81562 Андріянів

Село Андріянів, відоме здавна також як Андриянів чи навіть Андреянів, за однією інформацією, заснував наприкінці XIV століття князь литовський Андрій, а за іншою - у другій половині цього століття було власністю Івана. Від 1801 року ним володіла родина Лянцкоронських. Більшість мешканців була поляками, яких, в основному, переселили до Польщі після ІІсв. війни. 2001 року тут проживало понад 360 селян, а 2015 - лише 15. Село вмирає, як і сотні подібних йому по всій Україні. Входило до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Римо-католики Андріянова належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарні. У першому десятилітті ХХ століття коштом власників села Лянцкоронських тут було споруджено та оснащено невеликий мурований костел (фактично, каплицю із одним вівтарем), який освятили 1911 року. Храм та місцевих вірян обслуговували вікарії материнської парафії. У 30-х роках чисельність вірян перевищила півтисячі осіб.

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Парафія у Баворові канонічно постала 17 квітня 1522 року коштом його власника Вацлава Баворовського, який тоді профінансував також і спорудження православної церкви. На той час вже був дерев'яний костел під титулом Матері Божої і св. Вацлава. Проте станом на 1666 рік храму не існувало, а на його місці стояв хрест.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Вперше мурована замкова каплиця у Баворові згадується у 1600 році, а 1666 року занотовано пошкодження козаками поховань Баворовських і Збараських, що знаходились у ній. Настоятель місцевої парафії св. Вацлава звершував у цьому храмі богослужіння кожних середи і п'ятниці.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.

47711 Байківці,
вул. Січових Стрільців - Івана Франка,
f.b.: sharbelbajkivci

Перша писемна згадка про Байківці датується 1653 роком. Тривалий час поселення було розділене на Старі Байківці та Нові Байківці. 1880 року тут проживало понад 770 мешканців, нині - близько трьох з половиною тисяч осіб. У 1940-1941 і 1944-1962 роках село належало до Великобірківського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелеві Мазовецькому, який нині називається Соборним. В середині ХІХ століття їх було близько 340, а 1901 року, коли чисельність вірян перевищила півтисячі, у Байківцях коштом Леона Подлеського спорудили дерев'яну каплицю. Перед І світовою війною кількість вірних збільшилась до понад 660 осіб.

81325 Баличі

Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.

59020 Банилів-Підгірний

Село до 1946 року називалося Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів (відоме в джерелах з 1428 року). У 1830 році німецькі колоністи заснували присілок Банилова Августендорф. Населення села - 4 тисячі мешканців.

Римо-католики Банилова та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі. У 1881 році у Банилові (вірніше, у його присілку Августендор) було освячено дерев'яний храм. 1904 року тут створили парафіяльну експозитуру, яку обслуговували австрійські оо.-тринітарії. У 1907 році було споруджено муровані костел та монастир для тринітаріїв, а 1908 року храм освятили під титулом св. Мартина. 23 листопада 1911 року заснували самостійну парафію, яка у міжвоєнний період нараховувала понад 3 тисячі вірних.

81530 Бар

Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.

Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.