45700 Горохів

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Перший костел в Горохові під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста постав коштом власників міста родини Сангушків 1619 року та був консекрований у 1626 році єпископом Луцьким Станіславом Лубенським. Його замінила 1718 року нова святиня (за кошти Йоанни Вєльгорської), консекрована 1727 року єпископом Київським Самуелем Ожгою, але вона згоріла 24 травня 1802 року. У 1808 році черговий власник міста Валерій Стройновський збудував новий мурований храм, який консекрував цього ж року єпископ- коад'ютер Луцький Ієронім Стройновський. Парафія у середині 30-х років минулого налічувала майже три з половиню тисячі вірян, які проживали у Горохові та ще чотирьох десятках навколишніх населених пунктах, і обслуговувалась двома священиками Олександрами - оо. Пузиревичем (настоятель) та Іваніцьким.

45700 Горохів,
вул. Богдана Хмельницького, 2,
www: parafiahorochow.wixsite.com/ukra...,
f.b.: RomeCatcholicHorokhiv

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Горохівський костел Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста фізично проіснував десь до 60-х років минулого століття. А потім його, за різними джерелами, радянська влада або знищила повністю, або лише частково, перебудувавши для іншого призначення. 1973 року було ліквідоване також місцеве римсько-католицьке кладовище. Невелика громада римо-католиків міста збирається у приміщенні спортивної школи, орендованому Товариством польської культури ім. Е. Фелінської. У грудні 2015 року горохівський настоятель та священик УПЦ КП освятили пам’ятний знак на місці ліквідованого кладовища.

45070 Голоби,
вул. Грушевського, 2

У Голобах було укріплене давньоукраїнське городище, яке знищили татаро-монголи в ХІІІ столітті. Пізніше в документах Голоби вперше згадуються 1434 роком, а також у 1545, 1570 і 1577 роках. 1795 року тут проживало 615 жителів, 1900 року - 1517, нині - - понад 4 тисячі мешканців. У 1940-1957рр. Голоби були райцентром, 1957 року стали селищем міського типу.

Ще 1700 року у Голобах розпочалось спорудження костелу коштом місцевого власника Стефана Ярузельського, проте 1708 року шведи його знищили разом із поселенням за те, що голобчани чинили їм опір. Сучасний бароковий мурований храм на місці зруйнованого збудував у 1711-1718 роках наступний власник Йосиф Ярузельський (у деяких схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії в якості дати спорудження подають 1628 чи 1728 роки).

35364 Грушвиця

Грушвиця у документах вперше згадується 1565 року, проте поселення значно старіше (зокрема, тут існує досліджене городище Х-ХІ століть). У другій половині XIX століття в Грушвиці та її околицях поселились чеські, польські та німецькі колоністи. Їх нащадки у різні часи були репатрійовані, зокрема, 1948 року - чехи, а їх місце зайняли навколишні селяни, а потім - українці з Польщі, Словаччини та Полісся. Нині у селі, що поділяється на Грушвицю Першу і Грушвицю Другу, проживає відповідно близько дев'яти та двох сотень мешканців.

У 1756 році місцевий власник Ян Каменський збудував у селі дерев'яну капличку, яку 1809 року замінила нова і теж дерев'яна. Її добудував Ян Томашевич. Переважну більшість вірян складали чехи. На підставі угоди між єпископами Луцька та Оломоуц (Чехія) сюди до 1925 року направляли священників з Чехії (оо. Клемент Журек, Йозеф Стршиж та Одрей Кршенек).

35454 Глибочок

В урочищі Замчище села виявлено давньоукраїнське городище округлої форми, оточене подвійним валом, та знайдені предмети тих часів, проте Глибочок у документах вперше згадується 1545 роком. 1906 року тут проживало лише 222 мешканців, більшість яких була українцями, нині ж чисельність населення майже не змінилась - 213 осіб. Село входило до Гощанського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

У 1927 році коштом місцевих римо-католиків та прикордонників у Глибочку збудували дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, а вже 1928 року тут було засновано парафію, до якої увійшли населені пункти, що раніше належали парафіям Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі та cв. Антонія Падуанського у Межирічах Корецьких (Великих Межирічах).

45111 Іванівка

Вперше документально Янівка згадується 1577 року, є також згадки у 1583 році та на початку наступного століття. Була містечком, проте, принаймні, на початку ХХст. (за чисельності мешканців близько 350) вже вважалась селом, яке 1946 року перейменували на Іванівку. Нині тут проживає менше трьох сотень осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перші (дерев'яні) костел і монастир для бернардинів в Янівці фундував 14 квітня 1629 року власник містечка Миколай Єло-Малінський разом із дружиною Кристиною (із Вишневецьких), подарувавши ченцям земельні наділи та кошти на спорудження будівель. Бічний вівтар храму містив стародавній образ Матері Божої, який Адам Вишневецький отримав від Димитрія, що у 1605-1606рр. був московським царем. Проте під час козацько-польської війни бернардинський костельно-монастирський комплекс було зруйновано.

34641 Яцьковичі,
вул. Зарічна

Село Яцьковичі було засноване у другій половині XIX століття родиною дрібних поміщиків Яцьковицьких і населене переважно українцями. А колишнє переважно польське село (Рудня) Поташня, що нині є частиною Яцьковичів, заснували мазури, які копали тут руду та випалювали цеглу, а відходи виробництва (поташ) висипали вздовж річки. 1943 року внаслідок братовбивчого українсько-польського конфлікту ці села були взаємно зруйновані. Нині у Яцьківцях проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Березнівського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

Католики латинського обряду Поташні і Яцьковичів, ймовірно, належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1923-1924 роках у Поташні було засновано парафію, якою став опікуватись адміністратор о. Франциск Рутковський.

Kościół drewniany

Завдяки його зусиллям і коштам близько трьох з половиною тисяч парафіян, що проживали також у трьох десятках навколишніх сіл і хуторів, 1925 року Поташня отримала перший (дерев'яний) костел св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії. У 1927 році о. Рутковського замінив настоятель о. Йосиф Олександрович, наступного, 1928 року адміністратором став о. Раймонд Козич, ще через рік - о. Стефан Іваніцький, а 1932 року настоятелем призначили о. Фаустина Лісіцького. В середині 30-х років парафію перейняв настоятель о. Юлій Януш, який 1936 року розпочав у селі будівництво мурованого храму, що мав замінити дерев'яний, за проектом у стилі пізнього модерну молодого львівського архітектора Оттона Федака.