45652 Несвіч

Несвіч вважається заснованим у середині минулого тисячоліття, проте як на його території, так і навколо виявлені рештки городищ та поселень не тільки давньоруських, але й навіть раніших слов'янських періодів та культур. Був родовим поселенням князів Несвіцьких, від яких походить легендарний гетьман України Байда-Вишневецький. Нині є селом з населенням близько восьми сотень мешканців.

Відомо, що перший костел святого Матвія, Апостола, у Несвічі постав у 1612-1618 роках коштом місцевого власника Матвія Стемпковського. Вважається, що це був бароковий мурований храм, який 1802 року добудували та розширили завдяки Антонію Соболевському та Янові Маєвському (за іншою, менш переконливою інформацією, перша святиня була дерев'яною і вона згоріла, а мурованою - лише друга). У будь-якому випадку, 1808 року оновлений (чи новий) костел освятив єпископ- помічник Луцько- Житомирський Ян Підгороденський.

45263 Олика,
вул. Шевченка, 1,
+380 (3365) 953-51

Вперше назва містечка зустрічається в Іпатіївському літописі 1149 роком. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік Олики стояв укріплений град Чемерин, проте з часом вир міського життя перемістився в Олику, яка взяла собі назву від річки Оличі. 1564 року місто отримало магдебурзьке право. Нині Олика - селище міського типу (містечко). з населенням понад 3 тисячі мешканців.

Костел було споруджено у 60-х роках XV століття коштом литовського гетьмана Петра Івановича «Білого» Монтигеродовича, хоча у джерелах подаються також як більш ранні дати його будівництва - від 1415 року, так і більш пізні (наприклад, 1550 рік). Якийсь час з 1565 року святиня була протестантським храмом. У 1612 році її перебудували.

45263 Олика

Вперше назва містечка зустрічається в Іпатіївському літописі 1149 роком. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік Олики стояв укріплений град Чемерин, проте з часом вир міського життя перемістився в Олику, яка взяла собі назву від річки Оличі. 1564 року місто отримало магдебурзьке право. Нині Олика - селище міського типу (містечко). з населенням понад 3 тисячі мешканців.

Перший дерев'яний костел на цьому місці збудував у 1588 році Станіслав Радзивілл. Новий мурований храм було споруджено у 1635-1640 роках коштом Альбрехта Радзивілла на взірець римського храму Іль-Джезу за проектом італійців Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна за участі скульпторів Мельхіора Ерленберга і Міхала Германуса. У 1640 році костел консекрував єпископ Андрій Гембіцький, а через рік храм підняли до рангу колегіального. Із жовтня 1803 року його кустошем служив майбутній Луцько-Житомирський єпископ Михайло Пивницький.

45100 Рожище,
вул. Степана Бандери, 23,
+380 (3268) 262-16,
f.b.: 294507858195169

Перші згадки у джерелах про Рожище датуються XIV століттям (відтоді понад три століття належало православній Луцькій єпархії). 1567 року поселення отримало права містечка, а 13 квітня 1598 року - магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 860 мешканців, нині - понад 12 тисяч осіб. Статус міста - із 1989 року, було районним центром, але від 2020 року входить до Луцького району.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках та мали свою каплицю у Рожищах. Правда, у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії, починаючи від 1902 року вона подається як домашня, а у 1928, 1929, 1930 і 1931 роках - як дерев'яна з XVIII століття. Ймовірно, ще до І світової війни тут планували будівництво костелу, про що може свідчити видана у 1910-х роках листівка-цегелка на 20 копійок із його (нереалізованим) проектом.

45750 Сенкевичівка

Сенкевичівка постала 1924 року на місці поселення Будки Губинські, заснованого наприкінці XVIII століття, коли місцевий землевласник Сенкевич продав свої землі колоністам (чехам, полякам та німцям). До 1959 року Сенкевичівка була райцентром, потім перебувала у складі Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького. Від 2024 року є селищем, в якому проживає близько 1200 мешканців.

У першому детальному схематизмі Луцької дієцезії (1931 року), в якому почали вказуватись належні парафіям населені пункти, Сенкевичівка взагалі відсутня. І лише наступного, 1932 року її подано у складі парафії св. Матвія, Апостола у Несвічі, що було повторено у схематизмах 1933 і 1934 років. Тоді ж, у 1933-1934 роках у селі коштом місцевих вірян збудували велику дерев'яну каплицю.

45710 Скірче

Село Скірче (Скорче, Скарче, Скурче), за археологічними даними, виникло в першій половині ХІІІ століття, проте у документах вперше згадується 1577 року. За переказами, на кладовищі біля костелу було поховано відому польську письменницю Єву Фелінську - матір св. архієпископа Зиґмунта Щенсного Фелінського. 1925 року у селі проживало 1021 мешканців, з них 817 українців та 204 поляків. Нині його населяє близько півтисячі осіб.

У 1609 році у Скірчему коштом Яна Чарленського постав мурований костел, який освятив 1639 року єпископ Андрій Гембіцький. Наступний і останній мурований римсько- католицький храм у селі було споруджено 1803 року за кошти місцевого власника Станіслава Загурського. Костел консекрував єпископ Ян Підгороденський.

45113 Сокіл

Давньоруське поселення Сокіл (Сокуль) існувало вже у X-XIII століттях, мало оборонні споруди. 1564 року містечко отримало магдебурзьке право. Нині є селом із населенням понад 7 сотень мешканців.

Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії постав 1616 року, а парафія тут існувала від 1623 року. Її фінансово забезпечували місцеві власники. У 1784 (за іншими даними - 1748) році цю святиню замінила нова дерев'яна, споруджена завдяки зусиллям настоятеля о. Лукаша Вєжбіцького та коштам чергових власників містечка Єловіцьких.

Софіївка

Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.

У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.

45612 Торчин,
вул. Незалежності, 3/2,
+380 (332) 791-803

Торчин вперше згадується 1093 роком як значне містечко на острові Застріжжя з дерев'яними укріпленнями навколо, а з Іпатіївського літопису Торчин відомий 1230 роком як значне містечко-фортеця Галицько-Волинського князівства. 1340 року став став волосним центром Луцького повіту. З 1480р. - власність луцьких єпископів (їх літня резиденція). Завдяки клопотанню одного з них (Юрія Фальчевського) 10 липня 1540 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 лютого 1546 року та 2 листопада 1660 року. З 1940р. - селище міського типу. Населення - близько 4600 мешканців.

Перший дерев'яний храм та парафія у Торчині постали у середині XVI століття. Черговий дерев'яний парафіяльний костел Пресвятої Трійці і св. Йоана Хрестителя був спалений 1944 року.

45612 Торчин

Торчин вперше згадується 1093 роком як значне містечко на острові Застріжжя з дерев'яними укріпленнями навколо, а з Іпатіївського літопису Торчин відомий 1230 роком як значне містечко-фортеця Галицько-Волинського князівства. 1340 року став став волосним центром Луцького повіту. З 1480р. - власність луцьких єпископів (їх літня резиденція). Завдяки клопотанню одного з них (Юрія Фальчевського) 10 липня 1540 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 лютого 1546 року та 2 листопада 1660 року. З 1940р. - селище міського типу. Населення - близько 4600 мешканців.

Перший (дерев’яний) храм Пресвятої Трійці і св. Йоана Хрестителя збудував 1540 року вже згаданий вище єпископ Луцький Юрій Фальчевський, а парафію засновано у 1548 році.