35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1

Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.

45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 22

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Мурована каплиця на цвинтарі парафії св. Йоана Хрестителя (з ХХ століття - Пресвятої Трійці) у Берестечку згадується як громадська у всіх схематизмах Луцької дієцезії (пізніше - Луцько-Житомирської, а ще пізніше - знову Луцької) від 1852 року, хоча вважається, що була збудована як усипальниця Рациборських у 1854 році. Більше того, встановлена на святині у 2000-х роках пам'ятна таблиця датує її XVIII століттям (очевидно, просто продублювали час будівництва костелу).

45765 Берестечко

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Після заснування міста у Берестечку постали також костел і парафія, проте вже у першій половині 80-х років XVIст. місцевий власник Олександр Проньський передав їх кальвіністам-аріанам. Наступний власник Владислав Лєщинський теж був завзятим кальвіністом. Його син Андрій став католиком і намагався створити у Берестечку бернардинський осередок, навіть збудував у місті дерев'яні каплицю св. Андрія та тимчасову резиденцію ченців при ній, в якій оселив одного бернардина (свого капелана), але реалізувати повністю цей задум йому не вдалось.

34600 Березне,
вул. Івана Франка

Перша достовірна письмова згадка про Березне, яке називалось також Андріїв, датується 1445 роком. У 1584 році поселенню надали магдебурзьке право, а згадується воно тоді вже як 'Березне або Андріїв'. У 1957 році Березне отримало статус селища міського типу, а 2000 року - міста. Є районним центром з населенням понад 13 тисяч мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у Березному постав 1616 року коштом Миколая Семашки, проте наприкінці цього ж століття був зруйнований козаками і татарами. Відбудували святиню у 1717 році завдяки Яну Даниловичу. 1765 року тут було засновано самостійну парафію. 23 вересня 1813 року урочисто вмурували наріжний камінь під будівництво з фундації родини Коженьовських нового мурованого костелу, яке повністю завершили 21 жовтня 1817 року. Храм у 1826 році консекрував єпископ Ян Підгороденський.

34164 Бережниця

Бережниця відома, принаймні, від початку XVII століття. Була містечком, наприкінці ХІХ століття тут проживало майже три тисячі мешканців, 1921 року - 2434, у тому числі 895 українців, 184 поляків та 1 чех, нині є селом із населенням близько шести сотень осіб. Входила до Дубровицького району, а від 2020 року є частинолю Сарненського.

Перший (дерев'яний) костел у містечку постав 1614 року коштом Януша Острозького. Від 1681 року у головному вівтарі цього та наступних храмів містився чудотворний образ Матері Божої. 1726 року цей костел замінив інший бароковий дерев'яний храм із мурованим пресбітерієм, споруджений завдяки Богуславу Скірмунту. Святиню після належного оснащення консекрував 1742 року єпископ-ординарій Луцький Франциск Кобельський.

44713 Білин

Село Білин вважається заснованим 1653 року. Перед ІІ світовою війною переважна більшість його населення була польською. 9 квітня 1944 року німецькі окупанти майже повністю знищили село (із січня 1944 року тут був осередок концентрації 27 Волинської дивізії піхоти АК). Нині у селі проживає трохи більше чотирьох сотень осіб.

Католики латинського обряду Білина належали до парафії святих Йоахима i Анни у Володимирі. Свою святиню у селі вони отримали лише на початку 30-х років ХХ століття.

Біндюга

Відоме ще з XIV століття поселення Біндюга над Бугом знищила радянська влада майже відразу після свого встановлення. Спочатку 1939 року вона виселила мешканців села, оскільки саме Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія. А після війни було переселено і ту частину мешканців, яка повернулась сюди у період німецької окупації, але тепер уже у зв'язку із радянсько-польським кордоном.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Проте наприкінці XVIII століття, коли австрійсько-російський кордон по Бугу відрізав Біндюгу від Дубенки, село приєднали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Мурований костел у Біндюзі було споруджено у 60-х роках XVIII століття коштом власника села Казимира Виджги. 1845 року храм перебудували. У 1921 році було засновано самостійну парафію, яка наприкінці 30-х років за настоятеля о. Ігнатія Пожерського налічувала понад 1700 вірних.

35210 Боремель

Вперше Боремль (Буремль) згадується 1100 роком, а назва Боремель вживається із XVI століття. 1547 року отримав магдебургське право. У 1781 році містечко відвідав король Станіслав Август. 1796 року Боремель став волосним центром. Нині є селом із населенням близько 1100 мешканців, яке входило до Демидівського району, а відтепер - до Дубенського.

Римо-католики Боремля спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочівці. 1782 року завдяки родині місцевих власників Чацьких було споруджено мурований костел Пресвятої Трійці. Але, принаймні, у першій третині наступного, XIXст. боремельський храм вже був філією парафії Преображення Господнього у Лисині і став відомим своєю іконою із зображенням Ісуса Христа і тридцяти трьох хрестів пензля художника італійської школи, вивезеною із Італії під час Італійської компанії французьких військ наприкінці XVIIIст. Цей образ нібито Наполеон І Бонапарт подарував за бойові заслуги польському генералу Вікентію Шептицькому, котрий, одружившись на княгині Констанції Чацькій, пожертвував його костелу у Боремлі.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).