешканців, нині - близько двох з половиною сотень осіб. Село входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Анни у Полонному на Хмельниччині та своєї святині не мали. На початку 90-х років ХХ століття до них прижджав о. Єжи Скверчинський із Мар'янівки, який 1994 року заснував тут парафію та опікувався будівництвом храму. 26 серпня 2000 року новоспоруджену каплицю освятив під титулом Матері Божої Ченстоховської єпископ Ян Пурвінський.

11200 Ємільчине,
вул. Миру, 69,
+380 (4149) 212-82,
f.b.: 719002846723064

Межирічка вперше згадується письмово 1585 роком. Від 1812 року містечко належало Федору Уварову, який перейменував його на Емільчин(о) на честь доньки Емілії. З 1923 року - районний центр, 1944 року перейменоване на Ємільчине, з 1957 року - селище (міського типу), 2020 року перейшло до Звягельського району. 1906 року тут проживало 1835 мешканців, нині - близько 6600 осіб.

Католики латинського обряду Емільчина належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Звягелі. У схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1830-1831 років є згадка про якусь емільчинську каплицю у складі цієї парафії, проте вже, принаймні, 1852 року вона відсутня. У 1908-1909 роках коштом місцевих вірних у містечку завдяки зусиллям звягельського настоятеля о. Владислава Ляховича збудували мурований храм.