45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 22

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Мурована каплиця на цвинтарі парафії св. Йоана Хрестителя (з ХХ століття - Пресвятої Трійці) у Берестечку згадується як громадська у всіх схематизмах Луцької дієцезії (пізніше - Луцько-Житомирської, а ще пізніше - знову Луцької) від 1852 року, хоча вважається, що була збудована як усипальниця Рациборських у 1854 році. Більше того, встановлена на святині у 2000-х роках пам'ятна таблиця датує її XVIII століттям (очевидно, просто продублювали час будівництва костелу).

45765 Берестечко

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Після заснування міста у Берестечку постали також костел і парафія, проте вже у першій половині 80-х років XVIст. місцевий власник Олександр Проньський передав їх кальвіністам-аріанам. Наступний власник Владислав Лєщинський теж був завзятим кальвіністом. Його син Андрій став католиком і намагався створити у Берестечку бернардинський осередок, навіть збудував у місті дерев'яні каплицю св. Андрія та тимчасову резиденцію ченців при ній, в якій оселив одного бернардина (свого капелана), але реалізувати повністю цей задум йому не вдалось.

44713 Білин

Село Білин вважається заснованим 1653 року. Перед ІІ світовою війною переважна більшість його населення була польською. 9 квітня 1944 року німецькі окупанти майже повністю знищили село (із січня 1944 року тут був осередок концентрації 27 Волинської дивізії піхоти АК). Нині у селі проживає трохи більше чотирьох сотень осіб.

Католики латинського обряду Білина належали до парафії святих Йоахима i Анни у Володимирі. Свою святиню у селі вони отримали лише на початку 30-х років ХХ століття.

Біндюга

Село Б(є/і)нд(ю/у)га над Бугом відоме ще з XIV століття. 1880 року тут проживало 350 мешканців, більшість яких була римо-католиками, а на початку 20-х років ХХст. - близько 540, у тому числі 360 римо-католиків, проте його знищила радянська влада. 1939 року селян виселили, оскільки Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія, а після війни у зв'язку із радянсько-польським кордоном переселили і ту частину мешканців, яка повернулась сюди під час німецької окупації. Терен раніше належав до Любомльського району.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Мурований костел у Біндюзі збудували у 1764 році коштом власника села Казимира Виджги. Цю дату подають усі схематизми Луцько-Житомирської та Луцької дієцезій міжвоєнного періоду, за винятком двох останніх, які містять 1774 рік (ймовірно, помилково, оскільки храм згадується у візитаційних матеріалах дубенцівської парафії вже 1765 року).

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

45233 Цумань,
вул. 1-го Травня, 1

Перша згадка у документах про Цумань датується 1557 роком. Вже через чверть століття поселення стало власністю родини Радзивілів, у володінні якої знаходилось аж до 1939 року. У 1940 році отримало статус селища міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Ківерцівського району. Нині ж Цумань вже у Луцькому районі та нараховує близько 12 тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці в Олиці. Свій мурований костел у романському стилі під титулом св. Аргентинуса вони отримали лише 1936 року (завдяки родині вищезгаданих Радзивілів), а виокремились у самостійну парафію у 1938-1939 роках. Відомо, що 1939 року настоятелем тут був о. Станіслав Селява, а потім - о. Стефан Завадський. Після 1943 року храм було закрито, а у 50-х роках перетворено на будинок культури.

44636 Чарторийськ

Чарторийськ згадується у літописах у 1100 та 1228 роках. Наприкінці ХІХст. у містечку проживало майже 2 тисячі мешканців, 1902 року на залізничній гілці Ковель-Сарни відкрили станцію Чарторийськ, біля якої виникло селище з цією ж назвою, тому містечку Чарторийськ додали приставку Старий. 7 жовтня 2021 року Старий Чарторийськ перейменували на Чарторийськ. У селі проживає понад дві тисячі осіб. Належало до Маневицького району, а тепер - до Камінь-Каширського.

Місцевий власник Андрій Лещинський (кальвіністського віросповідання) 18 грудня 1639 року профінансував у Чарторийську будівництво невеликого дерев'яного храму св. Йосифа в пам'ять про померлу 30 травня дружину Анну (із Корецьких) - католичку. Фундацію святині та парафії затвердив 23 січня 1640 року єпископ Андрій Гембіцький. В лютому цього ж року храм було споруджено, а в ньому постав меморіал Анни.

45109 Дубище

Дубище відоме з 1322 року, коли тут згадується у джерелах православний монастир. 1793 року село мало лише сім десятків мешканців, 1900 року - удвічі більше та ще 174 в колоніях Дубище Старе і Дубище Нове, нині ж у селищі (міського типу), яким воно стало 1992 року, проживає майже дві тисячі осіб (у 1991-1995рр. населення збільшилось за рахунок переселенців з-під Чорнобиля - на підставі рішення Ради Міністрів України від 28.08.1990р.). Входило до Рожищенського району, а від 2020 року - до Луцького.

Місцеві католики латинського обряду, що населяли переважно колонію Дубище Нове, спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках, але після заснування у 1920-1921 роках парафії Преображення Господнього у Рожищах, перейшли до неї, проте своєї святині раніше не мали. Від 1931 року, коли вперше у схематизмах Луцької дієцезії почали вказувати населені пункти парафій, у складі рожищенської парафії подається лише Дубище Нове без Дубища і Дубища Старого.

Дубники-Калинівка

Дубники відомі у документах, принаймні, від 1566 року. У селі проживала велика кількість етнічних німців, а навколо поселення у міжвоєнний період заснували багато польських колоній-хуторів, у тому числі і Калинівку. Після ІІ світової війни на території села та його хуторів було створено військовий полігон, у звʼязку з чим село ліквідували. Фактично, Калинівка містилась на північ від Дубників, південніше Охнівки та на схід від Білина.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йоахима i св. Анни у Володимирі. У 1929-1930 роках завдяки зусиллям настоятеля о. Броніслава Галицького коштом вірян на хуторі-колонії Калинівка села Дубники збудували костел у так званому 'пруському' стилі (з дерева та цегли). 7 липня 1930 року новоспоруджений храм під титулом Божої Матері Ченстоховської урочисто освятив єпископ Луцький Адольф Шельонжек.