45263 Олика,
вул. Шевченка, 1,
+380 (3365) 953-51

Вперше назва містечка зустрічається в Іпатіївському літописі 1149 роком. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік Олики стояв укріплений град Чемерин, проте з часом вир міського життя перемістився в Олику, яка взяла собі назву від річки Оличі. 1564 року місто отримало магдебурзьке право. Нині Олика - селище міського типу (містечко). з населенням понад 3 тисячі мешканців.

Костел було споруджено у 60-х роках XV століття коштом литовського гетьмана Петра Івановича «Білого» Монтигеродовича, хоча у джерелах подаються також як більш ранні дати його будівництва - від 1415 року, так і більш пізні (наприклад, 1550 рік). Якийсь час з 1565 року святиня була протестантським храмом. У 1612 році її перебудували.

45263 Олика

Вперше назва містечка зустрічається в Іпатіївському літописі 1149 роком. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік Олики стояв укріплений град Чемерин, проте з часом вир міського життя перемістився в Олику, яка взяла собі назву від річки Оличі. 1564 року місто отримало магдебурзьке право. Нині Олика - селище міського типу (містечко). з населенням понад 3 тисячі мешканців.

Перший дерев'яний костел на цьому місці збудував у 1588 році Станіслав Радзивілл. Новий мурований храм було споруджено у 1635-1640 роках коштом Альбрехта Радзивілла на взірець римського храму Іль-Джезу за проектом італійців Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна за участі скульпторів Мельхіора Ерленберга і Міхала Германуса. У 1640 році костел консекрував єпископ Андрій Гембіцький, а через рік храм підняли до рангу колегіального. Із жовтня 1803 року його кустошем служив майбутній Луцько-Житомирський єпископ Михайло Пивницький.

45100 Рожище,
вул. Степана Бандери, 23,
+380 (3268) 262-16,
f.b.: 294507858195169

Перші згадки у джерелах про Рожище датуються XIV століттям (відтоді понад три століття належало православній Луцькій єпархії). 1567 року поселення отримало права містечка, а 13 квітня 1598 року - магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 860 мешканців, нині - понад 12 тисяч осіб. Статус міста - із 1989 року, було районним центром, але від 2020 року входить до Луцького району.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках та мали свою каплицю у Рожищах. Правда, у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії, починаючи від 1902 року вона подається як домашня, а у 1928, 1929, 1930 і 1931 роках - як дерев'яна з XVIII століття. Ймовірно, ще до І світової війни тут планували будівництво костелу, про що може свідчити видана у 1910-х роках листівка-цегелка на 20 копійок із його (нереалізованим) проектом.

45750 Сенкевичівка

Сенкевичівка постала 1924 року на місці поселення Будки Губинські, заснованого наприкінці XVIII століття, коли місцевий землевласник Сенкевич продав свої землі колоністам (чехам, полякам та німцям). До 1959 року Сенкевичівка була райцентром, потім перебувала у складі Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького. Від 2024 року є селищем, в якому проживає близько 1200 мешканців.

У першому детальному схематизмі Луцької дієцезії (1931 року), в якому почали вказуватись належні парафіям населені пункти, Сенкевичівка взагалі відсутня. І лише наступного, 1932 року її подано у складі парафії св. Матвія, Апостола у Несвічі, що було повторено у схематизмах 1933 і 1934 років. Тоді ж, у 1933-1934 роках у селі коштом місцевих вірян збудували велику дерев'яну каплицю.

45710 Скірче

Заселене ще із із ХІІІст. Скірче (Скорче, Скарче, Скурче) у документах вперше згадується 1609 року у зв'язку із фундацією костелу. За переказами, на кладовищі біля наступного храму було поховано польську письменницю Єву Фелінську - матір св. архієпископа Зиґмунта Щенсного Фелінського. У 1906р. у селі проживало 921 мешканців, 1925 року - 1021, з них 817 українців та 204 поляків, нині воно має близько півтисячі осіб. До 2020 року входило до Горохівського району.

Перша римсько-католицька святиня (мурована каплиця) постала у Скірчому на території невеликого замку місцевих власників Харленських, ймовірно, наприкінці XVI - на початку XVII століть. 10 квітня 1609 року Ян Харленський підписав фундаційний акт парафії, внесений до Луцьких земельних книг 26 січня 1612 року. Фактично, на покритий черепицею мурований храм з каплицею, захристією та скарбницею було перебудовано замкову каплицю. 1639 року його консекрував під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії, свв. Йоана Богослова і Йоана Хрестителя єпископ Луцький Андрій Гембіцький.

45113 Сокіл

Давньоукраїнське поселення Сокіл (Сокуль) було засноване не пізніше початку XIII століття, мало оборонні споруди. 1564 року містечко отримало магдебурзьке право, згадується також 1577 року. Наприкінці 80-х років XIXст. тут проживало 777 мешканців, 1906 року - 1453, нині село має майже вісім сотень осіб. До 2020 року входило до Рожищенського району.

Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Соколі постав ще до 1604 року з фундації місцевої власниці Магдалени Якацької, а парафія тут існувала від 1623 року. 10 травня 1639 року її фінансово-матеріальне забезпечення суттєво збільшили чергова землевласниця Олександра Боженець (у шлюбах Загоровська, Єловіцька і Шклінська) та її син Еліаш Єловіцький, що було зареєстровано 12 травня цього ж року у відповідних записах в Луцьку.

Софіївка

Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.

У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.

45612 Торчин,
вул. Незалежності, 24а,
+380 (332) 791-803

Торчин вперше згадується 1093 року як поселення з дерев'яними укріпленнями, є також згадки у 1190 і 1193 роках, а також 1230 року. 1340 року став волосним центром Луцького повіту. З 1480р. був власністю луцьких єпископів та їхньою літньою резиденцією. 10 липня 1540 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 лютого 1546 року та 2 листопада 1660 року. На початку 90-х років XIXст. тут проживало понад 2700 мешканців, 1906 року - 4119, нині - понад 4500 осіб. З 1940р. є селищем (міського типу).

Парафія у Торчині постала 1548 року, а перший дерев'яний храм Пресвятої Трійці збудували на кілька років раніше. Спорудження нового дерев'яного костелу розпочали 1710 року, проте 1778 року його розібрали та збудували вже на новому місці останню дерев'яну святиню, яку у другому десятилітті XIXст. довелось фундаментально ремонтувати. Простояла вона аж до 1944 року.

45612 Торчин

Торчин вперше згадується 1093 року як поселення з дерев'яними укріпленнями, є також згадки у 1190 і 1193 роках, а також 1230 року. 1340 року став волосним центром Луцького повіту. З 1480р. був власністю луцьких єпископів та їхньою літньою резиденцією. 10 липня 1540 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 лютого 1546 року та 2 листопада 1660 року. На початку 90-х років XIXст. тут проживало понад 2700 мешканців, 1906 року - 4119, нині - понад 4500 осіб. З 1940р. є селищем (міського типу).

Перший (дерев’яний) храм Пресвятої Трійці у Торчині збудував ще до 1548 року (можливо, разом із заснуванням міста) місцевий власник єпископ Луцький Юрій Фальчевський, а парафію тут було утворено саме 1548 року, коли фінансово-матеріальне забезпечення костелу збільшив король Зигмунт І Старий. 4 грудня 1603 року фундацію також розширив єпископ-коад'ютор Луцький Мартин Шишковський.

45233 Цумань,
вул. 1-го Травня, 1

Перша згадка у документах про Цумань датується 1557 роком. Вже через чверть століття поселення стало власністю родини Радзивілів, у володінні якої знаходилось аж до 1939 року. У 1940 році отримало статус селища міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Ківерцівського району. Нині ж Цумань вже у Луцькому районі та нараховує близько 12 тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці в Олиці. Свій мурований костел у романському стилі під титулом св. Аргентинуса вони отримали лише 1936 року (завдяки родині вищезгаданих Радзивілів), а виокремились у самостійну парафію у 1938-1939 роках. Відомо, що 1939 року настоятелем тут був о. Станіслав Селява, а потім - о. Стефан Завадський. Після 1943 року храм було закрито, а у 50-х роках перетворено на будинок культури.