45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 20

Берестечко, яке виникло як передмістя древнього міста Перемиля, відомого у джерелах з 1 червня 1097 року, згодом стає самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки у грамоті Великого князя Литовського Казимира Ягелончика від 1-го червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право. Нинішній статус міста - з 1940 року. Населення - менше двох тисяч мешканців.

У 90-х роках ХХ століття частково зруйнований радянською владою костел Пресвятої Трійці віддали греко-католикам. 9 квітня 1996 року було зареєстровано місцеву громаду римо-католиків, яка послуговується відремонтованою зусиллями о. Людовика Камілевського каплицею на зруйнованому парафіяльному цвинтарі, спорудженою 1854 року як гробівець Рациборських.

45765 Берестечко

Берестечко, яке виникло як передмістя древнього міста Перемиля, відомого у джерелах з 1 червня 1097 року, згодом стає самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки у грамоті Великого князя Литовського Казимира Ягелончика від 1-го червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право. Нинішній статус міста - з 1940 року. Населення - менше двох тисяч мешканців.

У 1711–1733 роках на місці старого дерев’яного костелу св. Андрія Апостола оо.-тринітаріїв середини XVII століття було споруджено коштом місцевого власника Томаша Карчевського пізньобароковий мурований храм Пресвятої Трійці, який консекрував єпископ Каспер Цецішовський 1801 року (оснащення храму коштом чергового власника Яна Замойського тривало до 1765 року). Костел мав 8 вівтарів, був оздоблений картинами та фресками художників о.-тринітарія Йозефа Прехтля та Кармароні (Кармоччі).

Біндюга

Відоме ще з XIV століття поселення Біндюга над Бугом знищила радянська влада майже відразу після свого встановлення. Спочатку 1939 року вона виселила мешканців села, оскільки саме Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія. А після війни було переселено і ту частину мешканців, яка повернулась сюди у період німецької окупації, але тепер уже у зв'язку із радянсько-польським кордоном.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Проте наприкінці XVIII століття, коли австрійсько-російський кордон по Бугу відрізав Біндюгу від Дубенки, село приєднали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Мурований костел у Біндюзі було споруджено у 60-х роках XVIII століття коштом власника села Казимира Виджги. 1845 року храм перебудували. У 1921 році було засновано самостійну парафію, яка наприкінці 30-х років за настоятеля о. Ігнатія Пожерського налічувала понад 1700 вірних.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.

44700 Володимир,
вул. Ковельська, 1

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Перший парафіяльний дерев'яний костел у Володимирі постав ще у другій половині XIVст., обслуговувався домініканцями і мав титул Пресвятої Діви Марії, а перший парафіяльний дерев'яний храм свв. Йоахима i Анни збудували 1554 року з фундації княжни Анни Збаразької, проте він (чи черговий дерев'яний) згорів 1736 року.

44700 Володимир,
вул. Миколаївська, 20

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Місія луцьких єзуїтів постала у Володимирі 1719 року завдяки фундації Ядвіги Загоровської від 1718 року, служили вони при парафії свв. Йоахима i Анни. Проте лише 1755 року на виділені Гнатом Садовським кошти розпочалось будівництво їх мурованого костельно-монастирського комплексу. Спочатку під керівництвом луцького єзуїта о. Михайла Радзиміновського спорудили храм, який 1770 року (11 липня?) консекрував під титулом Розіслання Апостолів єпископ Холмський Фелікс Турський.

44703 Володимир,
вул. Данила Галицького, 2

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Домініканці у Володимирі служили вже у другій половині XIVст. при парафіяльному костелі Пресвятої Діви Марії, проте їх монастир постав пізніше (ймовірно, наступного століття, принаймні, вже існував у середині цього століття). 17 липня 1497 року великий князь Литовський Олександр Ягеллончик, майбутній король Польщі, надав домініканському конвенту досить скромну додаткову фундацію. Можливо, що саме з тих часів їхній храм мав титул Пресвятої Трійці.

44530 Ворокомле

Ворокомле (Ворокомль, Ворокомель) вперше у документах згадується 1502 року. В середині XIX століття село нараховувало шість сотень мешканців, наприкінці цього століття близько - 740, 1911 року - 1183, нині ж тут проживає приблизно 1900 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. 1856 року місцевий власник Леон Красицький завершив будівництво досить великої мурованої каплиці, в крипті якої було поховано його дружину Антоніну, що померла 1853 року (потім тут знайшли вічний спочинок також інші члени цієї родини).